RU  UA  EN

Пʼятниця, 29 березня
  • НБУ:USD 38.90
  • НБУ:EUR 42.05
НБУ:USD  38.90
Суспільство

Допомогти Збройним Силам України! Посилання для переказів

Брати Гадюкіни: Чуєш "Слава Україні" російською мовою - мурашки біжать

"Брати Гадюкіни" закликають вірити в сильну Україну і вчити історію

"Брати Гадюкіни" закликають вірити в сильну Україну і вчити історію "Брати Гадюкіни". Ігор Мельничук (вокал, бас), ліворуч, і Павло Крахмальов (клавішні, бек-вокал) Фото: Юрій Сомов

Чи доречний парад до Дня незалежності, чи є в Україні обороноздатна армія і чому сьогодні не час пацифізму. Учасники українського гурту "Брати Гадюкіни" Ігор Мельничук та Павло Крахмальов поспілкувалися з "Апострофом", обговоривши найважливіші і найскладніші на сьогодні питання про події в країні: відносини з Росією, хто винен в ситуації, що склалася на сході України, і чи буде можливість повернути Крим. Музиканти розповіли про гострі тексти своїх пісень, ярлики "бандерівців" та "фашистів" і чому так важливо знати власну історію. Прецедент із запрошенням виступити в Криму, до чого призведуть чергові перевибори і як скоро можна буде побачити, що сьогодні готують для своїх фанів Гадюкіни. Все це і багато іншого у великому інтерв'ю з ветеранами блюз-рокової сцени.

- Дякую, що знайшли час поспілкуватися. Навіть не сумніваюся, що у вас зараз багато роботи. У нашій останній розмові, ще навесні, ви вже ділилися грандіозними планами: рок-опера, два альбоми. Як успіхи?

Ігор: Усі плани залишилися (посміхається). Паралельно займаємося і оперою, і новим альбомом. Життя трохи коригує, прихворіли наші батьки, Міша, барабанщик, зараз теж з мамою, тому не завжди виходить робити повноцінні репетиції. Альбом випустимо, мабуть, вже зимою чи весною, хоча матеріал готовий, залишилося зібратися і записати.

Павло: Єдине, що з таких новин: ми вже заявляли, що альбом будемо називати "Сміх и гріх" на свій страх і ризик. Насправді ж збираються дуже неоднозначні різні пісні ... Напевно, все ж таки змінимо назву.

Ігор: Так, наприклад, одна з пісень в альбомі буде називатися "Йде нині війна", це про війну, і називати це "Сміх і гріх"... Знаєте, є речі, над якими не можна жартувати або навіть посміхатися. Війна є війна, і тут веселого мало. Напевно, назву будемо змінювати, але пісня "Сміх і гріх" там теж буде. Подивимося.

- Останній альбом "Made In Ukraine" зібрав дуже багато гострих, актуальних тем. Чи правда, що він був написаний під враженням Майдану і подальших подій в Україні?

Ігор: Це не зовсім так. Весь матеріал був написаний ще за рік до Майдану. Так, там є речі про Крим ... Знаєте, я вже зі свого боку побоююсь, щось думати і писати якісь такі пісні. А чому затягнули з випуском? Ми стали його писати, і розпочався Майдан. Там люди гинули, а нам треба було йти грати музику... Не до цього було. Але матеріал за рік був написаний до всіх цих подій.

Павло: Може, це і не зовсім правильно було.

Ігор: Що неправильно?

Павло: Відкладати запис (знизує плечима). Музика - це настрій. Навіть у таких складних ситуаціях людям потрібні музика і гарний настрій.

- Так, деякі ваші пісні дійсно стали певною мірою пророчими. "Злидні" сьогодні мені дуже нагадує про прийдешні тарифи восени. Про що співаєте в новому альбомі?

