Важливі деталі про переговори. В переговорах, які відбулися в Абу-Дабі, а потім в Москві, я б звертав увагу не на загальні висновки, які робити ще зарано, а на деякі деталі, які, на мій погляд, є важливими і характеризують атмосферу і стан переговорів, а також навколопереговорний політичний контекст, який є не менш значущим.
Але почну з деяких загальних зауважень.
Те, що відбувалося в Абу-Дабі і в Москві, я б не називав мирними переговорами. Про мир, і хоча б про перемир’я, на жаль, взагалі не йдеться. Можливо поки. Я б це назвав вагомими і офіційними епізодами «дипломатичної гібридної війни».
По-друге, раджу не робити великих висновків з окремих офіційних заяв окремих учасників переговорів. Оцінювати треба в комплексі заяви з різних сторін. І важливо не видавати бажане за дійсне. А то деякі коментатори почали вже думати про завершення війни і майбутні вибори, виходячи з фрази Давида Арахамії про те, що «у нас є хороший імпульс для того, щоб знайти рішення до настання нового року». Ця фраза, насправді, є доволі абстрактною, і «рішення» можуть бути про різне, не обов’язково про завершення бойових дій. Але багато хто почав сприймати цю фразу саме як можлиість завершення війни.
Якщо вже згадав про Арахамію, то зверну увагу на інші його висловлювання: «Я беру участь у цьому процесі з 2022-го, і можу справедливо сказати, що це був один із найважчих раундів. … росіяни прийшли з дуже-дуже жорсткими директивами, і було дуже важко пом'якшити дискусію».
І якщо подивитись на заяви від формального керівника російської делегації В.Мединського і те, що пролунало в Москві від помічника Путіна Юрія Ушакова і самого Президента РФ, то очевидно, що Кремль намагається диктувати свої вимоги і свої умови подальших переговорів. Нічого нового в цьому немає, але тональність російських переговорників стала більш жорсткою, ультимативною і нахабною.
Це не додає оптимізму (якого і так майже не було) щодо подальших перспектив переговорів. Дві головні причини такої нахабної і ультимативної позиції росіян: 1) перевага росіян в повітряній війні над Україною, їх сподівання зруйнувати українську енергетику і основу української економіки взимку; 2) регулярні поступки американців в бік росіян.
Чим далі, тим більш очевидно, що Віткофф і Кушнер погодились вести переговорний процес за російськими пропозиціями. Їм здається, що це найкращий шлях до завершення війни, а насправді це лише додає росіянам нахабства, і стимулює продовжувати війну.
Зараз вже очевидно, що головна тема переговорів в Абу-Дабі – нова архітектура європейської безпеки – з’явилася саме з подачі Кремля. Не менш прикро те, що американці погодилися обговорювати цю тему без участі європейців. А якщо згадати, як знущався над європейцями Мединський, то ось і головний результат такої поступливості американців. А далі в Кремлі Віткофф і Кушнер смиренно прохали Путіна допустити європейців до переговорів. Путін поблажливо натякнув подумати над їх проханням.
Дуже сумно дивитися, як американці просять, а не наполягають. Ну і наслідки є очевидними.
Видання Axios повідомило, що Сполучені Штати запропонували Росії підготувати новий проєкт угоди щодо майбутньої архітектури безпеки в Європі. Тобто не посередник пропонує компромісний сценарій безпекової архітектури Європи, а це пропонується зробити країні, яка є головною загрозою для безпеки Європи. Навіть читати про це огидно.
Кремль вже починає визначати і предмет цих переговорів. Після переговорів у Кремлі 12 листопада 2026 року помічник президента РФ Юрій Ушаков заявив, що ключовим елементом нової європейської безпеки має стати повернення військової інфраструктури НАТО до стану на момент підписання Основоположного акту Росія — НАТО у травні 1997 року. Очевидно, що східноєвропейські країни НАТО не погодяться на виконання російського ультиматуму, як не погодились США і НАТО на такий же російський ультиматум в 2021 році, але готовність американців віддавати росіянам ініціативу в таких важливих питаннях дуже насторожує.
