У найвідоміший музей сучасного мистецтва, Національний центр мистецтва і культури Жоржа Помпіду в Парижі, будуть передані 164 українські твори. Вони стануть частиною постійно діючої експозиції. А напередодні презентація проекту "Україна в Помпіду" відбулась у Центрі сучасного мистецтва М17 у Києві, де можна ознайомитися з так званими "дарами Помпіду" – шедеврами, що поїдуть до Парижу. "Апостроф" завітав до центру, де, зокрема, поспілкувався з організаторами події, Українським клубом колекціонерів сучасного мистецтва.
Шок, провокація та відвертий ляпас усьому традиційному – саме такі слова спадають на думку при першому погляді на експонати. Комусь навіюють захоплення, комусь – відвертий подив, а комусь відразу. Все це – сучасне мистецтво: абстрактне, нефігуративне, різко соціальне, надмірно філософське. У галереї М17 представлені найкращі його зразки авторства українських митців. Ці твори згодом прикрасять Музей Помпіду – одну з найвідоміших галерей сучасного мистецтва. А це вже говорить про визнання української творчості на міжнародному рівні.
"Франція і Україна мають досить довгу і потужну історію взаємодії, - говорить Наталі Берас, радниця з питань культури посольства Франції в Україні та директорка Французького інституту в Україні. - Перший приклад, що одразу спадає на думку – це Анна Ярославна, або, як вона більше відома у Франції, Анна Київська, що стала королевою Франції після того як одружилась із королем Генріхом І".
Чимало українських авангардних митців стали популярними у Франції. Серед таких особистостей була Соня Делоне, український режисер Леонід Могилевський, у Франції він більше відомий як Леонід Могі, а також Олександра Екстер, чомусь не дуже відома в Україні, натомість шанована у Франції.
"Ми радо нагадуємо українцям про їхніх відомих співвітчизників, бо поділяємо разом культурну спадщину", - говорить Наталі Берас.
"Тут дуже потужні митці, які представляють різні епохи сучасного мистецтва, від 50х до сьогодення, - говорить куратор Центру Жоржа Помпіду Ніколя Луччі-Гутников, який, власне займався відбором українських творів. – Тому ми з нетерпінням чекаємо на те, щоб проект відбувся".
Експансія Росії та боротьба за самоствердження
Як же українським митцям вдалось отримати постійний експозиційний простір в провідному музеї сучасного мистецтва? Це була робота не одного дня, діляться колекціонери. Переговори з Францією велися роками. А надихнув на це приклад Росії.
"З 2010 року Росія почала масову експансію європейського арт-простору, з позиціонуванням російського мистецтва, - розповідає колекціонер та меценат Зенко Афтаназів. - І був потужний великий проект російського мистецтва в Музеї Помпіду. А в Україні власне розпочалась боротьба за імена. Були дискусії щодо того, аби перейменувати аеропорт Бориспіль в аеропорт Малевича, і тому подібне – почали згадувати відомі імена і те, що вони українці, а не росіяни".
Зенко Афтаназів говорить, що на російській виставці були представлені українські художники – Борис Михайлов, Сергій Братков, Сергій Онуфрієв, які позиціонують себе громадянами України і представляють своє мистецтво насамперед як громадяни України.
Таким чином колекціонер вирішив, що час заявити про себе - і в 2015 році навідався до Музею Помпіду.
"Мене познайомили з директором музею, і він говорить: "Україна? Ну, може б і було цікаво". Я приїхав в Україну, і разом із моїми знайомими художниками і колекціонерами ми почали обмірковувати ідею", - розповідає пан Зенко.
Директору музею було надзвичайно цікаво, навіщо українським колекціонерам знадобився такий проект, згадує Зенко Афтаназів. Тоді колекціонери вирішили зробити те, до чого не додумалась Росія: подати ідею під кутом історії.
"Російський проект не дав бачення того, що відбувалось у радянському мистецтві у 80-90 х роках, і мене підштовхували оформити цей проект як продовження пострадянського періоду", - говорить Зенко Афтаназів.
Колекціонери розповідають, що важко було зрозуміти, що саме до вподоби французам. Бо вони конкретно не висловились на рахунок власних побажань та зацікавлень. А ті, у свою чергу, не знали, чого чекати від українців, адже, як виявилось, нічого не знали про українське мистецтво. Воно було ніби за зачиненими дверима.
