RU  UA  EN

Пʼятниця, 29 березня
  • НБУ:USD 38.85
  • НБУ:EUR 42.05
НБУ:USD  38.85
Політика

Допомогти Збройним Силам України! Посилання для переказів

Погляд

Нові обличчя в майбутньому парламенті: суспільні очікування перевищують громадсько-політичні пропозиції

Події Євромайдану сформували надзвичайно високий запит українського суспільства на «нові обличчя» у політиці та у владі – запит на тих, хто б керувався європейськими принципами роботи, не був заплямований корупційними справами та прийшов би в політику та владу для розбудови цілком нової держави на нових засадах.

Під час останніх президентських виборів у таких потенційно «нових облич» об’єктивно не було часу на створення власних повноцінних політичних проектів та розкрутку. У цьому плані парламентські вибори надають набагато більше можливостей. Тому спробуємо проаналізувати, наскільки потенційні «нові лідери» скористалися цими можливостями.

Наразі потрапити до нового складу Верховної Ради через партійні списки претендує значна кількість так званих «нових облич» – кандидатів, які раніше ніколи не обіймали державних посад та не були у попередніх складах парламенту.

Передусім усі «нові обличчя» ми б умовно розділили на чотири групи:

1.Громадські активісти, які передусім проявили себе під час Євромайдану та наступних подій в країні.

2.Військові командири.

Ці перші дві групи корелюються із двома складовими поточного державного управління: державною політикою миру та державною політикою війни. Так, у цьому розкладі громадські активісти представлять крило голубів, які мали б розбудовувати державні інституції та виробляти державні рішення миру; військові командири представляють крило яструбів, які мали б розбудовувати військові структури та пропонувати державні рішення війни.

Дві інші групи – це:

1.Партійні номенклатурщики, які раніше не були при владі чи в парламенті, а наразі у силу ідіосинкразії суспільства стосовно старих функціонерів отримали шанс потрапити до парламенту (передусім, ця група представлена у так званих «старих партіях»).

2.Темні конячки, ймовірно, покликані представляти інтереси агентів впливу.

Дві останні групи ми вважаємо умовно «новими обличчями», тому залишимо аналіз цих кандидатів експертам з ініціативи «Чесно» та ініціаторам журналістських розслідувань. Ми ж зупинимося на першій групі «нових облич», які потенційно можуть стати агентами зміни та оновлення держави.

Отож, партійні функціонери чітко та навіть буквально зрозуміли запит суспільства на нові обличчя, тому вони розгорнули полювання на громадських активістів та військових командирів для залучення їх у свої передвиборчі списки. По суті, вони брендували свої списки такими представниками.

У цьому випадку не можна не відзначити одну позитивну тенденцію: якщо раніше брендування відбувалося за рахунок співаків та спортсменів, то зараз – за рахунок громадських активістів та військових командирів (лише Радикальна партія Ляшка, у списках якої залишилася співачка та спортсмен, у цьому сенсі залишилася вірною попереднім традиціям).

При цьому вважаємо, що стан відкритого військового протистояння є тимчасовим явищем в історії будь-якої держави, включаючи Україну, тому участь військових командирів у виборах є відповіддю на тимчасові запити суспільства.

Водночас, парламент – це, передусім, інструмент розробки державних рішень миру та інституційної розбудови держави, а тому найбільш доречною є участь у передвиборчій кампанії саме громадських активістів. Ці ті «нові обличчя», які потенційно можуть стати «новини лідерами» та агентами оновлення держави в майбутньому.

Але шлях, обраний громадськими активістами для потрапляння до парламенту і до великої політики,‒ через списки старих чи трохи оновлених за формою, але не суттю, партій,‒ ставить перед ними низку викликів та риторичних запитань.

Перше запитання до громадських активістів ‒ чи усвідомлюють вони, що на хвилі позитивного суспільного запиту стали паротягом, який провезе у Верховну Раду цілком «старі обличчя», які вже неодноразово були в парламенті чи у владі та до роботи яких є низка запитань. Ми не допускаємо думки, що вони цього не усвідомлюють, як це може бути із співаками, спортсменами чи навіть військовими командирами, котрі не мають достатньо знань про особливості українського політичного життя. Тобто рівень освіти та досвіду цих кандидатів має апріорі попереджати спроби використання їх політичними силами «в темну».

Більш того, низка громадських активістів опинилася у списках партій, лідерів та членів яких вони ще донедавна жорстко критикували, а у деяких випадків – засуджували. Тому наступне запитання ‒ як така непослідовність впливатиме на ефективність їхньої подальшої діяльності у парламенті та необхідність у роботі в команді пліч-о-пліч із людьми, яких вони ще донедавна публічно зневажали?

Таким чином, більшість громадських активістів не спромоглися розбудувати або хоча б зробити спробу розбудови власних інституцій – партійних проектів за європейськими нормами, а вирішили скористатися для заїзду в парламент «старим автомобілем» партійних проектів ‒ створених раніше, лише трохи відтюнінгованих.

Виключенням у цьому випадку є партійні проекти «Самопоміч», «Сила людей», «Спільна дія». Перший з них знаходиться на межі можливого проходження до парламенту, а два інших практично не мають шансів на цих виборах.

Тут виникає інше риторичне запитання: якщо громадські активісти, котрі претендують на звання нових лідерів, не мали успіху у розбудові власних партійних інституцій, то як вони збираються інституційно розбудовувати державу?

