Нещодавнє призначення Петром Порошенком одіозного нелюстрованого прокурора Олега Валендюка на керівну посаду в СБУ викликало хвилю критики з боку громадськості. Люстрація була однією з головних вимог Революції гідності. В тому, як чиновники обходять закон про люстрацію і чому багато експертів говорять про провал однієї з ключових реформ, розбирався "Апостроф".
Восени 2014 року набув чинності закон "Про очищення влади". У народі його прозвали просто – закон про люстрацію. Він став символом боротьби українського суспільства проти режиму Віктора Януковича і стартом нового історичного періоду для країни. Надії на цей документ покладалися колосальні: звучали заклики звільнити всіх зрадників на державних посадах і посадити у в'язницю всіх корупціонерів. На ґрунті революційної ейфорії нардепи так поспішали ухвалити закон про люстрацію, що навіть не прислухалися до зауважень юристів.
"На жаль, законопроект у запропонованій редакції не дозволить досягти зазначеної мети (люстрації чиновників, - "Апостроф"), оскільки: 1) замість посилення або впровадження ефективних механізмів вилучення з влади осіб, які дискредитували її, законопроект пропонує дублювання вже передбачених законодавством перевірок, які на практиці продемонстрували свою неефективність; 2) у проекті не запропоновано зрозумілого і цілісного механізму очищення влади, а значна частина приписів проекту має незавершений і суперечливий характер", - про це ще до ухвалення закону попереджало Головне науково-експертне управління ВРУ, яке займається аналізом всіх законопроектів. Вердикт очевидний – передати законопроект на доопрацювання. Проте після довгих дискусій парламенту все-таки вдалося набрати 231 голос "за".
За законом під люстрацію потрапляли держслужбовці виконавчої та судової влади, що обіймають посади з 25 лютого 2010-го по 22 лютого 2014-го; чиновники, які працювали в період з 1 грудня 2013-го по 22 лютого 2014-го і не були звільнені за власним бажанням. Також дія закону поширювалася і на представників місцевої влади, які перешкоджали реалізації конституційного права громадян України збиратися мирно і проводити збори. Звичайно ж, під люстрацію потрапляли і співробітники МВС, СБУ, прокуратури, які проводили слідчі й оперативні дії щодо учасників акцій громадянського протесту і масових заходів у період з 25 лютого 2010-го по 22 лютого 2014-го. У законі не забули згадати і осіб, які працювали на іноземні спецслужби, на керівних посадах в Комуністичній партії, а також тих, хто не міг пояснити походження своїх статків.
Відповідальним за реалізацію очищення влади призначили Міністерство юстиції, яке в свою чергу створило Департамент з питань люстрації. Таким чином, машину люстрації запустили, але вона виявилася не зовсім ефективною. Головну роль тут зіграла байдужість керівників держорганів, які не поспішали подавати інформацію про тих, хто потрапляє під люстрацію. А також солідарність з колегами, наприклад, в СБУ чи судах, через що вони не видавали своїх.
З 5 тисяч осіб, які підпадають під дію закону, було люстровано лише 926 осіб. Цікаво, що станом на 16 жовтня 2016 року в Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовані положення закону "Про очищення влади", були внесені прізвища 1000 осіб. Однак потім 66 осіб за рішенням суду були вилучені, список на той момент люстрованих чиновників скоротився до 934 осіб. Пізніше з реєстру прибрали ще вісім осіб, які за допомогою судових рішень змогли відновитися на посадах.
У базі не вказана інформація про тих чиновників, які йшли з посади за власним бажанням. "Ми нікого не збиралися переслідувати. У кожного була можливість самому піти. Але як тільки ці люди знову будуть претендувати на свої посади, тоді їх імена будуть вноситися до реєстру", - пояснює "Апострофу" екс-директор Департаменту з питань люстрації Мін'юсту Тетяна Козаченко.
Далеко не всі з тих, що пішли за власним бажанням, поспішають знову відновлюватися. Вони чекають, коли Конституційний суд визнає люстрацію незаконною. Такі надії з їхнього боку не безпідставні: КС вже кілька разів розглядав закон "Про очищення влади", але рішення поки що не ухвалив. Замість нього це зробив Апеляційний адміністративний суд Одеси. Своїм рішенням він відновив на посаді колишнього прокурора Печерського району Києва Олександра Кузьменка через "неконституційність" закону. Зазначимо, що у суду немає повноважень на таке визначення.
Суди і закон
Чому в судах так яро зненавиділи закон про люстрацію? Справа в тому, що жерці Феміди також потрапляють під нього. Проте за весь час дії цього закону вдалося люструвати тільки вісім осіб. Юридично підковані судді змогли не тільки захиститися, але й дозволили собі обманювати суспільство. Так, "судді Майдану", виносячи рішення проти учасників акцій протестів у 2014 році, як правило, не вносили їх до Єдиного реєстру судових рішень. Їхні дії ніхто не контролював, хоча цим повинні були займатися голови судів.