Ігор: Будуть різні соціальні пісні, більше про життя. Будуть пісні про любов, таку ось "гадюкінську", дурацьку. Ми там оспівуємо різні сторони, грані, чого офіційна естрада не робить. Зазвичай вони там страждають: хтось прийшов, хтось не прийшов... А у нас любов різна. І будуть, звичайно, пісні про життя - це, як я говорив, "Йде нині війна", буде пісня "Історія однієї Курви", це про депутатів, які бігають туди-сюди, як казав Ленін "політичні проститутки". Отже, буде трохи пісень про життя. Ми не прив'язані до якоїсь однієї теми.

А ви кажете "Злидні", так у нас ще була пісня, написав я її років 20 назад, "Боже, не дай дотягнути до пенсії", про пенсіонерів. Я тоді був упевнений, що через років 20 вже все буде нормально в тих пенсіонерів. Але сьогодні, мабуть, ми будемо її згадувати, ось у Львові гратимемо. Тому що, на жаль, стало не краще, а значно гірше з цими пенсіонерами. Ми взагалі вже як Нижня Вольта, чи які там африканські країни по 50 доларів людям платять? Це ганьба, неймовірно шкода цих стареньких. Коли бачиш у торговому центрі, як бабця чекає ці два несвіжі буряки, тому що вони вже дешевші, серце кров'ю обливається. І не даси їй грошей, бо вона не візьме.

Зрозуміло, що ці мудаки, почувши "Боже, не дай дотягнути до пенсії", не зроблять їм пенсії більше. Але все ж, може, якимось чином... Що ми можемо змінити? Можемо про це говорити.

- У пісні "Жаба" Вова, якого "душить" жаба, я так розумію, теж невипадкове ім'я?

Ігор: Це Вова (посміхається), наш сусід російський. Або Володимир Володимирович, як то кажуть. Я вважаю, що всі ці матюки, футбольні пісні, які про нього складали, - добре, але ми у своїй творчості вважаємо, що можна обійтися і без матюків. До нас все ж приходять і старші люди, навіть діти бувають.

Павло: Але сенс не змінюється (сміються).

- Нещодавно вдалося поспілкуватися з нашим естрадним співаком Іво Бобулом. Народний артист вважає, що української рок-музики немає. Що думаєте з цього приводу?

Ігор: Не знаю, я колись бачив якийсь фрагмент в Інтернеті, як Бобул грає на барабанах і при цьому щось співає таке рокове, це кльово було. Нехай би і спробував рок поспівати, у нього дуже роковий голос, до речі. А на рахунок року, як це нема? Є рок. Просто він змінився, став іншим. Стало більше електроніки, можливо, він зараз більш мінорний, інший, але я б такого не казав, ви смієтеся? І водночас є якийсь дет-метал, від якого піджак завертається. Я не згідний з паном Івою ... Івом ... Іво (сміються).

Павло: Я вважаю, що такі висновки йдуть від незнання або небажання знати.

Ігор: Ну він, думаю, знає музику, чого ж.

Павло: А донедавна ми теж не знали багатьох, хто на радіо звучить сьогодні. Стільки молодих і класних команд. Я для себе щодня відкриваю якесь нове ім'я. Потрібно просто цікавитися... Мені, наприклад, дуже подобається його номер у готелі (сміються). Колись я ночував у цьому готелі, до мене підійшли і кажуть (робить серйозне обличчя): "Ви хочете побачити номер Іво Бобула?" Я відмовився, і на мене так образилися...

Ігор: А твій номер там не зробили, як ти поїхав? (сміються)

Павло: Так я вже й не знаю... Може, там традиція така?

Ігор: Ага, тепер там суміщенний люкс Іво Бобула і Павла Крахмальова. Бог з тим Бобулом, давайте далі.

"Браты Гадюкины". На фото слева направо: Игорь Мельничук (вокал, бас), Павел Крахмалев (клавишные, бэк-вокал) Юрий Сомов

- Ви згадали про радіо, що думаєте про квоти на українську музику?

