РУС. | УКР.

воскресенье, 26 февраля
  • Лайм
НБУ:USD
  • НБУ:USD
  • НБУ:EUR
26.91
Экономика

Профессия - волонтер

Мнение

​Made in the World, або Еволюція світової торгівлі

За роки незалежності Україна чимало зробила для активізації свого залучення до світових ринків. Кумулятивним результатом цієї роботи стало набуття членства в Світовій організації торгівлі (СОТ) та укладення угоди з Європейським союзом (ЄС) про вільну торгівлю.

Однак практичні наслідки здійсненого не викликають захоплення у владних кабінетах і компаніях, зайнятих експортно-імпортними операціями. Відповідну критику можна й надалі зводити до відсутності в країні системних реформ, що саме по собі є правдою. Але є й інші причини незадовільної роботи зовнішньоторговельного комплексу України, пов’язані з недостатнім урахуванням тих об’єктивних змін, що сталися у світовій торгівлі за останні кілька десятиріч.

Насамперед, означене стосується власне світових виробничих процесів, зміни в яких суттєво позначилися на техніці зовнішньої торгівлі. Другим важливим моментом є активне запровадження нових інструментів регулювання світової торгівлі як на національному рівні, так і зокрема у рамках СОТ. Ідеться про реакцію на зміщення акценту з тарифного регулювання у бік застосування його нетарифних засобів. І, нарешті, останній аспект змін стосується низки міжнародних торговельних угод нового покоління, що враховували б повною мірою перші два фактори змін.

Однак найбільш важливими є ті наслідки, що вже мають місце і матимуть у подальшому через взаємопов’язаність перелічених процесів.

Виробничі процеси

Так звана вертикальна організація виробництва, сповідувана переважно ТНК, призвела до фрагментації процесу розробки, виготовлення та дистрибуції кінцевого виробу не лише в регіональному, а й у глобальному вимірах. Зазвичай це пов’язано з такими добре відомими професіоналам діями як outsourcing / offshoring. Відповідні експортно-імпортні операції, локальні самі по собі, перетворили визначення походження кінцевого виробу з «Made in X-country» на «Made in the World». Означені поставки «комплектуючих» як щодо товарів, так і сучасних високотехнологічних послуг набули термінів «Global Supply Chains» (глобальні мережі постачання), або «Global Value Chain» (глобальна вартісна мережа).

Очевидно, що стосовно «Global Supply Chains» ідеться про фрагментацію саме міжнародних виробничих і пов’язаних із ними стадій. «Global Value Chain» є вартісним відображенням цього процесу, яке відчутно впливає на ціноутворення щодо кінцевого продукту чи послуги. Обидва процеси характеризуються надзвичайною комплексністю, коли конечні вироби та послуги під час їх виготовлення та реалізації проходять через такі взаємопов’язані «виробничі» стадії, як концептуалізація, дизайн, маркетинг та дистрибуція, що належать різним країнам. Насамперед, це стосується низки так званих гнучких галузей – електроніки, автомобіле- та електромашинобудування.

Означене закономірно змінило підходи до розуміння та виміру того, що зветься порівняльними перевагами в міжнародному поділі праці. Спеціалізація більше не базується на загальному балансі порівняльних переваг країн, що продукують фінальні вироби. На зміну їм прийшли порівняльні переваги «завдань» (поєднане відображення виробу та послуги), що ці країни виконують відповідно до специфічної стадії глобального вартісного ланцюга.

Спираючись на нововведення та сучасні технології, товари й послуги дедалі менше пов’язані з класичними кордонами, як фізичними, так і митними.

Тобто, означений процес не є суто виробничим за своїм характером і не є зосередженим на пошукові шляхів зниження лише собівартості продукції. З ним активно пов’язані також заощадження витрат на транспортні, розрахункові та телекомунікаційні послуги. Фактично ідеться про такий «виробничий» процес, що охоплює весь перелік відносин між виробниками товарів і послуг та їх споживачами.

Окремо слід наголосити на закономірному посиленні вимог до норм стандартизації та охорони інтелектуальної власності. Перелічені особливості, разом узяті, знайшли своє відображення в техніці оформлення та ведення зовнішньоторговельних операцій, лише частково відтвореній у відповідних документах Світової організації торгівлі.

