28 серпня 2025 року в Луцьку вперше представили публічну лекцію та виставку маловідомих луцьких митців-наївістів.
Про це повідомили Волинські новини.
Читайте також: "Сліди присутності": в Бурштині відкрили виставку загиблого військовослужбовця Андрія Панчишина.
Мистецтвознавиця Зоя Навроцька та зображення скульптури Станіслава Сарцевича
Організували подію платформа "Алгоритм дій" у межах проєкту "Сарцевич: віртуальне повернення луцького генія наївного мистецтва", за підтримки Українського культурного фонду. Лекцію, яка дбала про повернення імен, провела мистецтвознавиця Зоя Навроцька; модерувала зустріч культурологиня Руслана Порицька. У центрі уваги опинилися імена, раніше відомі лише вузьким колам: Гаврило Остапенко, Петро Маєвський, Сидір Розмірський, Йосип Петрук та Станіслав Сарцевич.
Виставка презентувала роботи з приватної колекції Віталія Войтовича, які до цього жодного разу не виставлялися публічно. На подію зібралося понад сотня відвідувачів. Чоловік ділиться, що колекціонував не просто картини, а спогади, впізнаючи у кожній роботі власне дитинство. Додає, картини хотів придбати "Музей Івана Гончара" - не віддав.
Луцьк початку 20 століття
"Це не просто речі - це душа нашого краю. В Києві ці роботи загубляться. А на теренах нашого краю, де вони були створені, наївні образи проростуть, як зерно. Проростуть й дадуть коріння", - коментує Віталій Войтович.
У доповнення до експозиції відбулася коротка панельна дискусія за участю арт-критика Олега Сидора-Гібелинди та самого колекціонера Віталія Войтовича, де ішлося про важливість збереження мистецтва наївного відлуння як частину культурного розмаїття регіону.
Організатори анонсували ще дві публічні лекції про мистецтво наїву. Вже у вересні та жовтні участь відбудуться за участі куратора артцентру "Я Галерея" у Києві та Львові - Павла Гудімова, а також художника-монументаліста та гендиректора "Музею Івана Гончара" - Петра Гончара.
Ідилічні пейзажі в стилі наїв
Наївне мистецтво - глибокий сенс простими формами
Наївне мистецтво - це творчість, створена людьми без академічної художньої освіти, що виростають із народних чи патріархальних середовищ й працюють з інтуїцією, щирістю й простотою. Воно часто уособлює натуральне, непристосоване бачення світу, зі збереженням власної локальної, культурної глибини.
Відомими представницями наївного мистецтва є українська Марія Примаченко - з її фантастичними звірами та пейзажами, а також Катерина Білокур, чий квітковий живопис відзначений неймовірною силою та красою.
Зі слів Зої Навроцької, термін "примітив" сьогодні часто сприймається як щось невміле, другосортне та не майстерне. В історії мистецтва це поняття апелює до архаїчних культур й тісно пов’язане з народним мистецтвом, що має свою школу та традицію.
"Певні форми, мотиви, архетипи проходили крізь віки та життя людей, обточувались та доповнювались. На його основі сформувався наїв - мистецтво людей, які, не отримавши академічної освіти, вийшли із середовища народного мистецтва та працюють з інтуїцією. Тому це мистецтво інколи називають інсайтним, інтуїтивним", - пояснює мистецтвознавиця.
Робота з еміграції у Парагвай та Буенос-Айрес із зображенням мавп
Митці цього стилю використовують прості зображення, лінії та форми, яскраві кольори для передачі складних ідей, емоцій та символів. Наївні художники прагнуть висловити свої емоції та внутрішній світ через яскраві та насичені фарби. Їхні твори часто сповнені радості, надії та дитячого захоплення, що робить цей стиль особливо привабливим.
На відміну від класичних художніх шкіл, наївне мистецтво часто ігнорує правила перспективи. Художники створюють простір та композицію, ґрунтуючись на своєму внутрішньому сприйнятті, а не на академічних нормах.
Дерев'яна скульптура "На пам'ять вам"
Художники-наївісти часто залишаються невідомими на тлі академічних митців та сучасних експериментальних артпрактик, зазначила мистецтвознавиця. Їхній творчий спадок рідко можна зустріти в музейних експозиціях, здебільшого його зберігають в приватних колекціях нечисленних шанувальників.
