"Дітей неможливо захистити від усього болю": Браян Селзінк розповів про силу літератури та візит до України
Письменник Браян Селзнік відвідав Україну та розповів про книжку "Винахід Гюго Кабре" / Фото: Ірина Середа / Центр міської історії
-
Надія Орловська
редакторка розділу Lime
Американський письменник та ілюстратор Браян Селзнік уперше відвідав Україну й зустрівся з читачами у Львові. Автор книжки "Винахід Гюго Кабре", яка стала основою оскароносного фільму Мартіна Скорсезе, розповів про історію створення роману, особисті втрати, що вплинули на сюжет, та роль літератури в часи війни.
Зустріч відбулася 22 жовтня за участі видавництва ARTBOOKS, яке випустило книжку українською. Про це Апострофу повідомила пресслужба видавництва.
Читайте також: Зірка фільму "Леон", Жан Рено, написав книгу про викрадених Росією українських дітей.
Як народилася історія Гюго Кабре
"Винахід Гюго Кабре" розповідає про хлопчика-сироту, який таємно живе в стінах паризького вокзалу, доглядає годинники та намагається полагодити загадкову механічну фігуру – автоматон. У книжці переплітаються вигадана історія дитини, реальні події з життя одного з піонерів кінематографа Жоржа Мельєса та сотні авторських ілюстрацій, що перетворюють читання на своєрідний перегляд фільму.
За словами Селзніка, ідея книжки виникла задовго до її написання. Письменника зацікавила постать Мельєса, який створив один із перших науково-фантастичних фільмів і колекціонував механічні фігури.
"Зазвичай усе починається з образу. У ньому часто з'являється людина, переважно дитина, про яку я нічого не знаю. І тоді я довго шукаю відповіді: хто ти? Що робиш? Чому ти тут? Історія Гюго багато в чому почалася з життя режисера Жоржа Мельєса, який зняв один із перших науково-фантастичних фільмів. Можливо, ви бачили знамените зображення ракети, що влучає в око людині на Місяці. Я просто подумав: що сталося б, якби дитина зустріла цього чоловіка?"
Ця ідея була з автором протягом п'ятнадцяти років. Згодом, досліджуючи біографію Мельєса, він дізнався про знищену колекцію автоматонів режисера. Саме тоді виник образ хлопчика, який знаходить зламаний механізм і намагається повернути його до життя.
Однак за пригодницьким сюжетом прихована значно особистіша історія. Під час зустрічі Селзнік розповів, що смерть батька Гюго стала відображенням його власного досвіду втрати.
"Перші півтора року я не хотів, щоб батько Гюго помирав. Мій власний тато помер приблизно за рік до початку роботи над книжкою, і я не хотів знову проходити через горе. Вигадував способи залишити персонажа живим, але часто тоді він ставав лиходієм, і це було неправильно".
Письменник тривалий час не міг знайти емоційний центр історії. Рішення прийшло, коли він зрозумів, що механічна фігура має не написати послання, а намалювати зображення, пов'язане зі спогадами Гюго про батька.
"Усе, що я півтора року вибудовував, раптом отримало сенс і емоційне серце. Я зрозумів, що часто працюю саме так: спершу створюю скелет історії, а потім дуже довго шукаю її емоційну суть. Сподіваюся, читач насамперед відчуває саме її, хоча я знайшов її останньою".
Книжка, яку потрібно і читати, і роздивлятися
"Винахід Гюго Кабре" особливий оригінальним поєднанням тексту та ілюстрацій. Зображення тут розповідають історію нарівні зі словами. Послідовність малюнків нагадує рух кінокамери, а перегортання сторінок стає частиною оповіді.
"Ми часто протиставляємо книжки технологіям, але книжка теж технологія – проста й давня. Її розгортають, перегортають сторінки, і в цю мить ми можемо опинитися будь-де, зробити що завгодно, побачити перетворення. Я відчув паралель між перегортанням сторінки й рухом кінокамери. Згадайте Гічкока чи Скорсезе: камера підказує нам, що важливо, і веде оповідь", – зазначив Селзнік.
Як Мартін Скорсезе перетворив книжку на кіно
Попри те, що роман значною мірою присвячений кінематографу, Селзнік спочатку був переконаний, що його неможливо екранізувати. Адже фізична форма книжки, її сторінки та ілюстрації були невіддільними від сюжету.
"А потім зателефонував Мартін Скорсезе. Я віддав книжку й не мав контролю над екранізацією. Але мав довіру й любов".