Ігор: Відповім егоїстично, для нас це добре. Напевно, нас стануть крутити більше на радіо. З іншого боку, я вже не раз казав, що пісня українською мовою ще не означає, що це хороша пісня. Розумієте, щоб це не було, як у СРСР, що всі мають співати про партію, умовно кажучи. Щоб не було, як то кажуть, перегину на місцях. Я за те, щоб було більше української музики, але вона має бути якісною. А ось тут вже проблема.

У Білорусі була схожа ситуація: ввели квоти — і люди перестали слухати радіо. Сказали "такої фігні ми ще не чули". Це виклик для нас, це не просто взяли будь-який текст і ... Знаєте, я дуже не люблю, коли сьогодні беруть вірші і починають співати рок-музику. Ні в тин, ні в ворота.

Павло: Але загалом цей крок не дуже поганий.

Ігор: Так-так, будемо сподіватися, що люди слухатимуть, музиканти підтягуватимуться. Рівень британських музикантів, тих самих рокерів, американських, а іноді й російських, дуже високий. У Росії також багато цієї жахливої музики, але в них був Цой, є Земфіра, Шевчук Юра, не станемо перераховувати…

- Наступного року ми будемо приймати Євробачення-2017. Яким бачите конкурс в Україні? За яке місто віддали б голос?

Ігор: Ну, він вже був в Україні після перемоги Руслани. Що сказати, класно, що Україна показує себе якимось чином крім того, що возять проституток пачками за кордон, наших дівчат нещасних, які там працюють. Є музика, хоч щось світу ми показуємо. Був футболіст Шевченко, боксери брати Клички, тепер ось Джамала. Це прекрасно, це супер.

Я, звичайно, за Львів. Але розумієте, в нашій країні велика проблема з концертними залами: це і в Києві, і у Львові, і в Одесі. У нас немає їх. У Києві "Палац Україна", але я не люблю його, занадто офіційний. А таких ось залів на 3-5 тисяч глядачів ... Є "Палац спорту".

Павло: Там жахливий звук.

Ігор: Там гарно хокей показувати. Ну або "вбивати" звуком, в лапках кажу "вбивати", якісною і професійною технікою, а в більшості її немає. І коли туди привозять ці дрова, то це жах. Якби побудували кілька залів, замість цих нескінченних торгівельних центрів, все місто забите ними…

- Відповідаючи на схоже запитання, Віктор Павлик також підтримав Львів. Він вважає, що місто значно більше розвинуте, наближене до Європи. І була в нього така думка, якщо б навіть так сталося, що Україна розкололася б на дві частини, то захід досить скоро став би самостійною європейською державою. Ви самі зі Львова, цікаво дізнатися вашу думку.

Ігор: Господи... Не знаю, що мав на увазі Вітя, але який розкол, ви що... Не може бути такого. Не знаю, куди там пішов захід, це ви просто давно не були у Львові. Це в центрі рух, а навколо... Багато людей повиїжджали, бухають там. Я б не сказав, що там так життя вже вирує. Львів - це центр, а взагалі дуже спокійне місто, багато хто виїхав. У будь-якому разі нашого покоління там дуже мало. Сама ситуація в країні не дає можливості містам якось краще жити.

Павло: Але водночас, якщо порівняти Львів з тими часами, коли ми виїхали звідти, він дуже змінився. Мені подобається там сьогодні, і туристичний бізнес налагодили. І до Європи Львів дійсно ближчий.

Ігор: Звичайно, але це не заслуга України, а тих 300-х або 400-х років, за яких будували цей Львів. І не Україна його будувала. Це була і Польща, і Австро-Угорщина... А що там побудувала нинішня влада? Я не кажу зараз про Садового (Андрій Садовий, політик, мер міста, - ред.), а про Україну загалом. Та нічого. Зрозуміло, туристи їдуть і думають, що це європейське місто. Знову-таки, центр трохи замазали, прикрасили, а так валиться все, розумієте? Але я Львів люблю і, може, на старості назад туди переїду.

