Верховна Рада України ухвалила звернення до Конгресу США щодо безпекових гарантій, в якому народні депутати просять надати нашій державі статус основного союзника поза НАТО. Несвоєчасність та наївність цього звернення можуть викликати хибні ілюзії в Україні щодо зобов’язань США у протидії російській агресії, а також ускладнити українсько-американські відносини за президенства Дональда Трампа.
Перш за все, необхідно навести основні положення звернення Верховної Ради України до Конгресу США: "Відповідно до духу і букви Будапештського меморандуму, а також на розвиток стратегічного партнерства між нашими державами звертаємося до США з проханням розглянути питання щодо укладення з Україною оборонної угоди та надання Україні статусу Основного союзника поза НАТО". Депутати вважають, що надання Україні такого статусу та укладення оборонної угоди між Києвом та Вашингтоном "матиме величезний вплив на припинення російської агресії проти України, стримування агресора та запобігання розпалюванню великої війни в Європі", що є "в інтересах України, США, Європи і усього світу".
Перша ілюзія України пов’язана з апелюванням до підписантів Будапештського меморандуму. Цей документ, який Україна, Росія, США та Велика Британія підписали в 1994 році, не є міжнародним договором і відповідно не тягне за собою жодних міжнародних зобов’язань Білого дому щодо безпекових гарантій Україні. Єдина допомога, на яку може розраховувати Україна, "відповідно до духу і букви Будапештського меморандуму", полягає в тому, що США "будуть проводити консультації у випадку ситуації, внаслідок якої постає питання щодо цих зобов’язань". Російська агресія дійсно є предметом регулярних переговорів і консультацій під час дипломатичних контактів між США, Великою Британією та іншими державами, однак це не означає, що підписанти Будапештського меморандуму наразі готові вийти за рамки своїх "зобов’язань", передбачених цим документом. Натомість постійна апеляція до Будапештського меморандуму свідчить про нездатність України запропонувати дієвий міжнародний механізм протидії російській агресії.
Друга ілюзія України полягає в тому, що в Києві розглядають набуття статусу основного союзника поза НАТО як альтернативу вступу до Північноатлантичного альянсу, двері до якої закриті для України у найближчому майбутньому з багатьох причин. Основний союзник поза НАТО (Major Non-NATO Ally, MNNA) – це визначення урядом США держав, які підтримують тісні стратегічні відносини з Вашингтоном. Статус MNNA передбачає фінансову підтримку у закупівлі озброєння, поставки військового майна, спільні військові навчання, однак не тягне за собою зобов’язання США щодо захисту цих партнерів у випадку нападу. Так, на сьогодні серед 16 MNNA лише чотири союзники можуть розраховувати на військову допомогу США у випадку нападу – Японія, Південна Корея, Австралія та Філіппіни. При цьому слід зауважити, що безпекові зобов’язання США щодо цих країн визначаються не статусом MNNA, а двосторонніми договорами про взаємну оборону.
Третя ілюзія стосується бажання США надавати значну підтримку Україні у протидії російській агресії. Приміром, у грудні 2014 року обидві палати Конгресу затвердили законопроекти про надання Україні статусу MNNA, однак тодішній президент Барак Обама не підтримав таку ініціативу. Сьогодні навіть за підтримки Сенату і Палати представників новий президент Дональд Трамп демонструє протекціоністську позицію і критично ставиться до зобов’язань США щодо підтримки безпеки своїх союзників. Як наслідок, невизначене майбутнє національної безпеки мають не лише окремі країни, що користуються перевагами MNNA, а навіть держави-члени НАТО. За перші два місяці свого президенства Трамп дав зрозуміти, що США готові надавати значну військову допомогу лише тим країнам, які входять у коло найважливіших торговельних партерів (Канада, Велика Британія) чи недвозначно поділяють спільне бачення безпекових викликів (Японія, Південна Корея, Йорданія). Як ми бачимо, Україна поки не надто цікавить адміністрацію Трампа з урахуванням цих двох індикаторів.
У нинішній ситуації Україні варто відкинути ілюзії про вступ до НАТО чи отримання статусу MNNA. Натомість Україна повинна знайти інші спільні точки дотику, які становлять реальний інтерес для США за адміністрації Трампа. Наприклад, боротьба з тероризмом та гібридними загрозами можуть бути перспективними напрямками військово-політичного співробітництва між Києвом та Вашингтоном. Зокрема, за три роки російської агресії силові структури України здобули цінний досвід протидії цим викликам, яким можуть поділитися із заокеанським партнером. Лише у випадку успішного двостороннього співробітництва у цих сферах Україна може підвищити свою роль в ієрархії зовнішньополітичних пріоритетів США і отримати необхідну військову та фінансову підтримку.