У кількісному вимірі наведені процеси охоплюють близько 60% світової торгівлі, обсяги якої на початок 2014 року становили понад $20 трлн. Більшою мірою вони притаманні Європейському, Північно-Атлантичному та Південно-Тихоокеанському регіонам. Слабше до них залучені країни Латинської Америки та Африки. Зростаючий рівень фрагментації в межах вартісного ланцюга сприяв зростанню обсягів світової торгівлі комплектуючими виробами, насамперед, для виробничого сектору. У післякризовий (2008 рік) період світова торгівля цими виробами була найбільш динамічною. Услід за МНК активними промоторами фрагментації дедалі більше стають малі та середні підприємства, яким сучасні технології дають можливість витримувати конкуренцію з боку великих компаній-експортерів.

Визнаючи важливість і потребу у фрагментації виробництва, деякі з експертів пропонують іти далі визнання, закріпивши його укладенням угоди стосовно міжнародної мережі постачання (International Supply Chain Agreement). Це переконання базується на результатах спільного дослідження Світового економічного форуму та Світового банку, згідно з яким усунення бар’єрів на шляху вартісного ланцюга здатне підняти рівень світового ВВП у 6 разів більше, ніж усунення залишків тарифів на імпорт. Одночасно це переконання вимагає активної співпраці урядів і бізнесових спільнот з метою реалізації об’єктивних зв’язків між виробничими процесами, відповідними послугами та врахуванням цих зв’язків у ході розроблення нових мегаугод про вільну торгівлю.

Віддаючи належне перевагам транснаціональної диференціації сучасного виробництва, суттєво посиленим глобалізаційними процесами, слід бути свідомими також небажаних наслідків цього явища у разі порушень зростаючого рівня взаємозалежності виробництв різних країн. Відомий збій у міжрегіональних виробничих ланцюгах через Фукусімську аварію в Японії є яскравим свідченням небезпеки, про яку йдеться.

Еволюція інструментів регулювання світової торгівлі

Перелічені вище явища стосовно фрагментації світових виробничих процесів закономірно позначилися на деяких аспектах регулювання зовнішньоторговельних зв’язків країн. Насамперед, вони пов’язані із заходами, спрямованими на зменшення як виробничих, так і «торговельних» витрат. Однак підвищення вимог до стандартизації комплектуючих і складових кінцевих виробів здійснюється не лише із суто інженерної чи вартісної точок зору, а й з метою запобігання використанню цих вимог у якості протекціоністських нетарифних засобів регулювання.

Наступним елементом змін є заходи щодо подолання складнощів, пов’язаних із ідентифікацією країни походження продукції, ініціюванням дотичних до цього торговельних позовів і антидемпінгових розслідувань. Пропонуються інші визначення таких країн – «країна покупки», «країна консігнації», «країна відвантаження». Світова митна організація та СОТ відпрацьовують процес гармонізації відповідних термінів та критеріїв щодо фіксації походження товарів.

Ідеться також про удосконалення систем статистичного спостереження за обсягами й структурою світових торгових потоків, достовірність обрахування яких дедалі більше викликає критику через подвійне чи потрійне і більше відображення показників доданої вартості. Південна Корея, наприклад, використовує нову систему виміру результатів зовнішньої торгівлі, побудовану на обрахуванні доданої вартості, а не лише валових показників цієї торгівлі.

Таке поєднання даних із торгових і виробничих реєстрів є просуванням уперед з метою ідентифікації імпортерів та експортерів та вирахування на цій основі частки імпорту в експорті. У іншому разі, притаманні старій системі обліку помилки призводять до викривлення звітності обсягів зовнішньої торгівлі (зокрема, щодо національних рахунків, платіжного балансу, митної статистики стосовно зовнішньої торгівлі). Зазначені помилки призводять до ухвалення хибних управлінських рішень стосовно таких важливих складових економічної та зовнішньоторговельної політик, як то: джерел досягнення міжнародної конкурентоздатності та порівняльних переваг на світових ринках; оцінки фактичного внеску зовнішньої торгівлі в економічне зростання та зайнятість; економічної доцільності застосування окремих інструментів торгової політики, наприклад, антидемпінгу.

