РУС. | УКР.

Четвер, 30 березня
  • Лайм
НБУ:USD
  • НБУ:USD
  • НБУ:EUR
27.12
Політика

Людмила Волинець: На Донбасі є серйозні ризики торгівлі дітьми

З окупованих територій можна вивозити дітей без документів

З окупованих територій можна вивозити дітей без документів Експерт з прав дітей Людмила Волинець Фото: facebook.com/Liudmyla Volynets

Дитяча тема останнім часом усе частіше стає об'єктом турботи та уваги українського суспільства. Відбувається так здебільшого "завдяки" резонансним ситуаціям з дітьми, які змушують задуматися: а чи правильну соціальну політику проводить держава. Не так давно всю Україну потрясла НП у столиці, де молода мати залишила в замкненій квартирі на 9 днів своїх малолітніх дітей, у результаті чого хлопчик помер від голоду, а дівчинка була госпіталізована у важкому стані. Або бездіяльність співробітників інтернату Житомирської області, які залишили в гарячці помирати одного зі своїх вихованців. Що це — окремі випадки злочинної недбалості батьків і вихователів чи системні прорахунки соціальних служб?

Наскільки гостро інтернатна система потребує реформування і чи оптимальний той шлях перетворень, який пропонують в офісі уповноваженого президента з прав дітей. На ці та інші питання "Апостроф" попросив відповісти експерта з прав дітей, яка вже понад 20 років вирішує дитячі проблеми на різних державних посадах, ЛЮДМИЛУ ВОЛИНЕЦЬ.

- Людмило Семенівно, як ви оцінюєте запропоновану дитячим омбудсменом Миколою Кулебою реформу інтернатної системи, в якій дітей передбачається повертати в сім'ї за рахунок наближення соціальних послуг у місцевих громадах? В офісі Кулеби кажуть, що тільки 8% всіх дітей в інтернатах - біологічні сироти, в решти є батьки, тому цілком реально їх повернути на виховання рідним.

- Поки що я бачу тут тільки слоган, який іноді підносять як новий, що не відповідає дійсності, тому що вперше про необхідність реформування інтернатної системи було заявлено ще в 2005 році при президенті Ющенку. Перше завдання, яке поставило тоді перед собою уряд після "Помаранчевої революції", було подолання безпритульності. Щоб забрати дітей з вулиці, потрібно було, по-перше, розвивати форми влаштування дітей, а, по-друге, треба було зрозуміти, звідки виходили ці безпритульні діти, адже 45% безпритульних - це були діти, які втекли з інтернатів. Не брати це до уваги було неможливо, тому і постало питання: ми повинні кудись влаштовувати дітей, але ті місця, звідки вони тікають, очевидно, потребують реформ. Не може працювати система, якщо діти її не сприймають. Тоді про цю реформу було вперше заявлено, а зараз ця ідея реанімується як нова, але це не погано для дітей, якщо їм від цього буде добре.

Наразі здійснили моніторинг інтернатних закладів, але тепер потрібно зробити моніторинг соціальних послуг, які є на місцях. Нам є куди виводити дітей? Якщо ми їх виведемо з інтернатних закладів, то куди ми їх влаштуємо? Що чекає дитину в тій громаді, куди ми збираємося її виводити? Наприклад, дитина живе в інтернаті, тому що вона погано чує або бачить, якщо ми виведемо її в ту громаду, де живе її рідна сім'я, чи там є послуги для дітей з вадами слуху та зору? А якщо ні, то чи зможе родина забезпечити доступність цих послуг? По-друге, якщо ми дитину з бідної родини виводимо з інтернату (а в нас одна з причин затребуваності дітьми інтернатів - це бідність), що ми можемо змінити в сім'ї, для того щоб вона була здатна вирішити свої проблеми? Давайте промоніторимо те, що ми маємо в громадах, щоб зрозуміти, куди нам виводити дітей. Поки процеси ні фінансової, ні функціональної децентралізації дітей не стосуються, і це, на мою думку, зупинить процеси виведення дітей з інтернатів.