"В Україні ми проводимо низку проектів, якими пишаємося, але нас ніхто не бачить з-за кордону. І це викликало неможливість мистецької дискусії. Мовляв, ми не їздимо до вас, бо ви не запрошуєте, а ви не їздите до нас. А ми теж не запрошуємо, бо ми вас не знаємо, - описує ситуацію Зенко Афтаназів. - Треба було перейти цю перешкоду і рухатись далі".
Отож почали рухатись: організовувати події і запрошувати на них міжнародних експертів. Так, у 2017 році організували першу міжнародну конференцію, на якій поруч з митцями, колекціонерами й керівниками інститутів були міністри й дипломати.
"Тоді до нас із першим візитом приїхала директор Музею Людвіга (Музей сучасного мистецтва в Будапешті, – "Апостроф"). Народився проект за участі 35 митців під назвою "Перманентна революція". Куратором проекту був саме директор Музею Людвіга. І це важливо, адже музей значною мірою презентує українське мистецтво", - говорить Зенко Афтаназів.
Але не на руку зіграли дипломатичні відносини між країнами. Конфлікт між угорцями та українцями на тлі мовного питання не дав можливості продовжити мистецьку співпрацю на міжнародному рівні. Зате на проекті були представники Музею Помпіду, які відтоді ретельніше почали приглядатися до українського сучасного мистецтва.
Новітня історія українського авангарду
Коли Зенко Афтаназів вперше прибув до Музею Помпіду, його познайомили з Ніколя Люччі-Гутниковим, куратором Національного музею сучасного мистецтва в Парижі, що є частиною Центру Жоржа Помпіду. Сам він і виявився одним із тих, хто відбирав українські твори, які назавжди поїдуть до Парижу. Як він це робив, залишається за кадром.
Але варто визнати: Париж побачить гідні зразки. Українські митці сміливо виражаються в живописі, текстилі, фото та відео-інсталяціях. Так, наприклад, до Помпіду поїдуть 123 світлини Харківської школи фотографії.
"Тому що Харківська школа фотографії – це справжнє явище українського мистецтва, - говорить колекціонер Борис Гриньов, і "Апостроф" із ним цілком погоджується. – Раніше було сонце, яке закривало це явище – Борис Михайлов. Увесь світ уявляв його як зірку світової величини. А коли в 2018 році ми почали працювати з проектом Помпіду, вони (французи, – "Апостроф") побачили той масив художників, що сформував цю зірку. І що ці люди – самі по собі явище в художньому житті України. Тому й до цих робіт виник живий інтерес".
Знавці зауважують, що це роботи світового рівня, які заслуговують на світові музеї. Це не просто провокативні світлини, автори яких не бояться зображувати оголене тіло, старість, бідність та потворність. Експонати являють собою справжнє одкровення візуального зображення. Охоплюють період від 70-х років і до нинішнього десятиліття. Чимало в них і політики, зокрема відображення подій 2009-2010 років.
"У роботах харківських фотографів важливим є не саме оголене тіло, не розмальовані фото й неперевершена композиція. Тут важливо відображення на фото часу, епохи. Вони показують, що тоді відбувалось у культурі, політиці, як художники експериментували, висловлювали протест", - говорить кураторка сучасного мистецтва Вікторія Бавикіна.
За словами Вікторії Бавикіної, саме історичний ракурс та відображення подій і настроїв суспільства були у центрі уваги кураторів Музею Помпіду. І таким підходом можуть похвалитися не лише харків’яни. Вагоме слово в документальному мистецтві кажуть і цілі покоління одеситів – їхня творчість охоплює період, що починається з 50-х років минулого століття.
"Одеський пул – це історія не лише мистецтва одного міста, - говорить Вікторія Бавикіна. – Це історія України в 50-70-і роки. Вони демонструють, який соціокультурний пласт, політичний клімат був у нас у ті часи. Адже художники, з одного боку, були політизованими, антагоністами до тодішньої системи, а з іншого – не використовували відверті гасла, не мали певних політичних вимог, але на своїй практиці демонстрували світоглядну парадигму, що існувала на той час в Україні… Знаковою фігурою для одеського концептуалізму був Олег Соколов (одесит, якого називають першим радянським абстракціоністом, – "Апостроф"), адже він хіба єдиний, хто відверто висловлював громадянську позицію, не прикривав її алегоричними методами".