- Гурт нещодавно прогримів на фестивалі "Бандерштат", один з найпопулярніших і ажіотажних сьогодні альбомів - це "Ми хлопці з Бандерштату". Чи не боїтеся сьогодні цього клейма "бандерівців"? Ймовірно, ви чули про конфлікт гурту Ot Vinta на польському кордоні, та й взагалі що думаєте про всі ці націоналістичні конфлікти, ярлики?

Ігор: Це страшна проблема. Я вам так скажу, я дуже багато читаю. І якось на тому самому "Бандерштаті" я вже говорив... Наприклад, Бандера. Дуже багато сьогодні говорять про нього і вважають якимось послідовником... Вони не читали його робіт, а я читав. Він видавав їх під різними псевдонімами, коли жив у Германії. Так ось він зазначав, що Україна - це багатонаціональна країна, в якій повинні бути громадяни, а це можуть бути і росіяни, і вірмени, і євреї, і всі-всі. Але вони повинні любити цю країну. А його подають як вбивцю поляків, що його поплічники бігали за ними з сокирами, що він був з німцями. А він не був з ними. Я впевнений, що він читав "Майн Кампф" в оригіналі, а там Гітлер говорить (я просто теж читав, я люблю історію і багато читаю), що не буде ніякої України, буде колонія Германії. Бандера, я впевнений, це знав, і навіть тому він не був з Германією, сидів у в'язниці. Коли все це починається, ці бандерівці з фашистами... Таке або спеціально перекручується, або просто незнання.

Далі, ця Волинська трагедія... Це було, поляки вибивали українців, українці поляків, було. На жаль, ця наша чорна сторінка історії, я б її перевернув. Там же були спроби вибачатися, хоча я нічого не чув з польської сторони. Майже в кожної країни зі спільними кордонами були схожі конфлікти. Ми повинні це визнати, вибачитися один перед одним і рухатися далі. Якщо ми ще і з поляками почнемо нагнітати цю ситуацію... Ми братські народи. У нас є інший ворог, і не потрібно зараз шукати ще ворогів між собою. Не знаю, хто в Польщі цю ситуацію накручує.

Щодо клейма бандерівців... Ми ніколи не були в політиці. "Хлопці з Бандерштату" - це, швидше, про патріотів.

Павло: Про простих людей.

Ігор: Не про якихось там вбивць або фашистів, перекручують історію. Це про людей, молодих людей, які люблять свою країну і сьогодні воюють. Ну, а якщо на кордоні нас зупинять поляки ... Будемо з ними говорити (знизує плечима).

Павло: Ми знайдемо слова (посміхається).

"Браты Гадюкины", студия GAD Records. На фото слева направо: Игорь Мельничук (вокал, бас), Павел Крахмалев (клавишные, бэк-вокал) Юрий Сомов

- Говорячи про ці чорні сторінки історії, чи вважаєте доречними нові назви вулиць, проспектів, які з'являються сьогодні в рамках закону про декомунізацію?

Ігор: Скажу ще раз, важливо вчити історію. Колись я жив у Львові на вулиці маршала Рибалка. Потім її зробили вулицею Симона Петлюри. Чесно, я думаю, що не потрібно було прибирати Рибалка, його армія звільнила Львів від загарбників, німців. Що він поганого зробив? Я не розумію, чесно.

- В яких країнах сьогодні гастролюєте?

Павло: Поки що по Україні.

Ігор: Незабаром поїдемо до Америки...

- А якщо говорити про країни СНД?

Ігор: Був у нас нещодавно прецедент. Нас запрошували до Ялти. Наш директор спочатку спілкувався з ними ввічливо, потім вже не дуже. Пізніше надійшов лист, що у нас неадекватний директор (сміються). Але ми теж відповіли так...

Павло: Толерантно (протягує слово).

Ігор: Ну так, ввічливо. Ми відповіли, що до Криму приїдемо, нема проблем. Але тоді, коли він стане знову українським. А зараз, на жаль.

- Вважаєте, стане ще українським?

