3 листопада республіканці зазнали масштабної поразки на проміжних виборах у США. Демократи отримали більшість в обох палатах Конгресу – Палаті представників і Сенаті. Новий склад парламенту розпочне роботу 3 січня 2027 року. Для Дональда Трампа це означає втрату контролю над законодавчою владою на останні два роки президентства. Але що зміниться для американських санкцій проти Росії?
На перший погляд, небагато. Президент може блокувати нові закони. Проте в американській політичній системі є інший, значно цікавіший механізм: Конгрес не обов'язково здатний змусити президента запровадити санкції, але може суттєво ускладнити їх послаблення.
І справа не тільки в законах. А й у чиновниках, які ці рішення виконують.
Що Конгрес може зробити із санкціями?
Конгрес ухвалює закони, встановлює обмеження та визначає санкційні повноваження. Президент і підпорядковані йому відомства забезпечують їх виконання (implementation) та примусове застосування (enforcement).
Ключова установа тут – OFAC (Office of Foreign Assets Control, Управління контролю за іноземними активами Міністерства фінансів США). Саме воно адмініструє санкційні списки, видає ліцензії та контролює дотримання фінансових обмежень.
18 вересня Трамп підписав «закон Грема», який ми так чекали в Україні, що передбачає додаткові санкції проти російського енергетичного сектору, «тіньового флоту», а також вторинні мита щодо найбільших покупців російських енергоносіїв.
Але 16 жовтня прийшло розчарування – президент скористався передбаченим самим законом механізмом waiver (тимчасове звільнення від застосування певних санкційних вимог) і фактично призупинив запровадження ключових нових обмежень. Обґрунтування – необхідність не перешкоджати мирним переговорам.
Чи може Конгрес скасувати це рішення? Теоретично він здатний ухвалити новий закон, який звужує президентські повноваження. Практично я впевнений, що Трамп накладе на нього вето. Для його подолання потрібні 2\3 голосів у кожній палаті.
Проте американський парламент має потужний інструмент – congressional oversight (парламентський контроль над виконавчою владою). Комітети можуть проводити розслідування, вимагати документи, викликати посадовців і застосовувати subpoena – юридично обов'язкові повістки для надання свідчень або матеріалів.
І саме тут починається найцікавіше.
Що прогнозують американські експерти?
Юристи вашингтонської фірми Covington & Burling ще 20 жовтня спрогнозували: у разі перемоги демократів вони намагатимуться законодавчо оскаржувати санкційну політику Трампа.
Найцікавіший для санкційної тематики аналіз опублікували 10 серпня Філіп Лак і Бред Спічер із Center for Strategic and International Studies (CSIS). Вони пояснюють проблему: законодавче закріплення санкцій (codification) не гарантує їх ефективного виконання, якщо адміністрація не зацікавлена в цьому.
Автори пропонують три механізми: щоквартальну звітність про боротьбу з обходом санкцій, докладне обґрунтування президентських винятків і регулярне порівняння американських санкційних списків із британськими та європейськими.
Логіка проста: якщо не можна примусити адміністрацію діяти, можна змусити її пояснювати бездіяльність.
Три потенційні розслідування
1. Дизельна угода з Росією
9 жовтня OFAC видало генеральну ліцензію GL 135, яка дозволяє певні операції з російським дизелем, включно з його імпортом до США, до квітня 2027 року.
Рішення ухвалили на тлі високих цін на пальне та домовленостей Трампа з Путіним. 26 жовтня сенатори Джин Шахін, Рон Вайден, Елізабет Воррен та інші законодавці, включно з республіканцем (!!!) Томом Тіллісом, вже вимагали від великих банків і портів зберегти документи щодо потенційних операцій із російським дизелем.
Наступні питання конгресменів очевидні. Які американські компанії брали участь? Скільки дизеля фактично імпортовано? Який вплив на американські ціни та доходи російського бюджету? На яких юридичних підставах видано ліцензію?
2. Винятки для «Лукойлу» та «Роснефти»
У жовтні 2025 року США запровадили санкції проти двох найбільших російських нафтових компаній. Але згодом почали видавати General Licenses (генеральні ліцензії, що дозволяють визначені операції, які інакше були б заборонені).
Для міжнародних активів «Лукойлу» ліцензію на переговори щодо продажу та підтримання діяльності неодноразово продовжували. Чинна GL 131K діє до 21 листопада 2026 року. Для німецьких структур «Роснефти» видано GL 129A без визначеної дати завершення.
У цих винятків є раціональні пояснення: необхідність продажу активів, захисту споживачів, збереження енергопостачання Німеччини.
Потенційні питання: чому ліцензії продовжуються? Які активи реально продано? Чи отримує російський власник економічну вигоду? Чому одні дозволи обмежені кількома місяцями, а інші фактично безстрокові?
3. «Тіньовий флот»
Тут проблема не стільки в санкційних винятках, скільки в non-designation – невключенні нових суб'єктів до санкційних списків.