Сукупні збитки державної «Укрпошти» від початку повномасштабного вторгнення перевищили 3,1 мільярда гривень, або понад 70 мільйонів доларів. Компанія оприлюднила масштабну статистику воєнних втрат: знищені хаби, розбиті автопарки, понад півтори тисячі втрачених відділень і десятки загиблих працівників.

Проте за офіційними звітами про героїзм рядових поштарів ховається управлінська політика генерального директора Ігоря Смілянського, де багатомільярдні мінуси поєднуються з витратами на ребрендинг, мізерними окладами в регіонах та відвертим хамством керівника на адресу громадян.

Героїзм на маршрутах і реальність у звітах

Згідно з оприлюдненими даними «Укрпошти», за час великої війни російські удари знищили сортувальний хаб у Харкові та депо в Павлограді, пошкодили сортувальний центр у Сумах і депо в Нікополі. Підприємство втратило 440 автомобілів і понад 1500 відділень, частина з яких залишилася на тимчасово окупованих територіях. У компанії наголошують, що оцінювання пошкодженого майна триває, тож цифра у 3,1 мільярда гривень збитків не є остаточною.

Найважчі втрати «Укрпошти» — людські: загинули 52 співробітники компанії, серед яких 39 військовослужбовців у лавах Сил оборони та 13 цивільних працівників, убитих російськими обстрілами. Сьогодні мережа налічує понад 6000 відділень, а в семи прифронтових областях 351 пересувне відділення обслуговує 4651 населений пункт — подекуди за десять кілометрів від лінії фронту.

Коментуючи ці цифри, Ігор Смілянський заявив, що люди, які щодня виходять на маршрути поблизу передової, є «головною цінністю» компанії. Проте фактичні управлінські рішення керівництва демонструють зовсім інше ставлення до того самого персоналу, на якому тримається робота пошти.

Вісім тисяч окладу, плани на передплату та новий логотип

Поки топменеджмент звітує про 3,1 мільярда гривень збитків, умови праці рядових працівників у регіонах залишаються далекими від декларованої турботи. Як з’ясувалося під час публічної дискусії у соцмережі X, в Охтирці та Тростянці на Сумщині — регіоні, який регулярно потерпає від російських обстрілів — базовий оклад листонош становить близько 8 тисяч гривень. Решту заробітку люди змушені добирати відсотками від продажів товарів, премій або залучення нових пенсіонерів.

Більше того, у регіональних відділеннях діє практика тиску на працівників через так звані «плани з підписок» — за їх невиконання листоношам загрожує звільнення. Сам Смілянський у коментарях фактично підтвердив жорсткий підхід до персоналу, саркастично зауваживши, що за невиконання плану працівника «можна, звісно, нагородити і зарплату підняти».

Не менше запитань викликають витрати компанії та якість сервісу під час війни:

  • Ребрендинг замість ремонтів. До свого 32-річчя збиткова державна компанія змінила логотип та візуальну айдентику на літеру «У». Коли клієнти вказують на занедбаний стан поштових відділень у містах і селах, керівництво обирає витрачати ресурси на оновлення бренду.
  • Ціна втрачених документів. На початку 2025 року Тернопільський медичний університет публічно звинуватив «Укрпошту» у втраті важливих документів іноземних студентів. Державний оператор оцінив збитки у 109 гривень — рівно у вартість пересилання, а службове розслідування розпочав лише після розголосу в медіа.

«За кораблем» як стиль державного управління

Окремою ознакою каденції Ігоря Смілянського стала агресивна комунікація, яка виходить за межі будь-якої ділової чи управлінської етики. Замість пояснювати платникам податків, як компанія планує виходити з тримільярдного мінуса та покращувати сервіс, очільник держпідприємства регулярно переходить на лайку в соцмережах, публічно принижуючи українців.

У вересні 2025 року в мережі X керівник «Укрпошти» вступив у перепалку з користувачем, який розкритикував умови роботи листонош і запропонував перевести виплату пенсій на банківські картки. Відповідь директора державної компанії виглядала так: «Та ні — це ти довбень, відірваний від реальності... Де ти цю картку можеш собі вставити в то місто, яке в тебе замість голови... Муд*к». Вибачатися Смілянський відмовився, пояснивши свою лексику дитинством на Одещині та грою у футбольній команді, а самого опонента назвав людиною, якій треба повідомити її «діагноз».

У лютому 2026 року історія повторилася в соцмережі Threads під дописом про новий логотип «Укрпошти». Користувачка зауважила, що відділення виглядають убого, і припустила корупційну складову у витратах на ребрендинг. Очільник державного монополіста відповів їй прямою образою: «Ну якщо ми крадемо, то Ви повія. В мене стільки ж доказів, скільки у Вас, а ображати завжди прикольніше, ніж щось гарне казати. Тож ми крадії, ви повія. 1:1».

Після хвилі суспільного обурення Смілянський знову заявив, що вибачатися не буде, назвав це «принциповою позицією», пообіцяв і надалі відправляти «за кораблем» усіх, чиї коментарі вважає безпідставними, і додав, що його слова «влучили просто в серденько».

Проблема інституції, а не характеру

Свою манеру спілкування Ігор Смілянський виправдовує тим, що він «не лише керівник, а ще й вільна людина у вільній країні», яка має право відповідати без піар-команди. Проте в системі державного управління така логіка не працює.

Генеральний директор «Укрпошти» — не приватний блогер, а найманий топменеджер стратегічної державної компанії, яка накопичила понад 3,1 мільярда гривень збитків і функціонує за рахунок клієнтів та державної підтримки. Коли керівник такого рівня публічно називає громадянку «повією», а критиків — «мудаками» та посилає їх «за кораблем», він дискредитує не опонентів у коментарях, а сам інститут державної служби.

Звіт про мільярдні збитки та загибель 52 працівників вимагає від керівництва «Укрпошти» серйозної розмови про фінансову стійкість, гідні зарплати для листонош у прифронтових областях і збереження базової інфраструктури. Натомість суспільство бачить гучні іміджеві проєкти на тлі дефіциту коштів і керівника, який вважає вуличну лайку нормальним інструментом спілкування з країною.