Ігор: Крим? Знаєте, я Трампа не люблю, але він сказав, що Крим повернеться в Україну тільки після Третьої світової. Я б не хотів цього. Я багато думав про цю ситуацію, але я не знаю механізму, як його повернути. У будь-якому разі, за нинішньої російської влади. Вона в житті його не віддасть. А де гарантія, що не прийде ще більший якийсь чувак у фуражці там, ястреб війни, невідомо, що взагалі там буде. Якби демократ був якийсь, навіть той самий Медведєв, він не поліз би в Крим. Думаю, все залежить від російської влади. Зброєю його не забрати, у них ядерна зброя є, куди вже нам...

- Чи погодитеся з думкою Романа Балаяна, що Путін стане "торгувати" Кримом замість Донбасу?

Ігор: Так, це і раніше було зрозуміло. Пам'ятаєте, коли на Грузію напали, це вже скільки років, а забулося все це дуже швидко, розумієте? Пальчиками всі помахали, як сильно стурбовані Європа та Америка, а насправді Грузії ніхто не допоміг, і все це забулося. Не хочеться, щоб і в нас це все забулося. Ситуація сумна. Але з Донбасом, розумієте, в чому там проблема, відсотків 90, що живуть там, реально не хочуть в Україну. Я не кажу, що вони погані, вони просто в серці не є громадянами України. Як з ними говорити? Як говорити з тими, хто тримає зброю?

Павло: Справа в тому, що там ще працює потужна машина пропаганди.

Ігор: Так, коли були в Слов'янську, включили телевізор, так там на повну йде російське телебачення: їхні новини, справжнісінькі антиукраїнські гасла. Напевно, і нашим тоді потрібно ставити якісь канали, радіостанції і говорити з тими людьми.

- Я так розумію, ви повністю погоджуєтеся з тим, що на сході триває зараз саме війна і ніякі там не операції ...

Ігор: Звичайно. Це справжнісінька війна, і я б назвав її громадянською. Це справжня громадянська війна, яка просто ще з того боку спонсорується Росією.

Павло: Ні, я б так не сказав.

Ігор: Ну а як?

Павло: У жодному разі не громадянська.

Ігор: Ну, це моя особиста думка. Я з військовим якось спілкувався, який там воював, він говорить, що найманців дуже багато, але водночас там і багато місцевих жителів. Тих самих шахтарів, яким дали в руки зброю. Напевно, гроші їм там якісь платять. Мені здається, що це саме громадянська війна. Зі своїми людьми потрібно якось домовлятися, прибирати всіх цих спонсорів звідти ... А так, про яких терористів взагалі можна говорити? Терористи - це якби ми з Пашею у горілчаному магазині забарикадувалися і тримали б там продавщицю. Терор - це справа невеликих груп, а коли з того боку йдуть тисячні армії - це війна.

Павло: Я вважаю, що це ще й політика нашої колишньої влади. Неправильні відносини з людьми, цим вони спровокували цю ситуацію. У нинішньої влади є завдання все це виправити. Щоб перестали ділити на західну, східну Україну. Щоб люди знали і звикали, що це єдина країна. Адже був цілий період, ще під час совку, пам'ятаю, як приїжджав до бабусі з дідом у Володимирську область, вони жартома, але говорили "о, Бандери приїхали". Це ж не з повітря береться. І тривало все це досить довгий час. У Криму і на сході живуть ідеологічно налаштовані люди, з ними потрібно вміти спілкуватися. Вибачте за нескромність, але чомусь Брати Гадюкіни вміють розмовляти зі сцени і в Донецьку, і в інших містах. І ніколи в нас не було проблем. Тому що ми хотіли з ними розмовляти. Отже, комусь не потрібно, щоб люди говорили один з одним, кому це вигідно.

- Ви також виступали в зоні АТО, як би Ви описали обстановку на цій території?

Ігор: Знаєте, дуже сумно. Приїжджаєш туди, бачиш всі ці розвалені будинки, зірвані мости... Там, як мені здалося, залишилася якась аура страху. Там не Київ. Людей ми не зустрічали, але там є як налаштовані проти України, так і за неї. У нас не було ніяких прецедентів там... Є надія, що люди, які сьогодні проти нас, все ж повернуться душею. А мости побудують, це не найстрашніше, а от тих, хто загинув, - вже не повернути.