Щодо участі європейців в переговорах, американці це підтримують, але, як я вже зазначав, просять про це, а не наполягають. Тоді наполягати мають європейці. А то Кремль може погодитись на те, що пропонує Джаред Кушнер, що основним переговорним майданчиком по європейській архітектурі безпеки має стати відновлена Рада НАТО-Росія.
Щодо іншої ідеї Кушнера – про те, що Європу має представляти хтось один – то, нібито, в цьому є сенс. Але це стосується переговорів на вищому рівні, яких зараз не має, і які невідомо коли будуть. При цьому нинішня технічна переговорна делегація європейців є представницькою і високопрофесійною. За своїм статусним рівнем вона нічим не поступається українській і російській делегаціям, і вона представляє всіх ключових європейських суб’єктів – ЄС, НАТО, Великобританію, Німеччину, Францію і Італію. І я згоден з позицією Президента Франції Е.Макрона, що спочатку Росія має визнати необхідність участі Європи в переговорах, а потім вже європейці будуть визначатись зі своїми представниками. І склад їх технічної делегації фактично вже визначений, він був практично однаковим на переговорах в Осло, Брюсселі і Абу Дабі.
Щодо позиції Кремля в цьому питанні, то росіяни відверто демонструють, що для них важливими є лише переговори з американцями, а не з українцями і європейцями. Нічого страшного в цьому не має. Американці вже зрозуміли, що неможливо домовитись про завершення російсько-української війни без врахування позицій України і Європи. Врешті решт це визнають і в Кремлі. Це лише питання часу.
Із заяв Ушакова також зверну увагу на те, що він сказав про обговорення з американцями «поведінки» Зеленського. Ушаков заявив, що під час зустрічі в Кремлі учасники обговорили публічну риторику українського президента та його «дружні привіти, у лапках», які він останнім часом адресував Дональду Трампу. Очевидно, що Кремль хоче в черговий раз розсварити Трампа і Зеленського. Це є частиною переговорної стратегії Росії у відносинах з США, і майже напевно, що цим особисто займається сам Путін.
На провокування протиріч між США і Україною спрямована і псевдомирна ініціатива Путіна щодо гуманітарної акції в Костянтинівці за аналогією з місією в Олешках. Очевидно, що росіян мало хвилює гуманітарна ситуація в Костянтинівці, вони прагнуть шляхом локального перемир’я в цьому місті покращити свої воєнні позиції. Але одночасно вони розуміють, що і для нас є очевидною така логіка, тому розраховують, що ми відхилимо цю пропозицію. Виходячи з цього нам варто діяти гнучко, і не відкидати цю пропозицію в цілому, а висувати контр-ініціативи: розширення зони перемир’я на всю Донецьку область, або на декілька населених пунктів, де нам це особливо вигідно; можливо, демілітаризація Костянтинівки на час гуманітарної акції; міжнародний контроль за розмінуванням і пересуванням військових сил на час цього перемир’я; тощо.
Судячи з заяв Віткоффа і Кушнера, переговори продовжаться, можливо, навіть за участю європейців. Але це буде продовження тактичного протистояння в форматі гібридної переговорної війни на тлі ескалації війни гарячої, особливо в повітрі. Багато хто каже: а навіщо тоді взагалі погоджуватися на ці переговори? Однак якщо ми відмовимося від цих переговорів, то це якраз те, на що Кремль і розраховує – на те, щоб вести переговори про Україну лише з американцями і без України. Влаштує Путіна і відсутність переговорів про завершення російсько-української війни. Тоді він буде домовлятись з американцями лише про спільний бізнес та про спільні політичні проєкти.
Тому ми мусимо продовжувати ці переговори. Зараз вони мають скоріше тактичне значення. Але одночасно це створення переговорного фундаменту на перспективу, коли в Кремлі дозріють до розуміння необхідності завершувати цю війну. А для цього треба продовжувати і навіть посилювати воєнний, санкційний і політичний тиск на Росію.