Є принаймні дві причини прискіпливого аналізу цього явища: намір усунути складнощі з ідентифікацією країни походження товару та бажання легалізувати зменшення вартості кінцевого продукту, досягнутої завдяки використанню переваг Global Supply Chains. Як свідчить практичний досвід, наприклад, ЄС, саме через визнання об’єктивності цих обставин не всі заінтересовані підприємства його країн-членів погодилися на застосування антидемпінгових заходів проти китайських виробників сонячних батарей, виготовлених із використанням дешевої комплектації компаній декількох інших країн.

Очевидно, що гармонізація стандартів на міжнародному рівні сприяє зменшенню виробничих та інших витрат. Як свідчить світова практика, дотримання цього принципу відчутно збільшує обсяги світової торгівлі та прискорює її розвиток. Іншою причиною ініціації відповідних заходів є бажання зменшити негативний вплив національних стандартів, використовуваних окремими країнами в якості нетарифних засобів регулювання торгових потоків. Додатковим імпульсом є також негативна практика впровадження нових стандартів в умовах недостатньої прозорості. Зокрема, йдеться про такі країни, як Бразилія, Росія, Китай та Індія. За розрахунками ОЕСР, дотримання пов’язаних зі стандартами цих країн специфічних вимог коштує 10% підвищення вартості імпортованих товарів. Найбільше від наслідків такої практики потерпають малі та середні підприємства.

Ідентифікуючи проблему використання стандартів в якості гальмового засобу регулювання світової торгівлі, США та ЄС надають їй значної уваги в процесі переговорів стосовно укладення угоди про трансатлантичне партнерство, зокрема, при торгівлі електронними виробами. Аналогічний підхід застосовується США також у переговорах відносно угоди з приводу партнерства у Південно-Тихоокеанському регіоні. Насамперед, ідеться про досягнення домовленостей щодо запровадження низки міжнародних стандартів, які сприяли б активному розвиткові «digital economy» та пов’язаної з нею електронної комерції.

Головною метою сторін, принаймні по обидві сторони Атлантики, є усунення існуючого дублювання та протиріч у регулятивному законодавстві, узгодження різних стандартів задля спрощення ділових операцій і створення нових можливостей для торгівлі. Ідеться також про посилення вимог до інновацій шляхом запровадження норм охорони інтелектуальної власності щодо стандартів.

Окремою позицією є опрацювання засобів регулювання електронної торгівлі, що набирає обертів, та пов’язаних із нею послуг. Динамічний розвиток інформаційних технологій суттєво сприяв покращенню обслуговування каналів світової торгівлі. Насамперед, ідеться про використання переваг Інтернету з метою пришвидшення торгових операцій і розрахунків за ними, зменшення їх вартості. Найбільш придатними для електронної комерції є також мистецькі та медійні послуги, результати наукових розробок, телекомунікаційний доступ, медицина та деякі інші, на які сьогодні припадає до 10% світової торгівлі. Як свідчать експерти, обсяги електронної торгівлі США, Великої Британії, Бразилії, Китаю та Австралії у 2018 році становитимуть $307 млрд, збільшившись утричі порівняно з 2013 роком.

Правові засади міжнародної електронної комерції запроваджені відповідною Конвенцією ООН (UN Convention on the Use of Electronic Communication in International Contracts) від 2005 року. Одночасно успішно застосовуються також плюрілатеральні угоди стосовно інформаційних технологій і базових телекомунікаційних послуг (Тhe Information Technology Agreement, Тhe Basic Telecommunication Services Agreement). За оцінками ЄС, електронна торгівля має значний потенціал, здатний не лише реструктурувати існуючі ринки, а й створити нові, побудовані на принципах вільного обігу ідей у межах глобальної економіки.

Однак подальше просування в напрямі зміцнення відповідного нормативно-правничого забезпечення не є безхмарним. Намагання Європейської комісії у короткий термін забезпечити схвалення міжнародної угоди щодо боротьби з контрафактною продукцією (Anti-Counterfeiting Trade Agreement (ACTA) between the European Union and its Member States, Australia, Canada, Japan, the Republic of Korea, the United Mexican States, the Kingdom of Morocco, New Zealand, the Republic of Singapore, the Swiss Confederation and the United States of America), п’ятий розділ якої пов’язаний із посиленням положень стосовно охорони інтелектуальної власності в цифровому середовищі, влітку 2012 року було провалено під тиском громадськості. Вона виступила за захист приватних даних, вбачаючи загрозу його збереженню не лише в цій угоді, а й угоді про трансатлантичне партнерство із США, яка передбачає деякі положення АСТА.