Павло: А у мене, знаєте, асоціації зі звичайною ситуацією в нашій країні, тільки гостріше. Ідеш по вулиці, зліва повністю зруйнований будинок, а через дорогу цвітуть вишні, курочки бігають, люди посміхаються. Розумієш страшну річ, наскільки близько війна. Але також близькі й посмішки, і життя, воно триває. Це потрібно цінувати, любити і берегти близьких. Тільки ця любов підкаже, як з цим бути далі. Знаєте, це як у нас бабуся з простягнутою рукою стоїть біля переходу, а через дорогу бізнес-центр з мільйонними оборотами. Все це поруч, тільки в мегаполісі це не так помітно, а там все це нагорі, і ти розумієш багато чого про життя. А коли ще бачиш цих хлопців... Одного разу до нас на концерт привезли бійців одразу з передку. Ці очі... Але ти співаєш і розумієш, що пісня їм потрібна, вони не можуть жити вічно в горі та стражданні.

- У вас є фани в Росії. Чи підтримуєте ви з ними відносини? Можливо, отримуєте листи, запрошення?

Ігор: Думаю, там вже зрозуміли, що нас нема чого чекати, ми все одно не приїдемо до Росії, на жаль. Мені здається, що такі великі народи не повинні сваритися між собою. У жодному разі не можна говорити, що всі росіяни погані. Думаю, там просто є громадяни, в яких є такі ось імперські замашки. Вони вважають, що Україна - це такий собі молодший братик-дурник... Ось ці люди мені зовсім нецікаві. Але там є і багато нормальних людей.

Павло: Це бідний народ. Вони живуть у тоталітарній державі. Вони не можуть поборотися за себе. Можуть на кухні посперечатися... Там зараз страшно людям. Якщо навіть за думку в Інтернеті тебе можуть просто забрати з хати. Просто говорити "ось, вони не борються", а ви спробуйте за таких умов поборотися.

Ігор: Так, 17-й рік, потім сталінські справи, люди там постійно в страху. Не знаю, чи за нашого життя, але, може, колись все це зміниться. Зміниться влада, повернуться наші кордони. За рік, за два цю трагедію не забути. Стільки людей загинуло. Ми точно не поїдемо туди, не знаю, за яких умов могли б... Справа в тому, що я сам з Магадану, мій батько був льотчиком. І в мене була мрія з'їздити туди, там дуже гарна природа. До війни думав, що поїду, а зараз куди їхати? Мені пригадають пісню "Жаба" або іще щось (сміється). Напхають в сумку якоїсь фігні і скажуть, що бомби чи наркотики везу, успішно посадять. Тож, на жаль, не побачити мені Магадану.

Студия GAD Records, Игорь Мельничук (вокал, бас), "Браты Гадюкины" Юрий Сомов

- Після смерті Павла Шеремета багато говорять про свободу слова. Ви ж теж, особливо на початку кар'єри, часто балансували на межі зі своєю лірикою, скажімо так. Що думаєте про свободу слова в Україні?

Ігор: Ви знаєте, у мене була розмова з якимось чоловіком, це було в день виходу пісні "Історія однієї Курви". Незнайомець підійшов і спробував нагадати мені якесь не зовсім правильне минуле... Я думаю, це були такі легкі натяки (посміхається). Нас ніколи сильно не щємили, звичайно, що стежать, і так повинно бути. Погана та країна, яка не стежить, у хорошому сенсі слова. Тому що так можна дійти до повної анархії, і це не добре. Якийсь контроль має бути. Але, коли починають забороняти щось, вбивати журналістів, - це вже страшні речі. Хотілося б вірити, що ми не в цій групі ризику. Шеремет ... я не чув від нього якихось гострих заяв, це Бузина свого часу видавав щось таке, але все одно, я вважаю, вбивати не можна.

