У Берліні відбулася зустріч "нормандської четвірки", в якій взяли участь президент України Петро Порошенко, канцлер Німеччини Ангела Меркель, президент Франції Франсуа Олланд і президент Росії Володимир Путін. У закритому режимі лідери держав обговорювали питання реалізації Мінських угод. За словами Порошенка, "четвірка" домовилася про складання головами МЗС "дорожньої карти" щодо врегулювання ситуації та введення збройної місії ОБСЄ на Донбас. Володимир Путін у свою чергу заявив, що погодився на розширену місію ОБСЄ, але не сказав, що вона буде збройною. А ось Меркель після зустрічі заявила, що питання збройної місії варто порушувати тільки після запуску виборчого процесу, а контроль над кордоном Україна поверне в останню чергу. Опозиційний російський політик Костянтин Боровий вважає, що Україна зазнала поразки від європейської бюрократії.
Щодо розбіжностей у заявах Путіна і Порошенка після переговорів у Берліні, то я сподіваюся, що вони одне і те саме називають просто різними термінами. Але, врешті-решт, ці п'ятигодинні розмови закінчилися згодою Росії допустити спостерігачів ОБСЄ. Хоча треба чітко розуміти, що спостерігачі ОБСЄ - це, в тому числі, російські експерти, тобто, строго кажучи, експерти агресора. Хоча думаю, навіть цю угоду Росія виконувати не буде, тому що вона може набути форми викривальної: всім стане зрозуміло, що це російська агресія.
Росія не виконує свої зобов'язання ніде і ніколи - що в Сирії, що в Україні. Тим не менше Захід продовжує на щось сподіватися. Це - функція дипломатів намагатися в найбезнадійнішій ситуації, в ситуації розмови з терористами закликати їх до розсудливості.
Участь Суркова в переговорах - це свого роду форма легалізації. "Так, ми злочинці, - кажуть вони, - але якщо ви хочете з нами говорити, то їжте ще й Суркова!" Це такий виклик. Виклик здоровому глузду, виклик охайності європейців. Але вони йдуть на це. Ніхто не хоче війни і кровопролиття. Крім того, це позиція європейських чиновників, вони більше зацікавлені в процесі обговорення проблем, ніж у самому результаті.
Щодо "дорожньої карти", про яку домовилися в Берліні, то розмови про це триватимуть. Йдеться про те, що Росія, продовжуючи агресію, не виконує своїх зобов'язань і фактично обманює і світове співтовариство, і Україну. У мене мало сподівань на те, що якісь домовленості можуть виконуватися Росією. РФ вже достатньо довела, що вона не є договороздатною.
Проведення виборів на Донбасі при домінуванні бандитів - це просто абсурд. Це річ, що не реалізується, але багатьом чиновникам в Європі потрібно поставити галочку, що процес триває. Хоч це і безглуздо.
У такій ситуації Путіну просто дуже потрібно було підтвердження статусу лідера світової держави, особливо після того, як з ним відмовилися зустрічатися, тиснути йому руку, і той самий Олланд і американці на дипломатичному рівні припиняють контакти. Тому для Путіна був важливий такий маленький прорив ізоляції, але розраховувати на те, що він буде виконувати взяті на себе зобов'язання, не варто.
І, на мою думку, Україна пішла на безпрецедентні поступки. По карті демілітаризації видно, що Маріуполь фактично залишається незахищеним, при тому що кілька разів робилися спроби його захоплення. І повинен зазначити, що це не демілітаризована зона в повному сенсі, це просто відведення якихось окремих видів озброєння, щоб зберігати там напруженість, Путін у цьому зацікавлений. Будуть постачання нових озброєнь, будуть застосовані вишукані методи обману.
Взагалі мінські угоди - це фікція, на яку західні переговорники змусили підписатися Україну, це викручування рук з боку чиновників, європейських дипломатів. Не буде виконуватися відведення військ, не буде виконуватися перемир'я, натомість спробують лише використовувати це для продовження агресії та провокацій.
Я впевнений, що він це розуміє, але в нього немає виходу. Не може ж він, як я, закликати до відмови від цієї кабали у вигляді безглуздих угод, які іменуються Мінськими. Йдеться про жорстокого, варварського агресора.
Ось убитий Моторола був садистом, злочинцем. Це не виняток, це правило. І, наскільки я розумію, йдеться про масові злочини на територіях ДНР і ЛНР, які в майбутньому можуть бути розкриті, втім, на це Росія не піде.
Я не дуже розумію, чому Україна не розпочинає судовий процес, підготовку до трибуналу щодо цієї агресії в Україні, в Криму. Це ті самі військові злочини, які скоюються в Сирії. Україні давно час зробити заяву і почати діяти в цьому напрямі.
Отже, переговори призвели до того, що політичні вимоги терористів приймаються. Але це не поразка від Росії, це поразка від європейської бюрократії, для якої процес є важливішим, ніж результат.
