Український спротив – це те, на що не розраховувала росія під час нападу. У боротьбі за нашу незалежність роблять все можливе і неможливе не лише військові, а й українські партизани. Так, днями невідомі підірвали міст у Мелітополі, розбивши один із основних логістичних шляхів окупантів на півдні України. Завдяки цьому логістичний вузол на шиї російських військ почав затягуватися, і рано чи пізно ворожа армія виснажиться фізично і психологічно.
Як знищення мостів вплине на стан ворога та допоможе Україні на шляху до перемоги, наскільки важливими є навчання ЗСУ у Великій Британії та як України розвіяла всі міфи про непереможну російську армію з її зброю "аналоговнет" - в ефірі Апостроф TV розповів військовий експерт і аналітик ПЕТРО ЧЕРНИК.
– Відомо, що було завдано ударів по мосту в Мелітополі. Чи можемо ми дійсно констатувати, що російські військові ешелони більше не здатні там пересуватися? Чи здатен цей міст виконувати бодай якісь функції як переправа?
– На цю хвилину він однозначно призупинив своє функціонування. Однак противник докладе максимум зусиль для того, щоб його відновити. Все-таки, це серйозний функціональний міст, через який відбувається велике постачання не тільки паливно-мастильних матеріалів, а й продовольства для всього окупаційного угруповання по південній лінії розмежування.
Дійсно, це великий успіх українського партизанського руху. Більше того, я би навіть хотів загострити увагу на тому, що десь цими днями накреслюється такий дуже цікавий момент, який називається ріст інструментарію українського опору стосовно окупантів по всіх можливих показниках, починаючи від недопалка в Саках.
І от тепер знову чергова хороша новина по підриву мосту, а також щодо кінцевого ушкодження мостів, які забезпечують логістику окупаційного угруповання на правому березі Херсона. На правду, помаленьку, дуже повільно, але впевнено нарощується паритет з українського боку, на відміну від росіян. Росіянам все менше і менше є що запропонувати у частині воєнного тиску на Україну.
– Фактично росія залишається без ключових ланцюжків постачання озброєння та військових на Херсонщину. Наскільки це вплине на темпи контрнаступу?
– Давайте будемо дуже уважними. Попри те, що ми щойно собі дозволили нотку оптимізму, і вона, звичайно, нам усім дуже потрібна, на мій погляд, є дві смертельні ілюзії, в які ми не маємо права впасти. Перша – що перемога ось-ось, і друга – що в противника закінчилися ресурси. Не можна цього робити. Навіть якщо і станеться якийсь надломний момент, який ми зараз не можемо побачити, на нашу користь, то краще хай це буде приємне розчарування, ніж ми недооцінимо ворога.
Дійсно, логістичний зашморг на шиї угруповання, яке перебуває на Херсонщині, суттєво затягується. Я є палким прихильником концепції виснаження того угруповання. Нагадаю, воює не танк, не гармата і не літак. Воює людина, що потребує харчів і, в першу чергу, – зараз стоїть спекотне літо – потребує питної води. Як тільки їхні солдати дійдуть до точки повного фізичного виснаження, що в обовʼязковому порядку потягне за собою моральне і психічне виснаження, тоді можна буде говорити про якісь системні контрнаступальні операції. На цю хвилину зашморг тільки почав тиснути, і він ще тиснутиме кілька тижнів.
– Влада Мелітополя повідомила, що сімʼї російських військових звідти вивозять. Натомість з Херсонщини втік керівний склад окупантів. Наскільки це відчують на собі рядові російські військові, коли керівники відсутні?
– Стара як світ російська мілітарна традиція. Рядовий солдат ніколи не був цінністю як такою. Прикладів можна назвати з історії таку величезну кількість, що в них можна загубитися. Мені зараз спадає на розум так звана операція "Багратіон" під час Другої світової війни, коли Жуков висунув величезну армію через білоруські болота і, за великим рахунком, там її втопив. Щось подібне може відбутися і на Херсонщині. Тільки там вони не втопляться, а висохнуть.
