З 1 травня Київ повертається до майже повноцінного життя. Днями у столиці скасовано посилені карантинні обмеження, які тривали більше місяця. Від суботи кияни та гості столиці зможуть, наприклад, подивитися фільм на великому екрані, поїхати на інший кінець міста кількома видами транспорту або, нарешті, "відірватись" на біговій доріжці у спортзалі. "Апостроф" поцікавився думками мешканців столиці, як вони перенесли майже місяць суворих обмежень, як обмеження відбились на їхньому житті та що вони мають намір зробити в першу чергу з першого травня.
Сергій Фурса, інвестиційний банкір
"Локдаун вплинув, але не дуже. Дратували незручності з транспортом і неможливість піти з кимось зустрітися, випити чаю в ресторані".
Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської Асоціації компаній з міжнародного працевлаштування.
"У зв’язку з тим, що обмеження діють вже майже рік, то жодних проблем не відчув. Страждань не було, чесно кажучи. Працювали з дому – зараз із цим проблем немає. Мені здається, що вже всі звикли. Рік тому було важко, бо була невизначеність. Зараз же всі розуміють, що обмеження тимчасові. Бізнес та комунікація налагоджені. Єдина проблема - міський транспорт, тобто його відсутність для загалу. Але будь-які питання по пересуванню вирішує таксі. А найперше, що зроблю після зняття обмежень - поїду кататись у метро".
Євген Манженко, експерт із питань комунікацій.
"Перший, минулорічний, локдаун був більшим шоком. Так, менше соціальних контактів. Неможливість сходити до ресторану компенсував у відрядженні в "жовту зону", а от з театрами-музеями-кіно все непросто, звісно. Плани на постлокдаун? Зустрічі з друзями. Власне, як людина з імунітетом я все одно буду дотримуватись розумних обмежень до спаду епідемії".
Світлана Федько, викладач університету.
"Якщо відверто, я вже так втягнулася за цей карантинний рік, що цей локдаун минув досить спокійно. Працювала дистанційно весь час. Викладання і невеликий фріланс. Карантинних норм дотримувалася. Намагалася, у всякому разі: маска, миття рук і все таке. З приводу незручностей - найбільше мене в Києві напружує транспорт. Через карантинні обмеження часом реально складно пересуватися, тому що спецперепустки не маю. Зрозуміла, що хочу авто. Найбільше переживала, щоб не захворіли близькі".
Денис Стаджі, журналіст-оглядач.
"Довелось більше часу проводити вдома, працювати вдома. Це доволі складно, коли маєш родину, та ще й дитину шкільного віку. Але більш-менш пристосувався. У нас квартира трикімнатна, і я просто замикаюсь у своєму робочому кабінеті. Трохи дратувала абсурдність заборон, а також чітке розуміння того, що карантинні обмеження в першу чергу вбивають економіку і доходи людей. Коли обмеження знімуть – поведу дружину в ресторан, а потім із друзями зберемось у кав'ярні".
Анастасія Волокіта, піар-стратег культурних, музичних та освітніх проектів.
"Бути піарником в Україні - це бути готовим до кризи весь час. До пандемії мій ритм життя був перенасичений: зранку робота (я працюю вдома), ввечері події (концерти, кінопрем’єри, зустрічі робочі чи з друзями в барах). Тож, звісно, ковід це все в мене забрав. Проте звільнив час для хобі. Отже, наразі я вирощую сукуленти, щоденно практикую англійську з друзями по всьому світу, повторила німецьку, зібрала колекцію настільних ігор та завела кошеня, збудувала їй із коробок парк розваг та розпочала вести сторінку у Instagram. Щодо роботи, то її менше не стало, навпаки, я приєдналась до команди PR-групування, де ведуть бізнес-проекти, а свою команду для піару культурних проектів розширила. Під час останнього локдауну я потроху повернула собі нетворкінг і влаштовувала вечори за настільними іграми невеликою компанією людей з антитілами, та звісно, буду продовжувати робити такі вечори надалі. Єдине, що мене дратує в ситуації з пандемією, так це ставлення нашої влади та маніпулювання інформацією. Через недовіру людей до влади багато хто ігнорує карантинні норми, загалом в суспільстві депресивні настрої, яким немає куди вийти. Культурні події, музика і спілкування необхідні для психічного здоров’я людини".
Арсеній Чечоткін, режисер відеомонтажу.
"Локдауну особливого значення не надав. Уже не новинка, знав, чого очікувати. Тому на моє життя обмеження надто не вплинули. Я так само ходив на роботу, пропуску в мене не було, але офіс у пішій доступності. Так само зустрічався з друзями, але рідше, бо на таксі надто не поїздиш. Я не вельми частий відвідувач ресторанних закладів, та і погода не сприяла до гульні. Фактично локдаун лише трохи змінив мій побут: інший маршрут на роботу, замість походу в магазини – доставка (окрім продуктів); зустрічі з друзями більш сплановані, аніж імпровізовані; трохи менше колег в офісі, трохи більше роботи. Жодних заходів безпеки не застосовував, від соціальних контактів не утримувався. Коли знімуть обмеження, додам більше зустрічей і походи в бар. Ну і метро, звісно".
Вікторія Горобець, фахівець із ІT.
"У моєму житті нічого особливо не змінилося. Працюю з дому, виходжу лише в магазин та іноді побачитись із друзями. Коли карантин послаблять, піду в ТРЦ, кіно, магазин одягу. Певно, в кав’ярню".