Павло: Все пізнається в порівнянні. Ось порівняно з Росією у нас свобода слова є.

- Наближається День незалежності. До свята готують парад, який став причиною безлічі суперечок. Як ви вважаєте, чи потрібен сьогодні він у Києві?

Ігор: Ну аякже, країна веде війну. Думаю, що в цій ситуації правильно робити військовий парад. Нехай одягають гуму на танки, щоб не побити асфальт на Хрещатику, і показують, що в нас є армія, що ми переможемо. Не час пацифізму. Не час підставляти ліву щоку. Час битися. Потрібно чітко розуміти, що пацифізм - пройдений етап. Ніхто не стане нас поважати, якщо ми будемо слабкими. Сьогодні народ не має права на життя, якщо він не може захистити себе. Сьогодні, я б сказав, кується громадянин України, кується вся наша країна. Через зброю в тому числі.

- У тому й справа, що на Хрещатику армію покажуть, а ось на сході українські військові воюють у шльопанцях і тримаються на допомозі волонтерів.

Павло: Нашу країну роками розкрадали, розтягували на шматки. А з армією, наскільки я знаю, та сама ситуація, і сьогодні зовсім невідомо, як вона взагалі протистоїть там на сході. Але час і натхнення роблять свою справу. Дуже мало часу для України пройшло, для демократії, для гідності країни. Але це відбувається, і вже не на кухнях, а в людських головах, і це найважливіше. Людям не байдуже. І ось якраз зараз влада не повинна пропустити цей момент підйому національного усвідомлення.

- У своєму інтерв'ю Роман Балаян поділився думкою, що не бачить сьогодні Україну як державу. Режисер вважає, що держава - це єдина мова, обороноздатна армія і чіткі кордони. Три пункти, яких в України поки немає. Що б ви могли сказати з приводу такої оцінки?

Ігор: Я не погоджуся. У нас є країна. Вона в нас унікальна в тому плані, що її не потрібно порівнювати з тією самою Росією, тому що там розчиняються інші народи, вони намагаються говорити російською, в тому числі українці. А у нас багато говорять російською. Неможливо одночасно змусити всіх говорити українською, і це потрібно розуміти. Хай говорять, нічого страшного в цьому немає. Державна мова - українська, але ніколи, мені так здається, такого не буде, щоб уся країна, як Польща, перейшла на єдину мову. Це не проблема. Чи любиш ти країну - ось це проблема. Це таке саме питання, як і з релігією.

Потрібно розуміти унікальність своєї країни. Візьміть Америку. Неймовірно багато людей говорять іспанською, але вони знають англійську і застосовують її, де їм потрібно. А вдома розмовляють іспанською. І армія в нас нормальна, сильна в нас армія. Якщо країна веде війну - це означає, що в неї є сильна армія. Це не сидіти на місці і марширувати там десь час від часу. Сьогодні країна ставить тисячі людей, і це досвідчені в цій справі люди. Тож я з паном Балаяном не згідний, за всієї моєї поваги до нього.

Павло: Я підтримую Ігора, і знаєте... Коли після Революції гідності чуєш "слава Україні" російською мовою - мурашки біжать. Це дорогого коштує, щоб російськомовна людина відверто говорила цю фразу.

- Згадували сьогодні вашу пісню "Історія однієї Курви", це ті самі нескінченні вибори, які призводять до одного і того самого результату. Що думаєте про популярну сьогодні тему перевиборів і зміни влади в Україні?

Ігор: Зміна влади? Я не можу сказати, що Порошенко вже настільки поганий. Він старається, щось робить. Але я й не бачу кандидатури, хто зараз міг би стати замість нього. Справа в тому, що в нас завжди обирають не найкращих, а тих, хто кращий з гірших. Просто я ось дивлюся, як у Турції відбувся переворот і вони зібрали там тисячі ув'язнених, тих, хто був причетний до цих подій. А в нас вже скільки часу минуло, тепер цього Єфрємова зловили...

