Новий випуск рубрики "Політика по Фрейду" присвячений львівському меру, голові партії "Самопоміч", який заявив про свої президентські амбіції, Андрію Садовому. Політичний психолог Світлана Чуніхіна охарактеризувала його психотип, а також проаналізувала команду Садового і пояснила, чому його меседжі погано сприймаються українським суспільством.
Попереднє інтерв'ю в рамках рубрики "Політика по Фрейду" читайте тут: Зеленський - заручник образу, врозріз з яким йому доведеться діяти
- Андрій Садовий - досить яскрава політична фігура. Наскільки його імідж, його одяг відповідає внутрішньому світу політика, і що він може про нього сказати?
- Андрій Садовий один із небагатьох політиків, рідкісних, я б так сказала, який носить костюми-трійки. Він любить носити жилет, що відсилає нас до олдскульності, вказує на класику старої школи, тому що зараз чоловічий сучасний костюм рідко передбачає жилет. З іншого боку, жилет - це аналог жакета, він створює додатковий стискуючий ефект на корпус і може вказувати на те, що це людина, яка, по-перше, зберігає традиції, а по-друге, йому важливо відчуття самоконтролю.
- Чи не здається він вам досить закритим? Його зовнішній вигляд дуже сильно про це сигналізує - його сорочки, жилетки, це нагромадження одягу, мені здається, ілюструє його закритість по життю.
- Якщо ви говорите про нагромадження, то тут, напевно, ми говоримо про момент демонстративності, він лев за гороскопом, а у цих людей часто є необхідність привернути увагу. Що стосується його закритості, то, скоріше за все, він просто стримана людина, яка вміє контролювати свої емоції. Його рідко можна побачити у розлюченому стані. Це людина, яка дуже чітко себе контролює. При цьому його жестикуляція вказує на відкритість, він постійно показує долоні, показує те, що йому можна довіряти. Сказати, що він закритий і не хоче показати щось про себе, хоче приховати від нас щось важливе - навряд чи, але те, що він себе добре контролює і стримує - так... Хоча, думаю, що там не потрібно докладати зусиль, тому що у нього конституція така, що він не схильний до емоційних вибухів. Для нього це природний стан - бути в рівному емоційному тлі.
- Як ви прокоментуєте його рекламу? Вона у нього досить-таки агресивна, і його слогани: "наступ - наступний", "саме зараз". Наскільки це ефективно, і що може сказати про нього така реклама?
- На мою думку, "наступ - наступний" - не дуже вдала форма. Така недоговореність - це помилка багатьох кандидатів, це провокує небажані конотації і продовження. Є львівські колеги, фахівці, які вивчають вплив рекламних повідомлень. Вони відстежують патерни збудження нейронів, коли людина вперше знайомиться з тим чи іншим рекламним повідомленням. Згідно з цим дослідженням, з'ясувалося, що слоган "наступ - наступний" найбільш невдалий з усіх, які вони вивчали і тестували раніше. Думаю, що Андрій Іванович про це знає, тому і з'явилося "саме зараз", і ми це побачили нещодавно, в момент його висунення. Мабуть, вони змінили своє рішення і будуть робити ставку на іншу фразу й інше оформлення.
- Що ви можете сказати з приводу його меседжів? Його виступ під час висунення кандидатом у президенти був досить простим, досить загальним, скажімо так. Він там розповів навіть про зняття паркану на Банковій... І була ще така цікава фраза, що потрібно вигнати старих брехунів із політичного життя. Як у цілому ви можете це все оцінити?
- Я теж дивилася його виступ, і у мене склалося враження, що це людина дуже досвідчена політично, і дуже грамотно розуміє свої слабкі і сильні сторони, наприклад, те, що кар'єра його локалізована і замкнена більше в рамках Львова, він розуміє, де зараз суспільство, і на що зараз спрямований суспільний запит. Суспільний запит сьогодні направлений на проблеми армії і війни, тому перше, про що він заявляє, - це соціальний захист військовослужбовців, що повинна бути підвищена зарплата. Я думаю, що не все тут йде від його внутрішніх переконань і позиції, а скоріше, від прорахунку, на що спрямований суспільний запит, що може спрацювати, і де його власні слабкі місця, які він повинен прикрити. Він муніципальну проблематику відсуває на другий план. Він хоче показати себе політиком нового масштабу, не муніципальним, хоча безліч його досягнень - саме на муніципальному рівні.
- Тобто можна сказати, що він просто відповідає на запити суспільства і все?
