RU  UA  EN

Четвер, 28 березня
  • НБУ:USD 39.80
  • НБУ:EUR 40.00
НБУ:USD  39.80
Політика

Допомогти Збройним Силам України! Посилання для переказів

Погляд

Угода про асоціацію: «план Маршалла» чи «план Моргентау» для України?

Рівно сімдесят років тому з'явився документ, який увійшов у історію під назвою «план Моргентау». 11–16 вересня 1944 року у ході Другої Квебекської конференції міністр фінансів США Генрі Моргентау запропонував план післявоєнної перебудови Німеччині та її економіки. Згідно з «планом Моргентау», Німеччина мала позбутися важкої промисловості, легка промисловість мала бути суттєво зменшена у обсягах. Також передбачалися заборона на вирубку лісів, промисловий вилов риби тощо. По суті, Німеччина мала перетворитися на аграрну державу, та ще й поділену на три зони, з наступним відходом частини німецьких земель до Франції, Польщі, Чехословаччини та Радянського Союзу. Йозеф Геббельс, коментуючи «план Моргентау», заявив, що «євреї хочуть перетворити Німеччину на велике картопляне поле».

Найважливішим було те, що план, запропонований Моргентау, прийняли і його навіть почали втілювати. Рішення Ялтинської конференції та повоєнний розподіл Європи, відхід Ельзасу і Лотарингії до Франції, Данцига і міжріччя Одеру-Нейсе до Польщі, Кенігсбергу до СРСР, повернення Судетів до Чехословаччини, створення Тризонії – все це було прописано у «плані Моргентау», і лише освячено лідерами антигітлерівської коаліції. Після травня 1945 року деіндустріалізація Німеччини йшла семимильними кроками – вивезення заводів та технологій (у тому числі в напрямку СРСР) також повністю вкладалося в рамки «плану Моргентау». Як наслідок – мільйони безробітних, країну охопив голод.

Історики давно засудили «план Моргентау» як надмірно жорстокий і неефективний засіб економічної помсти ворогу. Тим більше, що вже за кілька років на зміну цьому плану приходить абсолютно інша концепція – так званий «план Маршалла». Держсекретар США Джозеф Маршалл слушно зауважив, що інвестиції в промисловість зруйнованих війною європейських держав обернуться наступним: а) підвищенням економічної конкурентоздатності Європи; б) прив'яжуть Європу до США; в) стануть інвестиціями в розвиток демократії. Історія показала, що Маршалл був правий.

І от тепер – саме через сімдесят років після Квебекської конференції – Україна стоїть перед ратифікацією та імплементацією документу, який можна порівняти з «планом Моргентау», з тією лише різницею, що проштовхує цей документ Європа, яка сама відчула на собі його наслідки, а також те, що Україна не пережила гіркоту поразки у світовій війні і не була агресором, якого потрібно покарати. Мова йде про угоду про асоціацію між Україною та ЄС – документ, надзвичайно важливий, історичний, але водночас і неоднозначний.

Те, що Україна внаслідок дії угоди про асоціацію може втратити ряд галузей економіки, загальновідомо. Так – розмови про європейські стандарти та технічні регламенти, про відкритість кордонів і відсутність мит – це все добре. Але що робити з промисловими об'єктами? Що робити з оборонною, машинобудівною, вугільною та металургійною галузями? Хімічна промисловість – чи не єдина галузь, яка досі мала ринки збуту у Європі, – що робити з цією галуззю після того, як підвищення цін на енергоносії робить продукцію хімпрому майже золотою, а європейські екологічні стандарти взагалі знищать її?

Угода, як і встановлення повної залежності від МВФ та конфлікт на сході, приведуть у цілому до деіндустріалізації України. Іронія долі у тому, що робиться все це руками Арсенія Яценюка, який колись обіцяв усім якраз індустріалізацію.

Україна також опинилася розділеною на три частини – як і Німеччина у 1945-му: одну з частин контролюють донецько-луганські сепаратисти, іншу – офіційна київська влада, ще іншу – Коломойський та його структури. Як і у випадку з Німеччиною, стосовно України відбувся факт відторгнення її суверенних територій на користь інших країн – за мовчазної згоди європейських посередників. Як і у Німеччині у повоєнний час, в Україні відзначаємо протистояння двох систем – країна перетворюється на поле протистояння сил, що ніяк не можуть поділити планету. Але є і одна суттєва відмінність: «план Моргентау» був нав’язаний Німеччині силою – за принципом «Горе переможеним!», а угода про асоціацію стала добровільним вибором. Ілюзією. Громадяни вважають, що угода про асоціацію приведе їх до вступу в Євросоюз. Але там немає ні перспективи членства, ні передвступних механізмів. Ця угода приведе лише до деіндустріалізації України.

