Лідер правлячої партії Польщі "Право і справедливість" Ярослав Качинський зробив дуже різку заяву. Він попередив, що майбутнє українсько-польських відносин залежить від того, яким буде ставлення України до своєї історії, зокрема до УПА. Качинський чекає від України рішення: або країна піде у напрямку, який для Польщі є неприйнятним, тобто підтримки своєї історичної легітимності на традиції УПА, або ж відмовиться від цього шляху. Про те, що відбувається у відносинах між Україною та Польщею та чи можна їх налагодити, пише український дипломат, голова правління фонду "Майдан закордонних справ" Богдан Яременко.
Ми переживаємо першу, справді, глибоку кризу у відносинах із Польщею. І сказати, що вся справа лише в проблемах "історичної пам'яті" – це хворіти на традиційну українську болячку короткозорості.
Так, пан Качинський є представником однієї з найбільш шовіністичних груп в польській політиці та в нинішній польській владі. Таким ми його знаємо давно – слава біжить попереду кожного з нас. Але сповідуючи достатньо категоричні підходи щодо України і українців, пан Качинський лише зараз настільки впевнено поставив перед нами ультиматум: або Бандера, або Європа.
Насправді, і форум в Ряшеві мене в цьому переконав, перш за все цей ультиматум слід сприймати "або Бандера, або Польща".
Нам не обов'язково приставати на польське запрошення говорити в таких тональностях і на такій основі. У Польщі, зрештою, далеко не всі поставлять практичні інтереси та інтереси політики нижче за емоції з приводу історичних подій. Але Качинський є людиною впливовою, і зробити вигляд або навіть думати, що його заяви можна не помітити і що ситуація розсмокчиться якось сама, було б дуже великою помилкою.
Але зараз про інше. Чому поляки у особі Качинського поставили ультиматум саме зараз?
Я не вірю у підготовку Польщею причин чи підстав для подальшого загострення аж до хитрих планів анексії західноукраїнських територій. Боятися слід анексії наших громадян – моя поїздка переконала мене, що Польща хоче, прагне і може прийняти більше українців. Навіть з приводу мови ніяких комплексів – велика частина зовнішньої реклами в східній Польщі виконана українською мовою. Українців вже багато в Польщі. А буде ще більше, бо їх там чекають і створюють для цього умови. Але навіть не це лякає мене найбільше. Якщо українці замінили в Польщі поляків, які масово виїхали на захід, то хто замінить в Україні українців, які масово мігрують в тому ж напрямку? Ми взагалі про це думаємо?
Проте поки облишимо і цю тему.
Відсутність на форумі у Ряшеві традиційного чисельного десанту урядових представників та, зокрема, МЗС Польщі (навіть після врегулювання на догоду польській стороні "перемишльського інциденту"), на мою думку, свідчить, що переосмислення підходів до співробітництва з Україною в Польщі вже відбулось.
Форум "Україна-Європа" був одним з інструментів ведення польської політики щодо України (адвокат, помічник, союзник України в ЄС). І просто так відмовитися від цього інструменту польська дипломатія не могла.
І заява Качинського не є загрозою. Це ілюстрація, підтвердження того, що зміни вже відбулись. Якщо проблеми ОУН-УПА і були якимось чином причетні до цього перегляду польської політики щодо України, то, швидше, як каталізатор, а не як причина. Справжня ж причина, як на мене, дуже сумна і має спонукати нас, українців, серйозно задуматися.
Польща не вірить в майбутнє України. Не вірить, що ми зможемо подолати корупцію, реформувати і зробити ефективною систему держуправління. Поляки не вірять і не розуміють навіть того, наскільки можуть покластися на нас у протистоянні Росії. Саме так – поляки не вірять, що те, що відбувається між Україною і Росією, є "всерйоз і надовго" з точки зору політики України.
Польща не бачить, із ким їй можна працювати всередині нашої країни. Хто її партнери? Категорично відмовляється вірити в щирість, чесність і договороспроможність і президента, і уряду, і парламенту України, та всієї політичної тусовки, яку у нас чомусь іноді називають елітою.
Звичайно, різких істеричних кроків поляки не робитимуть. Вони розуміють значення того факту, що ми все ж таки на сьогодні стримуємо Росію. Один із промовців на форумі заявив, що "перший розподіл Польщі стався вже за двадцять років після поразки Мазепи під Полтавою, і ми знаємо, хто буде наступною жертвою Москви, якщо Україна програє і цього разу".
Таке усвідомлення ролі України сидить в польській політиці дуже глибоко. І цим будуть зумовлені намагання та спроби Польщі в найближчій перспективі підтримувати в силу можливостей та ресурсів усе і усіх в Україні, хто може чинити Росії спротив.
Так, назагал і в принципі поляки могли би і хотіли би глибшої та більшої співпраці. Вони лише не можуть дозволити собі жити зі сприйняттям, що спільний бізнес – це спільно красти. І, серед іншого, їм незрозуміло, чому з такою наполегливістю ми забираємо з Польщі в Україну тих діячів, репутація котрих далеко не бездоганна у цьому питанні (але це вже якраз дрібниці).
Розчарування і зневіра Україною. Ось основа нового погляду на нашу державу з польського боку. Я не буду аналізувати, наскільки поляки праві, а в чому помиляються. Скажу лише, що виправити нинішню ситуацію буде нелегко. Якщо хтось у нас взагалі ставитиме таке завдання...
