На тлі підготовки України, Росії та США до нового раунду переговорів в Абу-Дабі Москва продовжує атакувати українську інфраструктуру, намагаючись залишити цивільне населення без електроенергії та опалення. Водночас українські війська мають обмежені успіхи на фронті та продовжують завдавати ударів по російських нафтопереробних підприємствах.

На думку професорки політології Джорджтаунського університету Лізи Говард та завідувача кафедри оборони і стратегії імені Філіпа Г. Найта в Інституті Брукінгса Майкла О'Ханлона, переговори можуть привести до певного припинення бойових дій, однак досягнення домовленості, яка покладе край війні, наразі малоймовірне.

Про це вони пишуть у спільній статті для The Washington Post.

Автори припускають, що президент США Дональд Трамп активніше зосереджується на міжнародній політиці, оскільки після початку роботи нового складу Конгресу можливості просувати власний внутрішній порядок денний будуть обмеженими. Тому американський лідер зацікавлений у зовнішньополітичних досягненнях.

"Його адміністрація наполягає на всеосяжному врегулюванні, яке могло б передбачати як економічну реінтеграцію Росії та України з Європою в рамках певної енергетичної угоди, так і створення нової архітектури безпеки для континенту, що враховувала б занепокоєння Росії щодо безпеки", – зазначають Говард та О'Ханлон.

На їхню думку, вже зараз варто розглядати альтернативні механізми, які в перспективі могли б забезпечити Україні тривалий захист і створити умови для стабільного миру. Зокрема, йдеться про пошук моделі міжнародних гарантій безпеки, яка не передбачатиме вступу України до НАТО.

Автори нагадують, що попри відсутність нині активних дискусій щодо членства України в Альянсі, перспектива такого вступу залишається офіційною позицією НАТО. Вона бере початок із заяви, зробленої після Бухарестського саміту 2008 року.

"Можливо, ми вже майже забули про цю обіцянку, але Путін та інші росіяни, безсумнівно, про неї не забули", – зауважують оглядачі.

Водночас вони звертають увагу на Будапештський меморандум 1994 року, відповідно до якого США, Велика Британія та Росія взяли на себе зобов'язання поважати суверенітет і територіальну цілісність України. Це сталося в обмін на відмову Києва від ядерного арсеналу, який залишився на українській території після розпаду СРСР.

Говард та О'Ханлон також проводять паралель із позицією адміністрації Трампа щодо нерозповсюдження ядерної зброї. Зокрема, однією з офіційно озвучених причин американської війни проти Ірану є недопущення отримання Тегераном ядерного озброєння.

"Якщо США так наполегливо прагнуть нерозповсюдження ядерної зброї, то, безперечно, вони повинні дотримуватися обіцянок, даних близько 30 років тому щодо захисту України, і, отже, знайти спосіб допомогти забезпечити довгострокову безпеку України", – наголошують автори.

Вони визнають, що низка європейських держав уже запропонувала Києву довгострокову військову та фінансову підтримку, яка має доповнити чинні програми допомоги. Однак, на їхню думку, таких заходів недостатньо для створення дієвої системи захисту України.

"Потрібно щось більше, ніж просто набір двосторонніх та можливих майбутніх пакетів допомоги у сфері безпеки від Європейського Союзу, але водночас щось інше, ніж членство в НАТО", – вважають Говард та О'Ханлон.

Як альтернативу вони пропонують США виступити посередником у створенні нової системи безпеки за участю України, Росії, НАТО та Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Остання, зокрема, здійснювала моніторинг дотримання режиму припинення вогню на Донбасі у 2014–2022 роках.

У межах такої домовленості Україна могла б погодитися не вступати до НАТО. Натомість пропонується заснувати окрему від Альянсу міжнародну організацію або безпекову структуру, учасники якої взяли б на себе зобов'язання допомагати один одному захищати власну територію в разі загрози чи збройного конфлікту.

Автори також не виключають, що в майбутньому до цієї структури могла б приєднатися і Росія – за умови остаточної відмови від спроб змінювати міжнародно визнані кордони інших держав силою.

За запропонованою моделлю західні країни отримали б можливість направляти своїх військових до України в разі повторної російської агресії. Зокрема, вони могли б забезпечувати роботу систем протиповітряної та протиракетної оборони, а також займатися ремонтом і технічним обслуговуванням військової техніки.

При цьому, як підкреслюють Говард та О'Ханлон, така система не передбачала б постійного розміщення іноземних військ в Україні в мирний час. Також не йшлося б про підготовку або проведення наступальних операцій на російській території. Усі передбачені військові заходи мали б виключно оборонний характер.

На думку авторів, міжнародні партнери могли б посилити безпеку України й іншими способами. Зокрема, вздовж українсько-російського кордону можна було б розмістити незалежних спостерігачів ООН та ОБСЄ, які фіксували б і повідомляли про порушення режиму припинення вогню.

Окремо автори відповідають на можливу критику такої ініціативи через відхід від політики "відкритих дверей" НАТО, яка сформувалася після завершення холодної війни. Вони вважають, що цю політику часто трактують неправильно, адже Північноатлантичний договір передбачає, що розширення Альянсу має сприяти зміцненню безпеки Північноатлантичного регіону.

Говард та О'Ханлон припускають, що Путін спочатку може негативно поставитися до запропонованої моделі. Проте згодом Москва потенційно могла б погодитися на неї в межах ширшої домовленості.

"Досягнення бажаних результатів щодо скасування санкцій, а також обіцянка, що НАТО ніколи не прагнутиме прийняти Україну до своїх лав, можуть виявитися достатніми для досягнення мети", – підсумовують автори.

Раніше ми писали, що Україна та Росія непублічно демонструють готовність до певних змін у своїх позиціях щодо контролю над Донбасом після завершення війни. Про це напередодні відновлення тристоронніх мирних переговорів в Абу-Дабі заявили американські чиновники. Водночас остаточне вирішення територіального питання залежатиме від домовленостей про майбутню систему безпеки.