- Не можна сказати, що "і все", але в першу чергу - відповідає на запити. Тому, можливо, і складається враження того, що все було просто.
- Він просто хоче зачепити якомога більше електорату?
- Не те, що хоче, а йому треба це зробити, це всім треба робити. В одному з інтерв'ю у нього запитали, хто очолює його виборчий штаб, він відповів: "Глава моєї фракції", - а хто у вас стратег, він сказав: "Я стратег".
Тепер ми точно знаємо, що це абсолютно його рішення, його політичне чуття згенерувало таку програму. Із повною вірогідністю розуміємо, що це чисто його бачення того, як має бути, як мінімум, з приводу того, як повинна бути вибудувана стратегія під час виборів.
- Хто його цільова аудиторія? Довгий час він і "Самопоміч" сприймалися як демократична спільнота, і це, скажімо так, було відповіддю на запит на нові обличчя. Потім відбулося традиційне для нашого суспільства розчарування і в них, і ньому. Чи можна сказати, що і Садовий, і "Самопоміч" - це відповідь на запит середнього класу в Україні?
- Безумовно, він відповідав на цей запит, і, якщо ми пам'ятаємо, у 2014 році партія "Самопоміч" - це був прорив. Напевно, нарівні з "Народним фронтом", але порівняно з НФ, який майже в нуль пішов, у "Самопомочі" своє ядро залишилося. Можливо, тоді вони розчарували тих, хто очікував прихід не тільки нових, а й ефективних осіб, але у нього і далі залишається якийсь рейтинг, і на парламентських виборах є шанс.
Його вікова категорія, тобто люди, які його підтримують, це вік самого Садового, а саме - 50-59 років. Ті, хто можуть упізнати в Садовому самого себе, ті його і підтримують.
- Раніше ви говорили про Садового, що це людина, яка ходить ніби в білих рукавичках, боїться забруднитися. Як ви можете це розшифрувати?
- Коли я стала більш глибоко вникати в усе це, переконалася, що це, дійсно, людина в "білих рукавичках", і він в них усвідомлено. Для нього точно важливо зберегти свою репутацію чистою від тих впливів, які він сам вважає вкрай негативними. Навіть ось так символічно: він єдиний яскравий блондин у політиці, у нього вся родина - блондини, це таке ельфійське співтовариство, і білий колір - це те, що дійсно до нього липне. Йому важливо бути білим, йому важливо бути на світлій стороні політики в Україні, і він у цьому, мабуть, самий доскіпливий, самий одержимий, але при цьому у нього виходить краще за всіх залишитися білим, він у цьому плані найуспішніший в Україні. Інші політики йдуть на більш жорсткі компроміси зі своїми початковими цілями. Але інша справа, чи ефективний він як політик?
- Ви вже сказали, що він уміє контролювати емоції... Що ще можна сказати про його емоційну складову як особистості?
- Йому просто не потрібно докладати максимум зусиль для цього, тому що у нього рівний емоційний фон, у нього збалансовані процеси збудження і гальмування, рівна нервова система, в якомусь сенсі він щасливчик.
- А ось як у нього з емпатією, співчуттям, наскільки це йому притаманне?
- Насправді, це дуже складне питання. У принципі, він не справляє враження байдужої людини, яка абсолютно відірвана від свого виборця, від свого колективу, своєї команди, він навпаки дуже сильно до них прив'язаний, а вони - до нього. Він не вимагає від них такої жертви, як, наприклад, вимагає Тимошенко, такої повної віддачі, коли ти повинен емоційно повністю бути на її боці. Садовий цього не вимагає, але з іншого боку, немає відчуття, що він готовий служити, що він - саме той, хто буде віддавати. Тобто в своєму бажанні "не забруднитися" він цурається якихось негативних почуттів. Якщо говорити про емоційний посил, то це дуже незвичайна для української політики історія, але Садовий практично не транслює ніяких негативних емоцій.
Якщо послухати його інтерв'ю, то у нього і мови не йде про біль, бідність, страждання нашого народу, він ніколи не говорить про негативне, навіть коли і каже, то говорить про це, як про факт, з яким можна щось зробити, не впадаючи в екзальтовані емоційні стани. Тут, напевно, працює його тип особистості в силу того, що він стабільна, оптимістично налаштована людина. Але з іншого боку, як мені здається, негативні емоції можуть йому натякати на маніпулятивний контекст в політиці, тому що багато політиків маніпулюють, а він їх просто відсуває, а відсуваючи і сам привід проявляти і розділяти з людьми негативні емоції, він відрізає частину електорату. Мені здається, що для нашого виборця, ця людина проходить нижче радара, його емоційний посил для них просто незрозумілий, вони його не зчитують. У нас дуже мало людей, які готові жити в подібному емоційному ритмі, як він - що все добре, ми налаштовані на активність.