Я бачу серйозну піар-акцію, але не бачу серйозних кроків, щоб робити цю реформу. На сьогодні дуже багато зусиль сконцентровано на переконанні суспільства в тому, що інтернати - це погано для дітей. Ми сьогодні не маємо ні алгоритмів, ні засобів, ні методів вирішити питання — що ми будемо робити з кожною дитиною? Ми просто говоримо про те, що ми не хочемо мати інтернати. Тому я маю певні побоювання щодо реальності досягнення поставленої мети.

- Але хіба інтернатну систему лають даремно, якщо там стаються такі випадки, як розповідав Микола Кулеба, коли дитині не викликали швидку, залишивши по суті вмирати в закритій кімнаті?

- Коли ми говоримо про такі ситуації, то щодо кожної конкретної дитини завжди буде два рівні відповідальності: той чоловік, який не надав послугу дитині, в цьому випадку не викликав швидку, - це буде безпосередній винуватець. З іншого боку, обов'язково буде десь інший винуватець, який повинен був би змусити цього співробітника виконувати свої службові обов'язки. Це другий рівень відповідальності, який сьогодні віддалений від інтернатів. У цьому конкретному випадку - це управління соцзахисту на обласному рівні. Щодо дитини, яка страждає в інтернаті, завжди будуть і персональна помилка або бездіяльність, і системна помилка, яка це дозволяє.

- А у випадку з мамою, яка на 9 днів "забула" у квартирі своїх дітей, тут теж помилка системи?

- Насправді таких ситуацій в державі за 11 місяців сталося 44. Тобто 44 дитини за 11 місяців 2016 року вбито батьками або родичами, їхніми співмешканцями. Ще відносно 59 дітей було посягання на життя. Фактично в цій ситуації у Києві сталися одне вбивство і одне посягання на життя. Якщо таких ситуацій більше 100 в державі за рік, то очевидно, що є системні помилки. Я запропонувала в кожному під'їзді повісити номери телефонів служби у справах дітей та дільничного. Є ж таблички в ліфтах з номерами ліфтерів. Ми часто ставимо в приклад німців, які вони молодці, так у них такі телефони висять на кожному розі. А чи багато людей знає сьогодні телефон свого дільничного або служби у справах дітей? Це два оперативних телефони, які повинні бути під рукою, якщо ти зустрічаєш дитину, яка, припустимо, плаче. Це теж телефони екстреної допомоги, але їх ніхто не тиражує.

Такі випадки були завжди, але інше питання, в яких масштабах. Цей випадок відрізняється від інших тим, що він викликав обурення суспільства, і буде дуже погано, якщо ми не скористаємося цим і не зробимо відповідні висновки в законодавчому полі. Друга сторона цієї проблеми в тому, що система соціальних служб у державі знищена, навіть якщо не фізично знищена, то фактично вона перестала працювати. Немає кадрів. Структури на місцях просто паралізовані. У нас 47% дітей живе в сільській місцевості, а наші служби у справах дітей не мають автомобілів. Востаннє уряд виділяв на це гроші в 2005-2006 роках. Навіть документи друкувати нема на чому. Ефективності їхньої не вистачає. Це призводить до того, що сім'я, яка могла б викликати тривогу на якомусь рівні, жодної тривоги не викликає, адже просто нема в кого її викликати. Більше того, державний службовець навіть змушений захищатися від сімей, які можуть підкинути йому роботу. Це соціальна катастрофа.

- Сьогодні багато говорять про цілий бізнес, який розцвів на практиці усиновлення українських дітей іноземцями. Які його масштаби і схеми?

