Багато експертів, які вивчають ситуацію в Україні, були сповнені скептицизму, коли Володимир Зеленський здобув переконливу перемогу на президентських виборах у країні. Незважаючи на те, що Зеленський позиціонував себе як політичного аутсайдера, який прагне зламати владу корумпованої олігархічної еліти, кампанія Зеленського багато в чому залежала від підтримки Ігоря Коломойського — ймовірно, найсуперечливішого олігарха України. Про це йдеться в статті ДЕВІДА КЛАРКА (David Clark) для Atlantic Counсil.
Під час своєї передвиборчої кампанії Володимир Зеленський призначив особистого юриста Коломойського своїм радником, а також неодноразово їздив за кордон для переговорів із Коломойським, який перебував на той момент у вигнанні. При цьому, Зеленський активно користувався підтримкою медіаімперії олігарха. Не дивно, що багато хто розглядав Зеленського як кандидата Коломойського.
Незважаючи на нову хвилю "деолігархізації" з боку Зеленського — який намагається підвищити свою слабку популярність — за останні два роки так і не відбулося нічого, що б змінило сприйняття Зеленського як людини Коломойського.
Так, незважаючи на те, що Коломойський був внесений до списку санкцій США на початку цього року через звинувачення в корупції, в Україні він, судячи з усього, залишається недоторканим. Хоча олігарх так і не відновив контроль над ПриватБанком, націоналізованим у 2016 році після ймовірного шахрайства і пропажі 5,5 мільярда доларів із балансу банку, Зеленський також не зміг повернути ці активи, як того вимагає МВФ.
Водночас, чиновники, які представляли загрозу інтересам Коломойського, були зняті зі своїх посад. Наприклад, генеральний прокурор Руслан Рябошапка, який вів розслідування щодо олігарха, а також голова Національного банку України (НБУ) Яків Смолій. Перший прем’єр-міністр Зеленського Олексій Гончарук був відправлений у відставку після спроби послабити контроль Коломойського над державною компанією по електроенергії.
У лютому 2021 року з’явилися нові натяки на існуючі особисті зв’язки президента з олігархом. Володимир Зеленський тоді порушив обмеження, пов’язані з пандемією коронавірусу COVID-19, щоби відсвяткувати свій день народження на приватній вечірці в будинку соратника Коломойського Тимура Міндіча.
Судячи з дій Зеленського на посаді президента України, його підхід до протидії впливу олігархів може вважатися в кращому випадку вибірковим. Законопроект, який становить основу його нещодавно оприлюдненого плану по деолігархізації, містить визначення "олігарха" — охоплює багатство, вплив і володіння активами — яке, як деякі підозрюють, було спеціально сформульовано так, щоби під нього не потрапив Коломойський.
Натомість, основний удар припадає на інших людей. Так, кум Володимира Путіна Віктор Медведчук, який на даний час перебуває під домашнім арештом за підозрою в державній зраді — легка мішень, оскільки його роль як представника інтересів Росії робить Медведчука непопулярним в Україні. Другою основною мішенню антиолігархічної риторики Зеленського, схоже, став його попередник і головний політичний суперник — колишній президент України Петро Порошенко. Проти Порошенка також були відкриті кримінальні справи.
Водночас, Коломойського звинувачують у тому, що той допомагає Зеленському звести рахунки з потенційними суперниками на наступних президентських виборах. Одним із них є Віталій Кличко — колишній чемпіон світу з боксу й нинішній мер Києва, якого після успішного переобрання в українській столиці часто згадують як потенційного кандидата в президенти. Кличко став більмом на оці Зеленського, часто критикуючи дії президента у зв’язку з пандемією COVID-19 — включаючи дуже нестабільну кампанію з вакцинації. Більше того, мер Києва навіть намагався організувати самостійну закупівлю вакцини з міського бюджету.
ЗМІ Коломойського, у свою чергу, почали активно нападати на Кличка, а проти друзів і союзників мера були відкриті розслідування. Сам Кличко поскаржився на переслідування після того, як у травні озброєні співробітники Служби безпеки України (СБУ) увірвалися в будинок, де він проживає.
Ймовірно, Коломойський також доклав руку до того, щоби допомогти Зеленському підірвати позицію Кличка як глави Асоціації міст України. Мер Дніпра Борис Філатов і його партнер Геннадій Корбан — обидва давні соратники Коломойського, які встигли примиритися з олігархом після сварки декілька років тому — зіграли важливу роль і допомогли Офісу президента в створенні конкуруючої організації місцевих муніципалітетів, куди не включили Кличко. Експерти розглядають дану ініціативу як спробу нейтралізувати вплив Кличко на національному рівні і, можливо, висунути Філатова як майбутнього "технічного кандидата", прагнучи відвести частину підтримки в Кличка перед наступними президентськими виборами.
Триваючий вплив Коломойського на Володимира Зеленського представляє ризики не тільки для української демократії, а й ставить під питання надійність економічних реформ і боротьби з корупцією в країні.
Коломойський усе ще хоче повернути контроль над ПриватБанком, який зараз готується до приватизації. Водночас, торішні зміни Зеленського в керівництві НБУ ризикують послабити незалежність регулятора до такої міри, що амбіції Коломойського стануть цілком досяжними. Якщо це станеться, Україна зробить серйозний крок назад.
Відносини Зеленського з Коломойським слід розглядати як найважливіший тест на щирість президента щодо деолігархізації. Тільки порвавши зі своїм покровителем, Зеленський зможе виконати обіцянку, дану народу України, зруйнувати олігархічний устрій і замінити його справедливою системою, яка дозволить країні процвітати. Інший варіант буде представляти собою лише цинічну перебудову олігархічної влади.
Єдиний раз, коли Зеленський дійсно виступив проти інтересів Коломойського, залишається виконання вимоги західних кредиторів про "антиколомойський" закон. Закон, який не дозволяє колишнім власникам націоналізованих банків повернути свої активи. Така рішучість, ймовірно, знадобиться знову.
Коли західні лідери відвідають Україну для святкування 30-ї річниці незалежності країни, вони повинні встановити жорсткий маркер, за яким будуть оцінюватися результати реформ Зеленського. Іншими словами, деолігархізація, яка не стосується Коломойського, — це зовсім не деолігархізація.