Тому рішення Петра Порошенка разом з Володимиром Путіним та керівництвом ЄС про відкладення набуття чинності угоди про асоціацію – єдине правильне рішення. Шкода лише, що його ціна така висока – тисячі людських життів, втрата Криму і частини Донбасу.

Сьогодні все більше стає очевидним: Україні потрібен не «план Моргентау», а «план Маршалла». Якщо Європа та США хочуть бачити в Україні надійного союзника, вони повинні надати Україні членство в ЄС та допомогти перетворити Україну на сильного економічного гравця, здатного конкурувати з тією ж Росією.

Нинішня версія угоди про асоціацію – тотем, який має гарну назву, але всередині – пустий. Ця угода не вигідна для України. Вона потрібна – але не у тому вигляді, у якому її парафовано та підписано. Я можу зрозуміти Клюєва і Клімкіна, які її парафували – вони ж то добре знали про плани Януковича її не підписувати, тому їм було байдуже, що ратифікувати.

Я не розумів Порошенка, який цю угоду підписував і хоче ратифікувати – адже йому прийшлося б її виконувати. Тому я розумію і підтримую Порошенка зараз – коли він вирішив її відкласти. Це дає ще один шанс переглянути угоду, яка є по своїй суті незбалансованою та програшною для України.

Вона має бути кардинально переглянута на засадах рівноправності. Сьогодні про жодну рівноправність не йдеться. Європа має можливість продемонструвати, що вона готова заради демократичного майбутнього України простимулювати розвиток її економіки та середнього класу, але наразі бачить в Україні лише поле для втілення інтересів і цілей транснаціональних корпорацій.

Велика проблема Європи у тому, що тут також відчувається брак державних діячів та постатей, здатних залишити слід у історії. Попри Меркель (як би хто до неї не ставився) та Кемерона важко знайти яскравих політиків. Повоєнні роки дали Європі Черчілля, Ідена, Тіто, Аденауера, де Голля – цілу плеяду харизматичних лідерів. Потім настало незначне затишшя – запанувала сірість: Жискар д'Естен, Вільсон, Бранд. Далі – у 1980-х – знову спалах пасіонарності: Тетчер, Коль, Міттеран, падіння старої системи, розвал СРСР... У 1990-х владу захопили колишні хіппі — Йошка Фішер, Хав'єр Солана, Тоні Блер були колишніми неформалами, свого часу курили траву і сповідували лівацькі погляди та пацифізм. Влада зіпсувала їх (ця весела компанія «дітей квітів» запам'ятається в історії завдяки безглуздим бомбардуванням Белграду). На зміну поколінню хіппі у політику прийшли нудні бюрократи та менеджери. Менеджер за визначенням не може думати про стратегічні речі – його цікавить поточна ефективність. Євросоюз 1990-х років мав стратегію, в тому числі щодо розширення, запровадження спільних інститутів і спільної валюти. Найбільш радикальні мрійники говорили про спільну армію та спільну зовнішню політику. Сьогодні ЄС не має стратегії – його стратегія підмінюється сумою тактичних кроків, боротьбою з внутрішніми суперечностями, намаганнями приборкати «свиней» (найбільш проблемними державами Європи є Португалія, Італія, Греція та Іспанія, за першими літерами англійських назв цих держав – PIGS). Стратегія Європи сьогодні – це не стратегія втілення амбіційних планів. Це середнє арифметичне між стратегією розвитку Дойчебанку та стратегією розвитку фірми «Сіменс».

Саме тому Європа воліє діяти стосовно України за «планом Моргентау». Але не за «планом Маршалла».

Тому те, що дія угоди відтермінована на рік – сигнал позитивний. Можливо, це другий реальний зовнішньополітичний успіх Порошенка – після Мінського саміту. Принаймні, у сторін є шанс спокійно погортати підручники історії та порадитися з тінями забутих політичних предків. Зокрема й тих, що стояли біля витоків сучасної Європи.

Читайте також

В Альянсі думають про Україну: що дасть нашій країні статус кандидата в НАТО

У НАТО відбувається дискусія щодо того, як співпрацювати з Україною та як взаємодіяти з Росією

Бити чи не бити: що робити Україні з російськими НПЗ

Україна не повинна відступати від своїх задумів і завдавати ударів по російським НПЗ

Конгрес може проголосувати за допомогу Україні, є чотири сценарії - Уріель Епштейн

Республіканська партія США потрапила під повний контроль Дональда Трампа та прихильників його політики