- Незважаючи на всі складності міждержавного усиновлення, а вони в нас є, ми повинні розуміти, де і коли іноземці платять гроші за усиновлення дітей в Україні. Про божевільну ціну міждержавного усиновлення ходять легенди, але ми повинні розуміти, що та цифра, яка сьогодні лунає, 30 тисяч доларів за всиновлення дитини з України, складається в середньому з 20 тисяч доларів, які платять кандидати в усиновлювачі, щоб оформити документи в себе на батьківщині. У ці 30 тисяч входять витрати на приїзд у нашу країну, проживання і залишається на "подарунок" для інтернатного закладу для тих дітей, які там є. Інше питання, як ці гроші використовуються і наскільки чесні люди супроводжують іноземців в Україні. Одного разу я приїхала в США і спілкувалася з однією родиною, яка усиновила дитину в нас. До мене вийшла мама-американка і сказала, що вона дуже рада, що з нею вчинили дуже чесно і ні копійки зайвої вони не витратили. Потім вона мені показала цілу стопку чеків, на зразок тих, що дають у таксі, де можна написати що завгодно, і всі ці чеки з однієї чекової книжки. Я не стала засмучувати американку... Розумієте, Україна протягом 15 років не хоче міждержавну Гаазьку конвенцію з питань міждержавного усиновлення, щоб навести у цій сфері лад. А якщо ми не хочемо це робити, то низка країн просто відмовляється усиновляти дітей з України: Німеччина, Швеція, Швейцарія. Наявність непрозорої системи просто відштовхує від нас порядні країни.

Крім того, що роблять наші інтернати в контексті міждержавного усиновлення. Я б не сказала, що там є системна торгівля дітьми в кримінальному розумінні. Там є зловживання. Наприклад, працівники інтернатів дуже часто залякують дітей, щоб вони не давали згоди на своє всиновлення, мовляв їх "на котлети перекрутять" та інші пристрасті. Дитині нав'язують абсолютно позамежні страхи. Але чому інтернат проти усиновлення дітей? Та тому що вільні місця в інтернаті автоматично означають скорочення штату закладу. Очевидно, що, якщо ця система працює проти дитини, нам треба все змінювати.

- Та сама схема приховування дітей від усиновителя працює, коли усиновлювачі - громадяни України?

- На 100%. Схема одна: якщо в мене як у працівника інтернату виникає ризик залишитися без роботи, то я повинен все зробити для того, щоб цей ризик до мене не прийшов. Це означає, що кількість дітей, яких можна забрати, повинна бути меншою. Я буду переконувати дитину, що її чекає небезпека і поза стінами інтернату їй може бути погано. Крім того, я буду старатися, щоб дитина просто не отримала статусу сироти або позбавленої батьківського піклування. За ким приходять прийомні батьки, усиновителі та опікуни? За дітьми зі статусом. Якщо дитині не дати такий статус, дитина буде значитися як "домашня". У тому числі і тому в Україні "скорочується" кількість дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування. Кількість дітей в інтернатах не зменшується, а кількість дітей зі статусом зменшується.

У нас президент виступає, говорить, що на Донеччині загинули 10 тисяч мирного населення, але ж це батьки дітей. Якщо вони там загинули, отже, має зрости кількість дітей, які втратили батьків. Це об'єктивні причини. У МВС кажуть, що зростає статистика злочинів. Якщо зростає кількість злочинів, зростає і кількість людей, які потрапляють у в'язниці, а отже, зростає і кількість дітей без батьків. МОЗ заявляє, що в Україні зростає смертність працездатного населення, а для мене всі ці новини означають, що стає більше дітей без батьків. А Мінсоцполітики говорить, що кількість дітей-сиріт зменшується. Як так? Коли нам кажуть, що дітей-сиріт в інтернатах лише 8 тисяч, а 96 тисяч - це діти з батьками, я завжди думаю, а в цих 96 тисяч скільки сиріт ще заховано?

- Якщо така плутанина з урахуванням дітей на мирній території України, то напевно ситуація з обліком дітей із зони АТО ще гірша?