"Олег Соколов малював у 50-і роки, коли помер Сталін – а це було не просто важко. Це була небезпечна творчість, що, з одного боку, демонструвала можливості одеських і українських художників, які були відрізані залізною завісою, не знали, що відбувається в світі, а з іншого боку – примудрялися йти в ногу з часом, розвивались разом зі світовими тенденціями, паралельно з розвитком нон-конформізму та концептуального мистецтва в Європі", - говорить засновник Музею сучасного мистецтва Одеси, Вадим Мороховський.
Серед робіт, що вирушать у Францію, і кілька документальних фото, на яких зображені одеські акції.
"Це важливо як репрезентація початку українського перфомансу, а також як початок експерименту українських художників із різними медіумами. Одесити почали знімати відео, робити репортажі. А відтак у Помпіду поїдуть твори, які являють собою початковий відрізок моментів українського мистецтва", - додав пан Мороховський.
Сучасне мистецтво – це не лише про вміння побачити й висловити. Це ще й про вміння прочитати у відверто незрозумілих образах надважливий месседж. Як, наприклад, у текстилі Станіслава Валязловського.
"Він дуже багато говорить про український контекст. Про культуру міста, в якому він мешкав", - говорить Олександр Ройтбурт.
Конкуренти стали союзниками
Варто зазначити, що презентація проекту "Україна в Помпіду" - подія, що відкриває форум колекціонерів, який триватиме до 20 липня.
"У цей час ми пропонуємо всім нашим гостям, відвідувачам, приєднатися до круглих столів, експертних обговорень, презентацій, - говорить директорка ЦСМ М17 Наталія Шпитковська. - Ми можемо більше дізнатися про те, що відбувається в світі мистецтва, про майбутнє колекціонування".
У 2018 році колекціонери сучасного мистецтва зрозуміли, що дружити краще, аніж битися за експонати – ідея з Помпіду стала поштовхом до об’єднання їхніх зусиль і створення першого в країні Українського клубу колекціонерів сучасного мистецтва.
"Ми розуміли, що клуб колекціонерів не може бути нашим локальним питанням, - говорить голова правління та співзасновник клубу Юрій Когутяк. – Напевно, назрів певний запит, щоб колекціонери почали об’єднуватися".
Спільними зусиллями колекціонери проводили події, на які запрошували гостей з-за кордону. Пандемія трохи цей рух сповільнила, та не загасила. Спільна мета – "Україна в Помпіду" - підтримує вогонь цієї дружби.
"Об’єднались люди, для яких мистецтво не є бізнесом, вони не заробляють на мистецтві. Одна з задач – це зовнішній вектор, місія представлення мистецтва за кордоном. Інша місія – зберігати прояви сучасного українського мистецтва, бо, на жаль, на сьогодні в Україні немає інституцій, які би виконували цю місію. Але в першу чергу клуб передбачає спілкування однодумців, шо дуже важливо. І відповіді на екзистенційні питання. Наприклад, навіщо взагалі потрібне колекціонування, - говорить Юрій Когутяк. - Колекціонери купують мистецтво і дають можливість художникам залишатися в професії, тому що дуже багато художників вимушені були піти".
У співпраці з українцями зацікавлена й французька сторона. Адже Україні є що показати світові.
"Останнім часом зросла кількість українських митців, які хочуть показати себе в Україні, з допомогою французького інституту в Україні. І саме в цьому полягає завдання французького інституту - підтримувати цю динаміку митців які хочуть виступати в Україні", - говорить Наталі Берас. - Промоція сучасної культури – наше спільне завдання. Центр Помпіду в Парижі – найкращий і це справжнє досягyення й визнання сучасного українського арту на міжнародному рівні".
На жаль, організатори поки не можуть назвати дати презентації українських творів у Франції. Проект мав відбутися минулого року, але у Музеї Помпіду акурат змінилося керівництво – попередній директор вирушив на пенсію. Попередня дата – кінець першого кварталу 2022 року.
"Ковід, зміна керівництва. 66 років, і людина пішла на пенсію, у нас із цим суворо, - говорить Ніколя Луччі-Гутников. – Але для нас важливо, щоб цей проект тривав. У колекції музею ми маємо дуже цінні роботи х Польщі, Чехії. Наразі ми дуже зацікавлені українською творчістю. Нам важливо представити її в себе".
Водночас, куратор Музею Помпіду подякував українському колекціонеру Зенку Афтаназіву, що той насмілився заявити про свою країну і познайомив французів із захоплюючим українським мистецтвом.
Наостанок додамо, що "дари Помпіду" експонуються в Центрі сучасного мистецтва М17 до 25 липня. А потім уже їх можна побачити хіба що в Парижі.