Іншим викликом для громадських активістів є відсутність у них розуміння того, як функціонують державні інституції. Вони мають великий досвід роботи у сфері адвокасі, публічної діяльності, просування певних ідей у суспільстві. Але більшість з них не мають досвіду системної роботи та розуміння основ державного управління, які фундаментально відрізняються від бізнес-процесів чи громадської діяльності. Якісна підготовка законопроектів, вироблення державних рішень, їх подальше інституційне просування та проведення реформ потребують величезних знань з основ державного управління та кропіткої, часто дуже нудної та суто канцелярської, роботи, до якої вчорашні громадські активісти часто виявляються неготовими. Причому результати цієї роботи неможливо отримати миттєво, оскільки держава потребує інституційної перебудови, а не тимчасового покращення. Приклади: Тетяна Чорновол, Павло Шеремета.

Тому запитання таке: чи готові громадські активісти вже зараз починати готуватися до майбутньої діяльності та вчити матчастину державного управління чи вони й далі продовжуватимуть орієнтуватися на quickwins – швидкі виграші?

У даному випадку буде цікавим спрогнозувати, якими можуть бути подальші сценарії розвитку подій навколо нинішніх громадських активістів у майбутній великій політиці.

Сценарій перший: «Банка з огірками» (свіжі огірки, покладені у банку з розсолом та квашеними огірками, також перетворюються на квашені; квашені огірки не стають свіжими). Нові обличчя громадських активістів у складі по суті старих партійних структур ризикують перетворитися на сіру більшість. Вони об’єктивно матимуть дуже вузький коридор можливостей впливу на своїх однопартійників, оскільки у складі структури знаходитимуться у меншості та водночас будуть змушені підкорятися партійній дисципліні, оскільки у разі виходу із партії втратять депутатський мандат. Подібних прикладів перетворення в історії українського парламентаризму було вже достатньо, і при такому сценарії конструктивний розвиток повністю відсутній.

Сценарій другий: «Сходження з дистанції». Ті, хто виявляться не готовими до оборудок із власною совістю та підкорення сірій більшості або позбавляться рожевих окулярів та зрозуміють безперспективність своєї боротьби з вітряками в існуючому форматі, а також матимуть сміливість це публічно визнати, матимуть єдиний гідний вихід – складення депутатського мандату. Такі поодинокі приклади в історії українського парламентаризму вже зустрічалися ‒ наприклад, Святослав Вакарчук. Але такий сценарій також не пророкує конструктивних змін.

Сценарій третій: «Переформатування». Даний сценарій полягає у припущенні, що громадські активісти, які пройдуть до парламенту у складі різних партійних проектів, зрозумівши практичну безперспективність діяльності у рамках старих структур, об’єднаються між собою, переформатувавши при цьому розклад політичних сил у парламенті, та створять власну фракцію. Але цей сценарій є малоймовірним ‒ в першу чергу, через діючу Конституцію, яка у разі виходу з фракції передбачає втрату депутатом мандату. Для нівелювання ж цієї норми має вступити в дію низка факторів, котру наразі важко спрогнозувати.

Сценарій четвертий: «Вирощування нових лідерів». Це довготривалий сценарій, спрямований на досягнення стратегічних цілей. Він полягає у створенні громадськими активістами власних політичних проектів на нових засадах, у їх поступовій розбудові. Цей сценарій найбільш трудомісткий, він не обіцяє quickwins, але дає можливість переформатування всього політичного поля у майбутньому. Саме він дозволить так званим «новим обличчям» з часом перетворитися на «нових лідерів», причому не завдяки маніпулятивним виборчим технологіям, а шляхом природнього відбору та розвитку власних лідерських якостей.

Подібним шляхом ідуть декілька поки що невеликих та маловідомих за межами фейсбучної спільноти партійних проектів: передусім ті, які вже називалися,‒ «Сила людей» та «Спільна дія». Їхні активісти усвідомлюють, що цього разу не мають шансів на проходження до парламенту, але вони беруть участь у виборах для отримання досвіду, що може бути використаний в майбутньому. Вони розбудовують свої структури знизу та на демократичних принципах («Сила людей» навіть має свої праймеріз). Водночас, вони не погоджуються на входження своїх партійних осередків в більш потужні утворення або не приймають підтримку олігархічного капіталу, що гарантувало б їм швидкі результати, але, водночас, позбавило б потенціалу в майбутньому. Вони ж націлені грати «в довгу». Проблема цих партій ‒ брак поінформованості широкого загалу про них через відсутність доступу до телеефірів. На їхню непрохідність також впливає відсутність популізму, на який в українському суспільстві залишається ще дуже високий запит.

Це майже шаблон, якому б мали слідувати громадські активісти у майбутньому, щоб дати відповідь на суспільний запит щодо реального оновлення української влади та політики. На жаль, на майбутніх виборах цей запит суспільства не отримає адекватної пропозиції. І справа тут не лише в питаннях люстрації «старих облич», а й в спроможності «нових облич» творити новий конструктивний контекст.

Версія для друку
Знайшли помилку - видiлiть та натиснiть Ctrl+Enter
Розділ: Політика

Читайте також

Концтабір на окупованих територіях, що означатимуть для України вибори Путіна

Путін фальсифікував результати виборів 2024 року, щоб показати підтримку, зокрема й на окупованих територіях України

РДК у бороду, ЛСР у ребро: головні цілі Путіна на "виборах"

Кремль хоче намалювати підтримку Путіну на захоплених територіях України, щоб легітимізувати їхню окупацію

Людина, яка змогла: чому Залужному вдалося звільнитися з військової служби

Обставини визнання Валерія Залужного непридатним для несення військової служби викликали питання у суспільстві