- Однозначно. Буквально днями в Кабміні мені офіційно повідомили, що Мінсоцполітики "ненавмисно" знайшло ще 1797 дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування.

- Як таке могло статися?

- В Україні є база даних дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Статус сироти присвоюють дитині міська та районна влада. Якщо, наприклад, у Горлівці, визначеній кількості дітей до війни дали такий статус, то, коли розпочалася війна, Мінсоцполітики просто зняло його з обліку, а те, що дитина стала сиротою на сході, а виховується у Львівській області, вони про це забули, а така можливість за законом є. Коли ми починали порушувати в суспільстві це питання, Мінсоцполітики раптом "знайшло" 1797 дітей, і ще близько 3,5 тисяч дітей, я думаю, вони "знайдуть". Але трагедія в тому, що ці діти майже на три роки втратили право бути усиновленими, адже Мінсоцполітики про них не знало і, відповідно, усиновителів не надсилало.

- А яка взагалі ситуація із забезпеченням прав дітей на підконтрольних територіях?

- Погана, як і загалом життя людей на тих територіях. Це бідність та відсутність правового поля. Дитинство взагалі є однією з найактивніших тем гібридної війни, і дуже шкода, що влада дуже мало уваги цьому приділяє. Якщо ви згадаєте основні постулати гібридної війни, то це буде: українці продають дітей за кордон, щоб торгувати органами, адже Росія заборонила іноземцям всиновлювати дітей, а в Україні можна. Про розіп'ятих хлопчиків вже навіть годі й говорити. Заточене жало гібридної війни - це дитина. Коли вигідно, одразу активізується тема дітей.

У мене є професійна тривога щодо того, що в нас дуже багато проблем не вирішуються при перетині лінії зіткнення. Наприклад, до мене звертаються люди з так званих Л/ДНР які кажуть, що знають дитину зі статусом, якій дуже погано там жити. Вони запевняють, що готові взяти дитину під опіку і привезти на мирну територію, і запитують, кому передати. А така процедура до сьогодні Мінсоцполітики ще не виписана.

Якщо ви відкриєте правила перетину лінії розмежування, то побачите, що там написано, що якщо дитина народилася в Л/ДНР після початку військових дій, то її можна привезти в Україну, на підконтрольні території, взагалі без документів. А хто сказав, що далі цю дитину на мирній території ті, хто її перевозять, зареєструють? Цих гарантій Кабмін не передбачив. Таким чином, створюються ризики для торгівлі дітьми. Жодного зобов'язання немає комусь повідомити, що в Україну заїхала людина з дитиною без документів. Так, назад цю дитину без документів не випустять, але ж звідти можна скільки завгодно завозити дітей без документів. Ні СБУ, ні ЗСУ, які стежать за пропускним режимом у зоні АТО, не мають системи повідомлення органам у справах дітей, що таких дітей ввозять. Це дуже серйозний ризик для організації торгівлі дітьми.

- Нещодавно парламентом був прийнятий новий закон про наставництво, який підписав президент. Що реально здатний змінити цей закон?

- Я не вважаю, що цей закон - панацея, хоча він необхідний дітям, бо чим більше відбувається спілкування дитини поза стінами інтернату, тим більш соціалізованою стає дитина. Мені здається, що на цей вид діяльності покладають такі надії, які ніколи не виправдаються. Крім того, для мене за цим законом залишається низка питань. Наприклад, дуже багато зусиль докладається, щоб підготувати кандидатів у наставники, а як ми збираємося готувати дитину до приходу наставника? Хотілося б думати, що лідери - це люди з одними плюсами. А якщо до дитини прийшла людина з плюсами і одним мінусом? Якщо дитину щось буде насторожувати в наставнику, вона повинна вміти розпізнати небезпеку і знати, кому про це сказати. Але дитина повинна знати, що не можна маніпулювати наставником, а дітей ми до цього не готуємо. Директорів інтернатних закладів зібрали аж на одну нараду.