"Наприклад, голова Оболонського райсуду міста Києва Владислав Дев'ятко, який відомий своїми рішеннями проти активістів Майдану, а зараз розглядає справу Януковича, повинен був перевірити всіх суддів, чи підпадають вони під люстрацію, які вони виносили рішення щодо учасників Майдану. Але він не зробив цього, бо сам же потрапляє під дію закону", - розповів "Апострофу" член Громадської ради доброчесності Роман Маселко.
І Маселко, і Козаченко стверджують, що люстрація в судовій системі провалилася. Ні Вища кваліфікаційна комісія суддів, ні Державна судова адміністрація (яку очолює нелюстрований Зеновій Холоднюк) не спробували зробити все для виконання закону. Замість цього вони захищають один одного, не видаючи нікого зі своїх лав. І навіть судова реформа не змогла виправити ситуацію.
У збереженні статус-кво активісти звинувачують і екс-голову Державної фіскальної служби Романа Насірова. "Незважаючи на вимоги закону Насіров зберіг 40% всього керівного складу ДФС, який потрапляє під люстрацію. Тобто весь склад, призначений ще за Януковича, він собі зберіг. Звичайно, є приклади звільнення людей з ДФС. Але це ті люди, які не мали особливого впливу на ухвалення важливих рішень", - розповідає Козаченко.
"Законний" обхід люстрації
Колишній директор Департаменту з питань люстрації Мін'юсту Козаченко вважає, що незважаючи на провали в люстрації, суспільству вдалося показати, що її проведення все-таки можливе. Хоча і викликає неймовірний опір з боку влади.
Яскравий приклад, коли нинішня влада намагається будь-якими способами зберегти потрібних їй людей, навіть якщо вони були "улюбленцями" минулого – історія з екс-прокурором Києва Олегом Валендюком, якого зовсім нещодавно президент Петро Порошенко призначив начальником Головного управління Служби безпеки України в Києві та Київській області.
На момент ухвалення закону про люстрацію Валендюк обіймав посаду першого заступника прокурора Києва. Розуміючи ризики потрапити під люстрацію, він поспішив подати позов в Окружний адміністративний суд у Києві з вимогою його не звільняти. Буквально на наступний день з'явилося рішення суду, яке офіційно забороняло звільняти Валендюка з посади.
Важливим в історії з Валендюком є той факт, що поки в центрі столиці стріляли в людей в 2014 році, екс-генпрокурор Віктор Пшонка видавав йому грошові премії. А за два роки вже нинішній генпрокурор Юрій Луценко призначить Валендюка першим заступником прокурора АРК.
Між іншим, це далеко не єдиний представник режиму Януковича, якого вирішив зберегти при собі Порошенко. Олексій Дніпров, що обіймає наразі посаду керівника апарату Адміністрації президента, також потрапляв під люстрацію. З листопада 2013-го по лютий 2014-го він був заступником міністра – керівником апарату Міністерства освіти. Втім, в АП вважають, що ця посада не потрапляє під люстрацію: такої посади немає в переліку в законі, бо він поєднує в собі відразу дві посади. Аргументи про те, що в законодавстві чітко вказано, що на всіх заступників міністрів люстрація поширюється, не подіяли.
Крім того, президент як головнокомандувач країни в січні 2015 року отримав одноосібне право скасовувати люстрацію стосовно вищих військових і силовиків, що ще більше розв'язує йому руки. І вчергове викликало критику на адресу президента і закону.
"Не треба було поспішати"
Похвалити дію люстрації не змогли навіть опитані автори відповідного закону. Нардеп і співавтор Віктор Чумак вважає, що в документі було допущено чимало помилок.
"Кілька помилок було зроблено в самому законі. Ми вказали великий перелік посад. А насправді потрібен був індивідуальний підхід – оцінювати роботу людину протягом всього часу. Зараз закон виконується вибірково і його часто використовують як політичну розправу", - прокоментував він "Апострофу". Але в той же час він виправдовується, що на момент ухвалення закону складно було шукати золоту середину.
Інший автор – депутат від "Блоку Петра Порошенка" Володимир Ар'єв – прямо відповів, що не вважає люстрацію успішною. У її провалі він звинувачує тих, хто поспішав ухвалити закон до дострокових парламентських виборів. І одним із них Ар'єв називає нинішнього нардепа Єгора Соболєва (на той момент – активіста Майдану). "Я намагався переконати, що не потрібно ухвалювати закон перед виборчою кампанією", - відповів він "Апострофу".
Але з ним не згоден вищезгаданий Соболєв. "Ті, хто радив ще почекати і подискутувати, не хотіли, щоб цей закон був ухвалений взагалі", - упевнений депутат. А сам закон він вважає "сильним".
Як показує практика, наскільки би сильним не був закон, в Україні його завжди зможуть обійти. Люстрація не вимагала величезних грошових витрат. Досить було політичної волі та виконання закону. Але і на це у політиків, які сидять у Верховній Раді й на Банковій, не вистачило ні сил, ні бажання...