"Чотири кроки до успіху"
Олександра Вілкула
Червоною лінією у передвиборній програмі Олександра Вілкула є мир та розвиток. Він вважає, що бездарна, бездумна і злочинна політика влади призвела до катастрофічних наслідків, подолати які можна шляхом реалізації чотирьох кроків – припинення війни, прийняття нової конституції, відкриття економіки та повернення упевненості у завтрашньому дні і соціального захисту кожному громадянину України. Вілкул акцент на тому, що знає країну і розуміє людей, які живуть в ній.
Для подолання кризи в країні в контексті внутрішньополітичних перетворень він пропонує:
перетворення України на децентралізовану парламентську республіку
партія, яка перемогла на виборах отримує 50%+1 голос і формує коаліцію
запровадження двопалатного парламенту: нижня палата – 150 депутатів від політичних партій; нижня палата – 29 депутатів, по одному від мільйона виборців
скорочення повноважень центральної влади до питань зовнішньої політики, керування збройними силами, забезпечення державної безпеки та реалізації національних та міжнародних інфраструктурних проектів
залишення громадам 100% податку на прибуток фізичних осіб і екологічного податку, рентних платежів та акцизних зборів
скорочення функцій ГПУ виключно до підтримки державного обвинувачення в суді
виборність суддів
розвиток армії та відродження ВПК
перехід на електронне урядування країною
закріплення можливості запровадження обласним радам другої офіційної мови; державна мова – українська
автономія регіонів у гуманітарній, культурній і мовній політиці
заборона на втручання держави в життя релігійних громад
Вілкул перший із проаналізованих кандидатів, який у своїй програмі пропонує створити двопалатний парламент. Така пропозиція має рацію, адже дає можливість краще враховувати позицію регіонів в парламенті. Надання партії-переможцю 50%+1 голос порушує принцип пропорційності і може призвести до партійної диктатури. Скорочення повноважень центральної влади та розширення можливостей місцевої влади з чіткими гарантіями економічної незалежності відображає реальну потребу децентралізаційних процесів в Україні.

Положення щодо виборності всіх суддів є суперечливим і не отримує достатнього розкриття в програмі Олександра Вілкула. Скорочення функцій ГПУ є нагальною і виправданою пропозицією. Теж стосується і запровадження електронного урядування. Пропозиція щодо автономії регіонів, хоч лише у гуманітарній, культурній і мовній політиці, у зв'язку з подіями на Донбасі та анексією Криму, може викликати серйозне невдоволення та спротив з боку значної частини українського суспільства.

Зовнішня політика Олександра Вілкула
1
Крим є українським, але повернення буде не швидким
2
«Прямі переговори» України із США та Росією з приводу майбутнього місця України в регіональній системі безпеки
3
Врегулювання на Донбасі відбувається за такими кроками:
1) розгортання миротворчої місії за участі Білорусі, Казахстану, Азербайджану, Фінляндії, Швеції та Австрії;
2) введення тимчасової адміністрації ООН на окупованих територіях;
3) реінтеграція Донбасу на основі Мінських угод.
4
Гарантія суверенітету України – сильна армія та нейтралітет
Фактично це – відтворення політики позаблоковості, яка реалізовувалась у 2010-2013 роках, але у набагато більш несприятливих зовнішніх умовах, у світі, що став значно небезпечнішим. При цьому ресурсів для проведення такої політики в України стало менше. Ключова проблема, з якою доведеться зіткнутися будь-кому, хто захоче проводити у життя щось подібне, - це російські гарантії безпеки. Без них стати позаблоковою Україна не зможе, а чи здатна Росія надати надійні гарантії після подій 2014 року?

Крим – це Україна, ритуальна і обов'язкова для кандидатів фраза. Повернення не буде швидким, але без відповіді залишається питання про те, що саме Україна має зробити для такого нешвидкого повернення.

Можливо, шлях вбачається через механізм прямих переговорів з Росією та США. Але якщо Україна поставить себе у залежність від російсько-американських домовленостей, то це стане ключове слабким місцем стратегії управління конфліктом з Росією та зовнішньої політики в цілому.

Ставка на угоду між Москвою та Вашингтоном, звичайно, виходить із обмеженої суб'єктності України, але такий погляд можна обстоювати і навіть вважати реалістичним. Серйозніша проблема такого підходу полягає в тому, що він не дає Україні жодних можливостей убезпечити себе від умов, які можуть виявитися неприйнятними. Ймовірність саме таких умов є вкрай високою.

Справа в тому, що навіть якщо розглядати події в Україні крізь призму протистояння США та Росії в дусі «холодної війни», то таке протистояння потрібно вважати сильно асиметричним. Силові потенціали, географія інтересів та інструменти зовнішньої політики Росії та США надто відрізняються. Одним із елементів відмінностей є асиметрія важливості й уваги до України. Для Росії контроль над Україною є одним із фундаментальних інтересів безпеки; а для США відсутність такого контролю – інтересом в кращому випадку другорядним. Це робить ймовірність домовленості за рахунок інтересів України надто високою.

Врегулювання конфлікту на Донбасі шляхом розгортання миротворчої місії, тимчасової адміністрації та поступової реінтеграції виглядає цілком реалістичним способом; але – як вже продемонстрував досвід – лише за згоди Росії. Цю згоду, судячи з усього, планується отримувати через набуття Україною позаблокового статусу, що повертає нас до проблем, описаних вище. Крім того, краще уникнути найменування конкретних країн, щоб не звужувати можливості для розгортання місії і тримати переговори з цього питання максимально відкритими. Конфлікт на Донбасі достатньо тривалий та достатньо складний для того, щоб бути врегульованим Мінськими угодами. Реінтеграція Донбасу вимагатиме окремого масштабного плану, розрахованого на тривалий період.

Зрештою, сильна армія та нейтралітет, за моделлю «Східноєвропейської Швейцарії», передбачає надто сприятливий збіг обставин, який за поточних умов є недосяжним для України. Щоб піти шляхом «Швейцарії, Фінляндії, Австрії» потрібне відповідне міжнародне середовище, в якому нейтралітет цих країн став частиною загальної архітектури безпеки. Лише в таких умовах надані їм гарантії безпеки стали надійними. Крім того, такий шлях дорого коштуватиме.

Зовнішня політика, що розглядає Україну як частину протистояння Росії та США в дусі «холодної війни», побудована на спрощеному й застарілому баченні міжнародних реалій. Навіть якщо вона приведе до змістовних переговорів з Москвою, позиція України в них буде слабкою, а ресурсів для її посилення не передбачено. Шанси на замороження конфлікту на Донбасі залишаються надзвичайно високими, а перспектива продовження перебування у «сірій зоні безпеки» - фактично безальтернативною.
Аналіз економічних програм
Аналізуючи економічну програму Олександра Вілкула, відмітимо що:
Спірним є пункт щодо відмови від міжнародних кредитів «проїдання». При цьому є незрозумілим як забезпечити стійкий розвиток економіці, закривши ринок від іноземних донорів та інвесторів. Проблемою ж є те, що якраз неефективний розподіл коштів та відсутність державних програм призводить до «проїдання» цих кредитів.
НБУ виконує основну функцію підтримання стабільності національної валюти, і її курс не залежатиме від президента.
Скорочення в 10 разів апарату чиновників та мінімізація витрат на державний апарат мають забезпечуватись відповідним працевлаштуванням звільнених кадрів задля уникнення збільшення безробіття та соціальної напруги.



© Aпостроф, 2019
Made on
Tilda