Міжнародні угоди нового покоління (mega trade deals)

За всіма ознаками класичні двосторонні угоди про вільну торгівлю виконали свою функцію стосовно її лібералізації. Схоже, така ж доля очікує відповідні регіональні угоди. Переконливим свідченням цьому є активізація переговорів США з ЄС, а також США з країнами-членами АСЕАН, іншими країнами ПСА та Латинської Америки стосовно укладення так званих глобальних угод про вільну торгівлю та партнерство. Останнім часом на шлях укладення аналогічних угод став також Китай.

Трансатлантична угода про торгове та інвестиційне партнерство між США та ЄС (The Transatlantic Trade and Investment Partnership (TTIP) декларується як найбільш амбітна за всю історію співробітництва сторін. Ідеться про представництво 45% світового виробництва, $5 трлн спільного товарообігу на рік та 15 млн робочих місць, а також про подальше розв’язання проблем нетарифних бар’єрів і відповідного регулювання. Очікується, що здійснення відповідних заходів забезпечить до 17% зростання експорту як США, так і ЄС. За наявними оцінками, усунення 25% розбіжностей у системах регулювання та стандартизації, нетарифних бар’єрів здатне збільшити сукупний ВВП сторін на $106 млрд.

За наявності спільних інтересів сторони, між тим, мають також певні відмінності їх позицій стосовно змісту угоди. Наприклад, ЄС мислить не лише загальними категоріями доступу до ринку США як країни, а й доступу до ринків окремих її штатів. Євросоюз бажав би виключити з угоди положення щодо захисту аудіовізуальної продукції та приватних даних. ЄС не влаштовує також включення до угоди вимог стосовно регулювання фінансових та так званих морських послуг. За всіма переліченими позиціями США дотримуються іншої думки, або взагалі проти. Однак обидві сторони виходять з того, що близько двох третин здобутків від укладення угоди, про яку йдеться, забезпечується усуненням неторгових бар’єрів. Визнаючи це, сторони розглядають можливість створення спеціальної інституції з регулювання співробітництва (The Regulatory Cooperation Body (RCB), до компетенції якої повинні бути віднесені функції з визначення пріоритетів і моніторингу стосовно забезпечення їх виконання.

Вказана угода розглядається в якості більш ніж економічної. Саме тому Європарламент готує розгляд поточного стану переговорів із США з тим, щоб проголосувати за відповідний звіт у травні 2015 року. Як відомо, усі міжнародні торговельні угоди, до укладення яких має відношення ЄС, повинні бути ратифіковані як Європарламентом, так і парламентами країн-членів.

Аналогічною є також угода між США та 11 країнами Тихоокеанського й Північно- та Південно-Американського регіонів – Японією, Австралією, Новою Зеландією, Сінгапуром, Малайзією, Брунеєм, В’єтнамом, а також Канадою, Чилі, Мексикою – (The Transpacific Partnership (TPP).

Як і попередня, Транс-Тихоокеанська угода є амбітною, оскільки стала найбільшою угодою США про вільну торгівлю з регіоном, на який припадає близько половини торгівлі Сполучених Штатів. Ідеться також про розмір і рівень лібералізації торговельних відносин сторін товарами, послугами та сільськогосподарською продукцією, яких не передбачено угодами СОТ.

Більше того, рівень гнучкості цієї угоди (як і угоди з ЄС) дає змогу говорити про її «живучість» у сенсі відкритості до розширення членства та запровадження нових положень стосовно торгівлі та інвестицій (т.зв. «living agreement»).

Крім того, з боку Сполучених Штатів угода орієнтована на зміцнення долара як глобальної валюти розрахунку, на контроль ресурсів країн ПСА, ослаблення регіональних позицій Китаю.

Розглядаючи міжрегіональні угоди в якості додаткових до угод про вільну торгівлю СОТ, Євросоюз, у свою чергу, здійснює роботу з укладення своєї угоди з країнами-членами АСЕАН.