Тут справа в тому, що у людей є якісь емоційні потреби, які Садовий просто не обслуговує. Свідомо чи ні, але думаю, що частково усвідомлено. Це сильно знижує його ефективність як політика, який виходить на великий електоральний простір. Просто емоційні радари електорату не фіксують, тому що він не транслює тих меседжів, які нам звичні і в яких ми відчуваємо потребу. А як же біль? А як же бідність? А як же нас пожаліти? Розумієте, українці не дуже-то і вірять у позитивні меседжі, вони вірять тільки в констатацію негативу.
- Виходить, що кандидату, щоб бути успішним, потрібно іноді викликати якийсь гнів, злість?
- Принаймні, дивитися в ту сторону, яка викликає ці почуття, і розуміти, що ці почуття там є, або якимось чином їх розділяти. Тому що поки мені здається, він це відсікає. Це знову ж таки не вписується в його концепцію політики "білих рукавичок". При всій його екзотичності, в хорошому сенсі цього слова, це його велика слабкість. До речі, дуже показовим був виступ його дружини під час його висунення, вона давала команді настанови і сказала, що головне не сумувати, смуток - це гріх.
Ось це саме той емоційний фон, в якому вони живуть. Це і не добре, і не погано, просто не характерно для електоральної ситуації в Україні, це не резонує, дуже мало людей, які готові вступити з цим у резонанс.
- Фракція "Самопомочі" втратила кількох членів, були у Садового конфлікти з київською командою, Сергієм Гусовським. Наскільки це співвідноситься з його іміджем продемократичної сили?
- Я не думаю, що це якось пов'язано з іміджем продемократичної сили, складно мені судити про систему прийняття рішень у цій партії, наскільки він радиться зі своєю командою, зважає на її думку, думаю, що не дуже. Швидше за все, причиною того, що фракція "схудла" є саме політика "білих рукавичок". Одна з перших втрат у фракції - це група депутата Ганни Гопко була пов'язана з тим, що вони інакше проголосували за закон про статус Донбасу, а закон міг бути дійсно сприйнятий неоднозначно, і для Садового ця неоднозначність стала достатнім аргументом, щоб цих людей виключити з фракції . Його партія не повинна бути пов'язана з жодною неоднозначністю і жодними компромісами.
Що стосується Гусовського, то там була історія більш прагматична, вона пов'язана із землею, я не знаю, хто і що вкрав, загалом щось там не чисто. Також втратив мера Миколаєва, напевно, на нього натиснули якось по лінії Адміністрації президента. Але він же сильно не став і боротися за цього мера, він вирішив, що, якщо людина здатна на компроміс, ось нехай він буде десь в сторонці. Політично, напевно, це програш, але з іншого боку, це інша стратегія, не та, до якої ми всі звикли, як спроба зробити щось інакше, не те, до чого ми звикли. Але чому б ні?
- Що ви можете сказати з приводу відданості команди Садового?
- Дуже показовий момент, коли була ця досить моторошна історія зі сміттєвим колапсом, і тиск на Садового був дуже сильний, була така скоординована атака на нього як на потенційного політичного конкурента, досить брудна в прямому і переносному сенсі цього слова. А ось для людини, такої, як Садовий, для якого Львів - це його фортеця, все було дуже складно. Ми бачили, що емоційний фокус всієї цієї історії був не на Садовому, а на членах його команди. Голодував Березюк, Сироїд (члени фракції "Самопоміч", - Апостроф), люди за нього пішли на жертву, люди за нього заступилися, і це була саме жертва в ім'я Садового.
Тому, це все вказує на те, що в команді відносини все-таки будуються не прагматично, а за принципом особистої відданості, причому такої відданості - не розмірковувати. Насправді, це щось схоже більше на сім'ю, навіть таку мормонську, коли є люди з дуже твердими етичними переконаннями, які постійно атакують зовнішнім світом. І постійно відбувається консолідація навколо фігури лідера, і ця консолідація незмінно набуває момент служіння, зречення. Команда йому демонструє готовність служити, віддавати, і навіть себе.
- А він їм?
- Судячи з того, як він легко розлучається зі своїми колегами, соратниками, ось тут є питання, звичайно. Він не бореться за своїх людей так, як вони борються за нього.