Cирійські перипетії та україно-російський конфлікт

Протягом липня-грудня 2014 року за допомогою «публічної дипломатії» РФ активно пропонувала себе США в якості партнера для вирішення низки міжнародних проблем (Сирія, ІДІЛ, Ебола тощо). У серпні минулого року був опублікований «план Бойсто», розроблений за участі відставного американського дипломата Г. Кіссінджера та представників двох профільних російських інститутів, зокрема такого, як Інститут США і Канади РАН, а у вересні в центральних ЗМІ США і РФ було проведено відповідну піар-кампанію. Її фінальним акордом став грудневий візит до Москви голови аналітичної компанії Stratfor Дж. Фрідмана на запрошення МЗС РФ і МГІМО, де активно обговорювалися параметри американсько-російського співробітництва по врегулюванню глобальних проблем, насамперед конфлікту у Сирії.

Погіршення протягом липня-грудня ситуації в Сирії робило пропозиції Кремля привабливішими для Вашингтона. Переламний момент, судячи з усього, настав у грудні 2014 року після публікації доповіді RAND Corp., в якій офіційний зовнішньополітичний курс США, орієнтований на повалення президента Сирії Б. Асада, був визнаний помилковим. На думку аналітиків RAND Corp., розхитування сирійського режиму тільки ускладнить набагато більшу проблему експансії ІДІЛ, з якою не впоралися підтримувані США представники сирійської опозиції та уряд Іраку. Не допомогли й авіаудари ВПС союзників по позиціях терористів. У цих умовах адміністрація Б. Обами вирішила скористатися посередницькими послугами Кремля, щоб спробувати примирити проамериканську сирійську опозицію із президентом Б. Асадом, якого відкрито підтримує В. Путін. Для цього 26-28 січня в Москві між представниками двох протиборчих сторін відбулися триденні переговори, також були помітно активізовані контакти держсекретаря Дж. Керрі із главою МЗС РФ С. Лавровим.

Для України ця співпраця вже вилилася у досить стриману по відношенню до РФ і відкладену на цілу добу реакцію президента США на теракт в Маріуполі 23.01.15, а також у перенесення екстреного засідання міністрів закордонних справ країн-членів ЄС з 26 на 29 січня – тобто на наступний день після закінчення надважливих московських переговорів щодо Сирії, які, мабуть, було б небажано ускладнювати занадто гострими суперечками стосовно українського питання.

Не виключене й подальше зміщення фокусу уваги адміністрації США з України на проблему ІДІЛ. У цьому відношенні особливо показовим є прохолодне ставлення США до сирійської опозиції, інтересами якої Вашингтон поступився заради досягнення пріоритетної мети – знищення ІДІЛ.

«Сирійське зрушення» у зовнішній політиці США може спричинити для України цілу низку наслідків. Те, що відбувається перекладання тягаря розв’язання сирійської проблеми на плечі Москви,– симптом посилення м'якого ізоляціонізму адміністрації Обами. Американський президент воліє приділяти левову частку уваги внутрішнім проблемам США (медична реформа, загострене питання расової інтеграції) і в багатьох випадках обмежує свої зовнішньополітичні пріоритети підтриманням світового правопорядку. Україна розглядається ним саме у такому контексті. У практичній площині це означає помітну моралізаторську риторику при мінімумі реальних дій.

У разі успіху московських переговорів можна прогнозувати активізацію зусиль російської дипломатії по розмиванню міжнародної ізоляції і часткову реабілітацію РФ в очах світової спільноти. Проте глобальної угоди між США і РФ щодо українського питання очікувати не варто, адже окрім тактичної згоди щодо Сирії між двома країнами існують глибокі протиріччя з питання ядерного роззброєння (випробовування торік міжконтинентальної балістичної ракети «Булава», претензії РФ до США з приводу розміщення РСМД в Європі та багато іншого).

Швидка зміна політики США щодо України ‒ малоймовірна, але крок за кроком актуальність української тематики послаблюватиметься, а важливість російського партнерства для вирішення актуальних міжнародних проблем ‒ зберігатиметься. Тому українській дипломатії слід терміново опрацьовувати нові параметри врегулювання конфлікту з РФ і не покладатися лише на американських партнерів, щоб одного дня не виявити, що вирішення українського питання стало частиною ширших пакетних домовленостей обох геополітичних гравців.