Мене дуже насторожує, що не у всіх ситуаціях питається згода дитини. Спочатку було заявлено в законопроекті, що наставництво - це для дітей, які готуються до дорослого життя. А потім раптом виявилося, що наставництво може бути і щодо новонароджених. І це породжує додаткові питання.

Але найобурливіше, що наставник може бути в дитини, в якої є батьки. Наприклад, якщо батько віддав дитину в інтернат для дітей з порушеннями слуху, і раптом до дитини приходить якийсь дядько чи тітка, беруть вашу дитину і йдуть з нею в кіно. Батька хіба це влаштує? Так, за законом, має бути згода батьків, але я дуже сумніваюся, що її будуть брати, особливо там, де насправді батьків немає, а на папері є. Пам'ятаєте ті 96 тисяч дітей і скільки в цій статистиці "заховано" реальних сиріт? Але якщо дитина дійсно сирота, у неї ж можуть бути кандидати в усиновлювачі, опікуни, прийомні батьки або батьки-вихователі. Ці кандидати теж мають право прийти до дитини, адже вона підлягає усиновленню. Отже, якщо в дитини з'являється кандидат в усиновлювачі, зв’язок з наставником має бути перерваний, він же не збирається всиновлювати дитину. Але депутати за цю поправку не проголосували. Тому в дитини можуть бути одночасно і наставник, і кандидат в усиновлювачі. Чи дитина взагалі здатна витримати це все і зрозуміти?

- У контексті прийнятого закону чи зможуть соціальні, дитячі служби забезпечити його роботу, якщо ви говорите, що рук там катастрофічно не вистачає.

- І наставництво, і патронатна система зараз будуть "рвати" всю систему щодо дітей, яка ще є. Ці закони між собою не пов'язані ні послідовністю виконання, ні взаємозв'язком в житті дитини. Це означає, що нечисленні служби будуть відволікатися від попередження таких трагедій, як з мамою в Києві, яка залишила своїх дітей у зачиненій квартирі. Адже вибухне чи не вибухне - це ще питання. Пронесло, нової трагедії не сталося? Ну і добре. А ось за наставництво і патронат точно запитають, вони ж нові та високого авторства. Ніхто ж не враховує, який у них обсяг роботи. Бо функцій, які на них покладені, більше, ніж вони в змозі виконати.

- Минув рік з моменту прийняття Кабміном плану дій щодо реалізації Національної стратегії у сфері прав людини. Частина положень там стосується прав дитини. Чи можна за рік побачити позитив у реалізації плану?

- Те, що вже реалізовано, викликало напруженість і незгоду прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу. Те, що планується реалізувати, – зрозуміти складно, тому що виписано не конкретно і, як правило, не дією, а метою – "створити ефективну..." В плані дуже багато пунктів, які суперечать один одному. Наприклад, коли у плані заходів є такий пункт, як "удосконалити роботу органів опіки і піклування щодо захисту прав дитини", то для мене це приблизно - як поліпшити температуру космосу для того, щоб громадянам України було краще. І так виписано дві третини плану. Тому я навіть не знаю, що тут можна оцінювати.

Новости партнеров

Загрузка...

Читайте також

Надія Савченко: Поки я жива, мене зможе стримати тільки куля

Нардеп Надежда Савченко в интервью Апострофу рассказала о ситуации на Донбассе, а также затронула тему своего имиджа.

Вибори в ОРДЛО: що спільного між Донбасом і Гонконгом

Выборы на Донбассе, почему важно обратить внимание на Гонконг

СБУ: як реформують і чому не поспішають

Петр Порошенко анонсировал масштабную реформу Службы безопасности Украины, но концепция преобразования спецслужбы еще с прошлого года лежит на столе в СНБО.

Новости партнеров

Загрузка...