На противагу США та ЄС Китай пропонує країнам, залученим до Азіатсько-Тихоокеанського співробітництва, угоду із заснування регіональної зони вільної торгівлі (The Free Trade Area in the AsiaPacific region (FTAAP). Метою її є намір нейтралізувати дію понад 70 дво-, три- та багатосторонніх угод про вільну торгівлю, що діяли на кінець 2014 року у регіоні «на шкоду інтеграційним процесам» у розумінні їх Китаєм.

Більше того, Китай запроваджує ініціативу з відновлення «Шовкового шляху» як засобу подальшого стимулювання своєї участі у зовнішньоторговельних процесах ХХІ ст. насамперед із Західною Європою. За оцінками, на створення відповідної інфраструктури передбачається витратити близько $480 млрд, у тому числі лише у 2015 році – понад $64 млрд.

Ініціація США, ЄС і Китаєм укладення означених угод пов’язана з кількома причинами: можливістю максимально скористатися перевагами нових технологій виробництва товарів і послуг, їх доставки, збуту та розрахунків за контрактами, а також бажанням закріпити ці можливості системою мегаторговельних договорів, і, за умови досягнення відповідної домовленості світовим співтовариством, використати їх у якості підвалин нового світового економічного порядку.

Поряд із наведеними об’єктивними потребами опрацювання торговельних угод нового покоління існують також інші причини ініціації відповідних переговорів. Насамперед бажання посилити можливості використання новітніх конкурентних переваг у боротьбі країн Заходу зі зростаючою потугою Південно-Тихоокеанських азійських країн, на лідерство серед яких претендує Китай.

Однак якщо європейський бізнес однозначно підтримує укладення угоди про трансатлантичне партнерство із США, то деякі громадські організації вважають положення цієї угоди зазіханням на демократію та конкурентні позиції національного бізнесу. У Сполучених Штатах відповідна критика зосереджена взагалі на цілях програми президента Барака Обами стосовно підтримання експорту.

Саме тому взяті окремо країни Заходу декларують перелічені вище причини розроблення мегарегіональних угод дещо по-різному. Президент США у своєму річному зверненні до нації на початку цього року говорить про намір вирішити питання економічного розвитку та підвищення рівня зайнятості в країні. У ЄС мислять термінами бюрократичного інтересу, реагування на плюралістичний тиск усередині країн-членів, сповідування євроінтеграційних концептуальних інтересів, а також геополітичних мотивів.

Щодо Китаю, то він намагається «покінчити з фрагментацією "єдиного" азійсько-тихоокеанського ринку», а також замінити американський долар юанем у якості світової валюти.

Однак, на загал діють об'єктивні процеси глобалізації, пришвидшені пробуксовуванням досягнення багатосторонніх торговельних домовленостей у рамках СОТ, зокрема Дохійського раунду. Діє протиріччя між офіційним визнанням переваг багатосторонньої системи регулювання світової торгівлі та груповим бажанням певних країн вирішити поточні проблеми цієї торгівлі, що виникли під тиском сучасних технологічних та інших змін у системі світового розподілу праці.

Ця тенденція набирає сили. Якщо на початку 1990-х років СОТ було зареєстровано 380 угод про вільну торгівлю (двосторонніх і регіональних), то в червні 2014 року таких угод уже налічувалося близько 600, переважно регіональних.

Експерти-прагматики переконані, що в разі укладення мегаторговельних угод переваги їх використання виникнуть за рахунок новітніх засобів регулювання, що виходять за межі положень, передбачуваних угодами СОТ. Насамперед, це стосується транскордонного руху персоналу, розв’язання інвестиційних суперечностей, пов’язаних із державними підприємствами, регулювання доступу товарів і послуг до ринків, електронної комерції, конкуренції по ланках постачального ланцюга, малого та середнього підприємництва.

Можливі відповіді на виклики

(щодо засад економічної та зовнішньоторговельної політики України)

За багатьма ознаками економіка України експортоорієнтована. Саме по собі це не є недоліком. За винятком одного – коли ця орієнтація тримається переважно на двох групах товарів – металевих і хімічних виробах, виробництво яких енерго- та сировиннозалежне від Росії. У такому разі виникають доречні запитання стосовно дотримання країною вимог економічної безпеки.

Світовий досвід переконує, що недолуга орієнтація на експорт без належної уваги до сталого розвитку інших галузей економіки країни в довгостроковому вимірі закономірно призводить до негативних наслідків – як соціальних, так і політичних.

