"Новий курс України" складається з п'яти блоків – нова стратегія миру та безпеки; нова народна конституція; нова економічна стратегія; нова соціальна доктрина; нова молодіжна політика. Її програма – це ґрунтовна праця, в якій чітко вказуються механізми і шляхи досягнення поставлених цілей.

Звичайно багато запропонованих положень мають дискусійний характер, але не оцінити масштабність проведеної її командою роботи не можна. Найбільший інтерес з точки зору внутрішньої політики становлять амбітні плани Юлії Володимирівни щодо прийняття нової конституції.

Пропозиція зняття недоторканності з президента, депутатів та суддів безумовно знаходить позитивний відгук у серцях українців, проте робить даних посадових осіб більш вразливими до політичного тиску. Крім того, імунітет для глави держави, депутатів, а тим більше суддів, є нормальною світовою практикою. Головна проблема полягає не у його наявності, а в його абсолютності. Тому, на нашу думку, саме на обмеження імунітету варто спрямувати зусилля, а не на його скасування, що в перспективі може породити ще більше проблем для українського суспільства.

Пропозиція щодо зменшення кількості народних депутатів є виправданою, адже за останні 27 років чисельність населення України значно скоротилась. Варто зазначити, що референдум не є панацеєю від усіх бід, і може стати інструментом маніпуляції громадським волевиявленням і тиску на політиків з боку опонентів.

Пропозиція щодо призначення контролюючих органів незалежно від політиків, депутатів, виконавчих і судових органів влади виглядає малоймовірним, адже потребуватиме або створення якогось надконституційного органу з широкими повноваженнями або знову ж таки використання виборів або референдумів. Крім того, контроль є однією із функцій влади й елементом системи стримувань і противаг між різними гілками, яку так чи інакше реалізують різні органи влади. Якщо обрання мирових суддів виглядає цілком реалістичним завданням, то обрання суддів місцевих судів потребуватиме значних законодавчих та організаційних зусиль. Також варто зважити на те, що обрання суддів може призвести до політизації їх роботи, адже неодмінно вони будуть бажати знов і знов переобиратись, що призведе так чи інакше до загравання з електоратом.

Пропозиція щодо надання громадянам права на законодавчу ініціативу у формі петицій теоретично може дати українцям можливість безпосереднього впливу на порядок роботи парламенту, проте з такою ж ймовірністю це може призвести до стрімкого зростання законодавчого спаму в Раді. Надання сильних прав та можливостей місцевим громадам є виправданою пропозицією, доцільність якої вже доведена нинішнім етапом реформи децентралізації в Україні.

У сукупності такі принципи сформують зовнішню політику, розраховану на довгострокове геополітичне протистояння з Росією та відновлення регіональної системи безпеки на умовах повернення до status quo. Досягнення цієї мети можливе лише за умови значного посилення України та/або створення широкої міжнародної коаліції держав навколо схожих цілей.

На посилення України спрямовано тезу про військово-технічну допомогу. Логіка цього кроку полягає не тільки й не стільки у фізичному збільшенні військових можливостей завдяки постачанням зброї, але у активному залученні держав-постачальниць до динаміки конфлікту з Росією. Стратегія залучення може стати тим загальнішим планом, для якого постачання допомоги стане одним із елементів. Успіх України в цьому протистоянні має частково стати й успіхом залучених держав, а її поразка – і їхньою невдачею. Для цього потрібні не одиничні постачання зброї, як наприклад ПТРК Javelin минулого року, але систематичне й масштабне надання військової допомоги. Зброя, яка постачається, при цьому має бути різноманітною, і оплачена не лише за український рахунок. Таке посилення військово-технічної допомоги здатне змінити структуру й динаміку конфлікту на Донбасі і надіслати потужний сигнал Кремлю.

Будапештський формат розглядається як ключовий інструмент тиску на Росію. Його основна перевага полягає в тому, що на боці України опиняється міжнародне право, режим нерозповсюдження ядерної зброї та справедливість: Росія прямо порушила норми цього документу, підірвавши довіру до гарантій ядерних держав загалом. Правильне апелювання до Будапештського меморандуму передбачатиме переконливий аналіз слабких місць і перспективи критичного послаблення режиму нерозповсюдження й пов'язаних із цим ризиків, насамперед для США. Якщо використати не стільки нормативні, скільки прагматичні аргументи в подібному діалозі, шанс посилити тиск на Росію може з'явитися.

В цьому ж, дипломатично-правовому руслі, може розглядатися робота над притягненням Росії до юридичної відповідальності за дії проти України. Юридичні інструменти, поряд із багатосторонніми форматами, є найбільш дієвими способами компенсувати асиметрію силових можливостей між Україною та Росією. Це – довгострокова стратегія, реалізувати яку за поточних умов кризи світового порядку, а разом із нею і послаблення норм міжнародного права, буде вкрай складно. Але вміле використання цієї загрози здатне посилити переговорні позиції України.

Якщо ставити за мету вступ до НАТО, то краще робити це частиною тієї ж стратегії довгострокового управління конфліктом з Росією. Ми не зможемо вступити до НАТО ще довго, і це розуміють як в самому Альянсі, так і в Москві. Передумовами вступу будуть глибокі перетворення в самій Україні, розв'язання проблем у відносинах із західними сусідами, а головне – суттєве зниження ризику війни з Росією. Членство в НАТО виглядає в таких умовах скоріше як орієнтир, ніж як операційна мета.

Можливо, успішна реалізація такої зовнішньої політики наблизить відновлення територіальної цілісності України. Поки схоже на те, що проблеми Криму й Донбасу, при всій схожості загальних підходів, розв'язуватимуться різними темпами. На окремих етапах, можливо, вони потребуватимуть різних інструментів.

Зараз поки важко сказати, чи будуть процеси деокупації та реінтеграції проходити одночасно. Багато залежатиме від того, на яких умовах і в які терміни російські війська будуть виведені з території України. Чим довше триває конфлікт, тим важчим буде процес реінтеграції, примирення та постконфліктного врегулювання в цілому.