Спочатку письменник навіть не розглядав Мартіна Скорсезе як можливого режисера. Утім, його знання історії кінематографа та робота зі збереження старих фільмів переконали автора, що саме він здатний передати головну ідею роману.
"Я знав, що він історик кіно, багато робить для збереження кінематографічної спадщини, а його фільми сповнені відсилань до класики. Мабуть, він один із небагатьох читачів, який упізнав би в моїй книжці Рене Клера. Раптом виявилося, що саме він – єдиний режисер, здатний її екранізувати".
Для Селзніка символічним став і зв'язок між самим Скорсезе та головним героєм його книжки. Обидва в дитинстві спостерігали за світом збоку: Гюго – зі схованки у вокзальному годиннику, а майбутній режисер – із вікна через часті хвороби.
Письменник також відвідав знімальний майданчик фільму. Для екранізації команда відтворила скляну студію Мельєса, паризькі вулиці та вокзал. За словами Селзніка, над стрічкою працювали близько п'яти тисяч людей, а підготовка лише однієї короткої сцени аварії потяга тривала шість місяців.
Чому дитячі книжки мають говорити про складне
Окрему частину зустрічі присвятили дитячій літературі та її здатності допомагати переживати складні події. Селзнік наголосив, що не поділяє переконання, ніби існують теми, про які не варто розповідати дітям.
"Люди, які люблять конкретну дитину, мають шукати те, що підходить саме їй. Комусь потрібна пряма розмова про війну, комусь – метафора втрати, яка не називає війну, а комусь – історія, в яку можна просто втекти. Іноді дитині потрібне саме це. Тому розмова про книжки й дитячий досвід така важлива".
Письменник також розповів, що не створює книжки, орієнтуючись на конкретну вікову категорію.
"Я не сідаю за стіл із думкою: зараз напишу книжку для десятирічних. Я пишу книжку для себе. Просто персонаж, який з'явився в моїй уяві, має десять років. Я дуже добре пам'ятаю себе десятирічного. Тоді я переніс велику операцію на грудній клітці, і шрам залишився зі мною. Я згадую про це щодня. Я інстинктивно знаю, що хочу сказати тому десятирічному хлопчику. Іноді він мусить зустрітися з горем".
Автор переконаний, що діти здатні сприймати набагато складніші історії, ніж часто вважають дорослі.
"А в усьому іншому теми можуть бути будь-які, бо діти живуть у справжньому світі. Їх неможливо захистити від усього болю – особливо тут, в Україні".
"Гюго, який шукає дім, прийшов у країни миру й війни"
Під час зустрічі обговорили й українське видання "Винаходу Гюго Кабре". За словами письменника, книжку перекладено приблизно 35 мовами, а всі отримані примірники займають майже двометрову полицю в його домі.
Селзнік подякував українській перекладачці та наголосив, що кожне нове видання змінює життя історії, дозволяючи їй набувати інших сенсів у різних культурних обставинах.
"Ви сказали дуже красиву річ про українську душу. Мені важливо думати, що цей маленький хлопчик, який шукає дім, живе в багатьох країнах, де я ніколи не бував і, можливо, не побуваю. Донедавна я міг думати, що ніколи не приїду в Україну. А тепер я тут, слухаю людей, дізнаюся про їхнє життя, культуру, про те, як підтримують митців, мислителів, ветеранів, військових, які проблеми існують і як люди допомагають одне одному".
Автор також розповів, що перебування в Україні дало йому змогу побачити країну поза узагальненнями, які часто звучать у міжнародному інформаційному просторі.
"Ззовні ми часто чуємо узагальнення: 'Україна – це…', 'Україна робить…'. А тут я зустрічаю справжніх людей і дізнаюся те, чого інакше міг би не побачити".
Особливо важливим для письменника стало усвідомлення того, як історія Гюго сприймається українськими читачами під час повномасштабної війни. Хоча роман не присвячений безпосередньо війні, у ньому є теми втрати, повоєнного життя, пошуку дому та відновлення.
"Минуло майже двадцять років, і ось я вперше розмовляю про 'Гюго' з аудиторією, яка зараз живе під час війни. Війна – не головна тема книжки, але вона там є, і сьогодні ми можемо говорити саме про неї. Коли я зустрічаю автора книжки, яку дуже люблю, мені хочеться сказати: 'Ви написали це для мене'. Коли читачі кажуть так про мої книжки, я відповідаю: 'Так, для вас'. Історія щоразу народжується заново".
Раніше ми розповідали, що Сергій Жадан та Еліна Світоліна написали книгу "Перша ракетка".