Наочним прикладом цього може бути гіпертрофовано орієнтована на експорт економічна політика Китаю, здійснювана протягом останніх 20-ти років. Зіткнувшись із падінням зовнішнього попиту та зростанням економічної нерівності серед різних верств власного населення, уряд цієї країни змушений був зосередитися на розвитку внутрішнього ринку та відповідній реструктуризації виробництва. Інший приклад – Російська Федерація, тріумф збагачення якої за рахунок довготривалого експорту нафти та газу призвів до занедбання розвитку інших галузей економіки.

Фатальні прорахунки економічної політики Росії стали більш очевидними під тиском економічних санкцій країн Заходу, пов’язаних із військовим вторгненням на територію України.

Охарактеризовані зміни виробничого процесу не є дискретними, лише пасивно пов’язаними з процесами стандартизації, логістики, транспортування та застосування інформаційних технологій. Кардинально змінюючи зовнішню торгівлю, вони потребують реалізації не менш революційних, взаємопов’язаних заходів сучасної промислової та економічної політики, спрямованих насамперед на розроблення відповідних програм зовнішньоторговельного виміру, обумовлених вимогами «Global Supply Chains». Роль уряду в цьому процесі є вирішальною.

За висловом одного з послів США, зовнішньоторговельна політика ХХІ ст. відрізняється від зовнішньоторговельної політики ХХ ст. її місією: замість виправлення помилок минулого вона повинна бути спрямована на забезпечення переваг майбутнього.

У загальному вимірі стосовно України відповідні програми мають бути задіяні щонайменше у наступних семи напрямах.

1. Стандартизація (зокрема, з використанням першого відповідного досвіду відносин ЄС у рамках Угоди про вільну торгівлю).

2. Охорона інтелектуальної власності (розроблення заходів, спрямованих на руйнацію світової першості України серед країн-піратів).

3. Інвентаризація і перегляд міжнародних угод про економічне співробітництво, зокрема, укладених ще за радянських часів.

4. Вихід на нові ринки, спрямований на залучення українських підприємств, зокрема, малих і середніх, до регіональних і глобальних мереж постачання (тобто включення України в регіональну та глобальну систему «вертикальної» торгівлі комплектуючими, напівфабрикатами та послугами).

5. Концентрація уваги на сучасних регулятивних інструментах і механізмах, пов’язаних із зовнішньою торгівлею, не передбачених поки що нормами СОТ.

6. Удосконалення статистичного обліку зовнішньоторговельних потоків, зокрема, щодо відображення показників доданої вартості.

7. Удосконалення зовнішньоторговельної політики в органічному зв’язку з економічною політикою країни та глобальними процесами, про які йдеться.

Важливою відмінністю від практики попередніх років є те, що заходи, передбачувані вказаними програмами, не повинні бути галузевоорієнтованими. Їх специфікація вимагає органічного зв’язку зі стадіями глобальної мережі постачання, по яких задіяні спеціалізовані українські компанії.

За цих умов суттєво зростають вимоги до рішень Міністерства економічного розвитку і торгівлі, Міністерства фінансів (у частині митної політики), Державних служб охорони інтелектуальної власності, а також статистики України.

Ідеться, насамперед, про розроблення засад сучасної зовнішньоторговельної політики та врахування змін, пов’язаних із фіксацією країни походження напівфабрикатів і комплектуючих, охороною власних науково-технічних надбань, про адекватне їх відображення і достовірну оцінку національною статистикою обсягів і структури зовнішньоторговельних зв’язків.

Розуміння характеру глобальних викликів, пов’язаних із виробничими процесами та технікою зовнішньої торгівлі, спонукають до поглибленого аналізу переваг економічного комплексу України в міжнародному поділі праці. Зокрема, він повинен бути більш уважним до можливостей агробізнесу, інформаційних технологій, окремих напрямів машинобудування з високою часткою вітчизняних інновацій і технологій. За умови потенційної ефективності необхідно докласти цілеспрямованих зусиль щодо їх інтегрування до існуючої міжнародної мережі виробничого постачання. Поряд із розширенням доступу українських товарів і послуг до світових ринків відповідні програми збільшують також можливості доступу українських підприємств до прямих іноземних інвестицій.

