Він акцентує увагу на штучному розділенні українського суспільства і зазначає, що насправді є лише один поділ: ми і вони. "Ми – це Народ України. Вони – це "політичні пенсіонери", які кочують із влади до опозиції, з партії в партію і постійно створюють собі вигідне місце, прикриваючись недоторканністю".

Звідси своїм головним завданням Зеленський вважає приведення у владу порядних і патріотичних фахівців. Його програма спрямована на створення образу людини, якій все набридло і яка здатна зруйнувати прогнилу до кісток систему, закласти ґрунт для якісного зростання і створити умови для приходу у владу молодих і креативних людей.

Народовладдя через референдум красиво звучить в теорії, проте на практиці може перетворитись в плебісцит і засіб маніпуляції масовою свідомістю українців за зразком референдуму щодо Брекзіт. Проте сучасні технології дійсно можуть допомогти в підвищенні якості референдумів і залученні великої кількості громадян до процесу керування країною. Проблемною залишається технічна можливість реалізації таких планів, адже далеко не всі українці вміють користуватись Інтернетом і мають можливість доступу до нього. Скорочення кількості функцій держави, які сьогодні часто дублюються у діяльності різних органів, може дійсно привести до зменшення неефективного втручання держави у суспільні сфери, особливо в ті, які мають високий потенціал саморегуляції.

Зняття недоторканності є спірним моментом, адже вона виступає гарантією незалежності від політичних впливів на діяльність чи то президента, чи депутата, а тим більше судді. Особливо негативним таке рішення може бути в суспільствах, що розвиваються і які мають низький рівень політичної культури та неефективні правоохоронні органи.

Впровадження системи з відкритими списками може позитивно вплинути на якісний склад представницьких органів законодавчої влади, забезпечити роботу соціальних ліфтів і покращити зв'язок виборця з депутатом, проте така система може породити диспропорцію в аспекті регіонального представництва в парламенті.

Покарання за "кнопкодавство" і прогули народних обранців може позитивно вплинути на якість виконання ними своїх обов'язків, проте реалістичність прийняття такого закону викликає сумніви, адже передбачає внесення змін в Конституцію України та Закон України "Про Регламент роботи Верховної Ради".

Запровадження інституту мирових суддів, які будуть обиратись безпосередньо громадянами є позитивною новацією, проте навряд чи на цьому може закінчитись реформування судової влади на всіх рівнях.

Положення про розбудову професійної армії виглядає неповним, адже не містить конкретних механізмів досягнення поставленої мети. Забрати в СБУ можливість розслідування економічних злочинів і "кошмарення" бізнесу, що створює колосальні корупційні ризики, є нагальною потребою.

Антикорупційні заходи Володимира Зеленського відповідають реальним потребам українського суспільства і не входять в розбіжність з пропозиціями наших західних партнерів.

Забезпечення відкритості діяльності влади та автоматизація всіх публічних процесів онлайн може призвести до позитивних зрушень і має всі підстави бути реалізованою в досить короткі терміни за умови наявності політичної волі, хоча і потребує значних коштів з державного бюджету.

Цілісну стратегію поки що важко розгледіти. Боротьба за мир може набувати надто різноманітних форм, в тому числі за мир можна боротися й воюючи. Проблема України полягає не в тому, щоб отримати мир, а в тому, щоб його умови максимально наблизити до власної т.зв. «кращої альтернативи переговорам». А як раз про це поки що в програмі не йдеться. Більше того – поки незрозумілі навіть цілі й червоні лінії, які Україна обстоюватиме на гіпотетичних переговорах з Москвою.

У розрахунку на допомогу партнерів немає нічого поганого, але проблема в тому, що ми а) не знаємо точно, хто є нашими партнерами; б) часто переоцінюємо своє значення для інших держав; в) часто не знаємо самі, якої допомоги нам треба. В даному випадку посилання на Будапештський меморандум не виглядають хорошим планом, тому що можливості цього інструменту давно вичерпані. Що ж стосується наших «партнерів з ЄС», то ми вже зіткнулися із тим, що позиції держав-членів ЄС з українського питання значним чином розходяться, і, скоріше, будуть далі розходитися, ніж зближуватися. Спільний знаменник у вигляді збереження існуючого режиму антиросійських санкцій – це реалістична планка прагнень. В усьому іншому отримати єдину позицію держав-членів ЄС буде дуже важко. Скоріше за все українській дипломатії доведеться мати справу як раз із протилежним.

Від успіху у пошуку союзників в Європі, а не від референдуму всередині України, залежатиме й шлях до членства в НАТО. Іншими словами, запорука нашої безпеки – це не стільки членство в системі колективної безпеки, скільки здатність робити внески в безпеку інших. В нинішньому стані Україна являє собою радше додатковий ризик, ніж цінного союзника, а тому ставка на членство в НАТО не буде грати так само, як не грала і протягом попередніх п'яти років.