Я не кажу, що треба було робити полювання на відьом, але як це все... Якісь прокурори ті були недороблені, зараз ось Луценко, подивимося, що в нього вийде, а до цього? Цей клоун Пшонка, що він зробив? Нічого. І інші вже виїхали, хто був винен, причетний. А хто не виїхав, має алібі. Тепер з Єфрємова зроблять вселенське зло, але не він один там був. Ось в чому проблема. Потрібно не тотально владу змінювати, а на місцях. Я б міняв слідчі органи, продажних суддів, податкову систему. Що вони зробили за ці два роки? Перевибори? А щось зміниться? Ці курви побіжать знову, як було 75 % продажних, так і є. Один козак Гаврилюк там ходить, він мені імпонує. Вибачте, але він неосвічений. І ось ця сама курва за п'ять хвилин зробить з нього дурня. Я його поважаю, але вони ж хитрі й розумні. Розміняють шило на мило, прапори змінять, все.

Павло: Знову ж таки, повернімося до часу. Дуже мало минуло сьогодні, щоб вимагати професійний уряд. Ну і ми теж... Колись мені навіть довелося в суд йти, мене не було в списках виборців. Домігся своїх прав. До чого я веду, я ж сам поставив свій голос. Якщо "все пропало", "змінити владу", то це означає, що і мене потрібно змінити, це ж я вибрав їх. Поки ми не усвідомлюємо свою тотожність з державою і владою... Як там йдетьс, що не треба на дзеркало дорікати, коли пика крива. Вибрали - допоможи. А не кричати "все пропало", "і цей під**ас". Виходить так, що це ти той самий під**ас.

Ігор: Господи, я так про себе не думаю.

Павло: Тому я допомагаю владі.

Ігор: То ж я й дивлюся, у нас так добре справи йдуть... (сміються).

- Наостанок запропоную вам зіграти в стару гру, думаю, всі грали в асоціації? Я назву вам 10 слів і чекаю від вас також 10 асоціацій, які виникнуть саме до цих слів.

- Україна.

Павло: Сонце з дощем і веселка (посміхається).

Ігор: Будинок.

- Європа.

Павло: Замок без отоплення.

Ігор: Теракт.

- Музикант.

Ігор: Бідна людина.

Павло: Погоджуся (сміються).

- Політик.

Ігор: Мудак.

Павло: Лис.

- Кобзон.

Ігор: Перука.

Павло: (думає)

Ігор: Швидко відповідай, це асоціації, а ти думаєш.

Павло: Пауза.

- Порошенко.

Ігор: Канхвета.

Павло: (знову думає)

Ігор: Давай, хороша людина. Ти ж допомагаєш владі (сміється). Це вже не асоціація, ти робиш із себе розумного.

Павло: А я так не вмію.

Ігор: Як же, перша думка - від Бога. У тебе вже від лукавого.

Павло: Прокурор.

- Менталітет.

Ігор: А що це?

Павло: А кількома словами можна? Так швидко ще не буде (сміються).

- Патріотизм.

Ігор: Воїн.

Павло: Меч.

- Культура.

Ігор: Калюжа.

Павло: Борона.

- Брати Гадюкіни.

Ігор: Палата номер шість.

Павло: Погоджуся (сміються).

"Браты Гадюкины". На фото слева направо: Игорь Мельничук (вокал, бас), Павел Крахмалев (клавишные, бэк-вокал) Юрий Сомов

Читайте також

Бластери проти "Цирконів": яка зброя краща за "Патріоти"

Зброя майбутнього у вигляді лазерів для України важлива, але зараз доведеться використати нинішню ППО

Українці, беріть зброю вже, бо як Росія прийде у ваш дім, буде пізно - командир батальйону "Ахіллес"

Командир батальйону Ахіллес розповів про ситуацію під Бахмутом та зробив важливе звернення до українців

"СВО" закінчилася: яку "повноцінну" війну задумав Путін проти України

У Кремлі сподіваються набрати ще 300 тисяч людей для нового наступу