У російських ЗМІ з'явилася інформація про те, що Кремль може закрити своє посольство в Києві і відкликати всіх своїх дипломатів. Варто зазначити, що на сьогоднішній день у зв'язку з агресією Росії проти України практичної потреби в дипломатичних відносинах між двома країнами не існує. Більш того, їх слід було розірвати ще в 2014 році з початком анексії Криму. А останні події навколо анексованого півострова знову дають Україні підстави для того, щоб першій зробити такий крок.
Вранці 12 серпня російські ЗМІ повідомили, що Кремль розглядає можливість розриву дипломатичних відносин з Україною через нібито диверсію, у підготовці якої ФСБ РФ звинуватило українську сторону. Пізніше прем'єр-міністр РФ Дмитро Медведєв підтвердив таку можливість. У той же час в кінці липня український МЗС не погодився з кандидатурою Михайла Бабича в якості посла РФ в Україні. Одночасно в Києві побажали зберегти дипломатичні відносини з РФ на рівні тимчасового повіреного в справах. Вже два з половиною роки в українському суспільстві точаться запеклі дискусії щодо того, чи варто Києву повністю розривати дипломатичні відносини з країною-агресором. Необхідно для початку відповісти на питання: чи відповідають функції дипломатичних відносин сучасній практиці російсько-українських відносин?
У Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 року вказані п'ять функцій, які може виконувати дипломатичне представництво. Перша функція полягає в "представництві акредитуючої держави в державі перебування". На практиці ми бачимо, що російське посольство в Києві нечасто контактує з українською владою, а інтереси РФ в Україні куди краще представляють самопроголошені ДНР і ЛНР.
Наступна функція дипломатичних відносин полягає в "захисті інтересів акредитуючої держави в державі перебування і її громадян в межах, що допускаються міжнародним правом". І сліпому, і глухому стало зрозуміло, що Росія ще в лютому 2014 року вийшла за межі міжнародного права у відстоюванні своїх інтересів в Україні, коли анексія Криму стала грубим порушенням кількох принципів ООН. До того ж, посольство України в Москві неспроможне захистити інтереси Олега Сєнцова, Олександра Кольченко та інших українських громадян, які сидять у російських в'язницях за сумнівними звинуваченнями.
Третя функція дипломатичних відносин передбачає ведення переговорів між дипломатичним представництвом акредитуючої держави і урядом цієї країни. Так, двосторонні переговори між Києвом і Москвою після початку конфлікту не ведуться, а проходять в декількох багатосторонніх форматах, зокрема, в Тристоронній контактній групі (Україна, ОБСЄ, Росія) і "Нормандській четвірці" (Німеччина, Росія, Україна, Франція).
Четверта функція дипвідносин у Віденській конвенції прописана таким чином: "з'ясування всіма законними засобами умов і подій у державі перебування і повідомлення про них уряду акредитуючої держави". На практиці Росія не обмежується законними методами в зборі інформації, спираючись на численну агентуру спецслужб, проросійських політиків і громадських діячів.
Нарешті, дипломатичні відносини покликані заохочувати дружбу, а також розвиток економічних, культурних і наукових зв'язків. Остання функція взагалі не має відношення до держави, з якою фактично триває збройний конфлікт. До того ж, між двома країнами відсутні не тільки загальні культурні програми, але навіть пряме авіасполучення.
Таким чином, можна зробити висновок про відсутність практичної потреби у збереженні дипвідносин між Україною і Росією. Тепер виникає друге питання: чи слід Україні розривати дипломатичні відносини з Росією?
Якщо слідувати цій логіці, Україна повинна була оголосити про розрив дипвідносин ще в березні 2014 року, слідом за анексією Криму. Київ не наважився піти на такий різкий крок і в серпні 2014 року, коли російські війська зайшли на територію України. А надалі все наступні події, аж до недавнього загострення навколо Криму, свідчили б про нелогічність і непослідовність України, якби Київ вирішив раптом розірвати дипвідносини.
Проте останні події навколо Криму можуть виправдати настільки кардинальне рішення. Зокрема, викрадення громадянина України Євгена Панова в Запорізькій області, його арешт в Криму і звинувачення з боку Росії в підготовці терактів на анексованому півострові є достатніми підставами для того, щоб Україна розірвала дипломатичні відносини з державою-агресором.
Україні важливо зробити такий крок у відповідний час, щоб заявити на весь світ про свою тверду позицію щодо територіальної цілісності країни і захисту своїх громадян. Однак якщо Україна знову буде тягнути з розривом дипвідносин з РФ, лише лякаючи такою дією, то Київ у черговий раз продемонструє світові свою непослідовність.
Більш того, візовий режим з РФ повинен стати додатковим елементом забезпечення національної безпеки України. У той же час 12 серпня міністр закордонних справ Павло Клімкін заявив, що не бачить однозначної відповіді на питання про необхідність введення візового режиму з Росією. Невиразна позиція Клімкіна істотно обмежує можливості України у боротьбі з Росією. Безумовно, візовий режим не може запобігти російському шпигунству і диверсії проти нашої держави, однак суттєво зашкодив би викрадачам Євгена Панова та інших українських громадян, які стали заручниками недружньої політики сусідньої держави.
Наостанок слід нагадати, що розрив дипвідносин є виключно дипломатичним кроком, який зовсім не веде до початку воєнних дій між державами. При цьому в міжнародній практиці цьому кроку нерідко передують військові або підривні дії недружньої держави, після яких постраждала сторона не бачить доцільності у підтримці офіційних відносин. Приміром, часто згадувана нами Грузія миттєво розірвала дипломатичні відносини з Росією після того, як Москва визнала незалежність Абхазії і Південної Осетії незабаром після п'ятиденної війни в серпні 2008 року. Більш того, між сусідніми країнами ще з 1990-х років діє візовий режим. Після відходу від справ Михайла Саакашвілі в 2013 році нинішня грузинська влада домоглися відновлення торгівельних відносин між Москвою і Тбілісі, однак відновленню дипвідносин, згідно політичного консенсусу грузинської еліти, повинна передувати деоккупація грузинських територій.