Рівень та ефективність такого інтегрування залежать також від низки добре відомих факторів: географічного розташування партнерів, розміру ринків, про які йдеться, масштабів виробництва та продуктивності праці, вартості торговельних витрат, ділового клімату країни в цілому. Частина з них органічно пов’язана з характером структурних реформ в Україні, зокрема, застосуванням таких інструментів як програми з розвитку експорту, підвищенням рівня конкурентоздатності вітчизняних виробників, розвитком підприємництва та інноваційної культури. Певним полігоном у цьому плані є поточне співробітництво з ЄС згідно з положеннями Угоди про вільну торгівлю.

Так чи інакше, органічний зв’язок між доданою вартістю складових кінцевого виробу, наданням виробничих послуг і нетарифним регулюванням зовнішньої торгівлі закономірно спонукає до відповідних наголосів у заходах зовнішньоторговельної політики України.

* * *

За своїми наслідками висвітлені вище явища можна охарактеризувати як змістовні елементи процесу «фазового переходу» в системі світового економічного порядку.

Міжнародна торгівля однозначно є важливою і невід’ємною складовою цих процесів, безпосередньо відчуваючи на собі вплив цього переходу.

Зокрема, розмиваються відмінності між товаром і послугою; втрачають сенс класичні поняття «кордон» і «митний тариф»; падає значущість таких національних засобів захисту як «антидемпінг» і «стандарт»; втрачають точність і довіру до них засоби «валового» статистичного виміру торгівлі; стає все важче ідентифікувати, хто саме є виробником кінцевого продукту і яка країна його походження.

Старий детермінований світ міжнародної торгівлі зникає, поступово перетворюючись на світ нечітких множин, у якому набагато складніше оперувати. Замість усталених понять застосовуються нові категорії. За цих умов доречним є запитання – якими повинні бути відповідні державні інституції та їх регуляторні інструменти управління? Очевидно, більше, ніж зараз, здатними на використання переваг, створених сучасними технологіями та пов’язаними з ними процедурами.

Бажано також визначитися, наскільки сталими є перелічені зміни і наскільки варто брати їх до уваги.

У цьому сенсі наведемо лише кілька прикладів. З огляду на бажання завершити переговори щодо обох міжрегіональних угод (ТТІР та ТРР) президент США уже звернувся до Конгресу з ініціативою проходження цих угод за прискореною процедурою, аби повною мірою використати час до нових президентських виборів.

Із використанням набутого завдяки «глобальним угодам» досвіду передбачається також удосконалення співробітництва у рамках НАФТА. Зокрема, запровадження нових стандартів конкуренції стосовно державних підприємств, праці та навколишнього середовища.

Розуміючи важливість питання, про яке йдеться, Європарламент також ретельно готується до розгляду у травні поточного року перебігу переговорів стосовно укладення Трансатлантичної угоди про партнерство із США.

Туреччина, єдина з країн – не членів ЄС, що має з ними угоду про Митний союз, з літа 2014 року ініціює консультації з Євросоюзом стосовно подальшого співробітництва в разі укладення ним Трансатлантичної угоди про партнерство із США. Парламентська делегація країн-членів ЄАВТ із січня поточного року веде консультації з Туреччиною стосовно удосконалення двосторонньої Угоди про вільну торгівлю, укладеної понад 20 років тому.

У свою чергу, КНР, «простимульована» переговорами США з ЄС, а також країнами-членами АСЕАН (+ Японія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Чилі, Мексика та Перу) щодо укладення так званих «глобальних угод» про міжрегіональне торговельне партнерство, ініціює відновлення «Шовкового шляху» з метою подальшого поглиблення співробітництва з Європою і уповільнення просування ЄС у напрямі ТТІР зі Сполученими Штатами.

Однак, темп змін, про які йдеться, не є синхронним. Якщо фрагментація виробничих процесів уже є доволі сталою, принаймні в регіональному вимірі, то засоби з їх регулювання у зовнішньоторговельній царині, насамперед через СОТ, усе ще потребують розроблення, визнання й затвердження країнами-членами. Станом на сьогодні ця потреба компенсується переговорами з укладення перелічених вище «глобальних угод», розпочатих основними гравцями на світових ринках – США, ЄС і Китаєм.

Так чи інакше, ідеться про нові правила міжнародної торгівлі ХХІ століття. Україна не повинна бути осторонь цього життєво важливого для неї процесу.

Новости партнеров

Загрузка...

Читайте также