Але це не означає, що російський солдат не буде чинити спротиву. Попри те, що він суттєво деморалізований, ми маємо розуміти, що рівень зомбування і промивання їхніх мізків на неймовірно великому рівні. Вони твердо впевнені, що воюють із нацистами. Більше того, вони твердо впевнені, що воюють із якимись міфічними найманцями НАТО. Насправді, розраховувати на те, що вони почнуть масово здаватися в полон - не треба. Це не мудро і не коректно. Готуємося до виснажливого протиборства. У підсумку, стратегічно на цьому плацдармі усе складається на користь України. Головне, як казали колись давні римляни, поспішаємо повільно.
– Партизанський рух дійсно не дає окупантам спати, підриває мости та інші обʼєкти. У відповідь росіяни шукають цих партизанів, репресують населення. Наскільки їм це вдається, враховуючи, що цей партизанський рух не гасне не лише на Херсонщині, а й у Криму ми його бачимо?
– Думаю, що кожна каральна операція, яку вони проводять на цих теренах, геометрично піднімає нашу лють, ненависть та презирство до них, і це насамперед стосується місцевого населення. Бо населення, яке пережило і переживає ті жахи і має спрагу до спротиву – це добра кулька у кошик нашої перемоги. Сподіваємося, що ця кулька лише зростатиме.
– Перейдімо до сходу. Інститут дослідження війни пише, що висока концентрація добровольчих батальйонів навколо Ізюма та Словʼянська свідчить про те, що ця територія не в центрі уваги росії та може бути вразливою для українських контрнаступальних дій. Що ви можете сказати з цього приводу? Чи страждає зараз східний напрямок у російських окупантів, враховуючи те, що їхні підрозділи постійно перекидаються на південь України?
– Великих сил, щоб здійснювати повноцінні контрнаступальні операції з проривом до 10-15 км, противник не має. Але є стара східна воєнна мудрість: війна – це шлях обману. І створення враження, що в одному місці концентруються війська, а в іншому може відбутися справжній удар, – це основа основ будь-якого оперативного воєнного мистецтва.
На мій погляд, східний плацдарм для окупантів все ж таки більш пріоритетний. Вони оголосили визнання так званих "ЛДНР", а отже вихід на адміністративні кордони Донеччини їм обовʼязково треба робити до початку сезону дощів, бо рухатися мокрим грунтом буде практично неможливо важкій техніці. Отже, замикати ці кордони – їхнє стратегічне завдання.
Чи їм це вдасться? Давайте згадаємо, що найбільші їхні успіхи – це Сєвєродонецьк та Лисичанськ – були більше місяця тому. Далі вони суттєво просунутися не змогли. Якість українського опору зростає з кожним днем все більше і більше. На мій погляд, переломний момент може настати тоді, коли ми отримаємо хорошу якісну авіацію. Її ми можемо отримати за ленд-лізом десь на середину осені.
– Бахмут та Сіверськ поки що є основними населеними пунктами для рф на сході. Зокрема, туди тягнуть насильно мобілізованих мешканців ОРДЛО. Наскільки високі шанси росії на цьому напрямку?
– Я повторю свою думку. З огляду на те, як вони просуваються останні кілька місяців, я не вважаю, що в них є якісь шанси на дуже швидку окупацію цих стратегічних пунктів. Однак це дуже важливі точки, бо якщо замкнеться лінія Сіверськ–Бахмут–Словʼянськ, то можна буде говорити про успіх противника.
Утім, до такої стратегічної мети їм доволі далеко, а може й взагалі це не буде досягнуто. Зрештою, наше головне завдання – рано чи пізно наростити якісні сили такого рівня, щоб поступово почати вибивати противника з наших територій.
– Колумніст Forbes Україна Володимир Даценко проаналізував постачання Україні озброєння та дійшов висновку, що поставки скоротилися, порівняно з обсягами, які були навесні. Найбільше зниження – за артилерією, яка є головною потребою для ЗСУ. Натомість є зростання по бронемашинах та ручних гранатометах. Чи погоджуєтеся ви з твердженнями журналіста? Що насправді зараз необхідно українській армії?
– Я би дуже уважно ставився до такої аналітики, тому що ми маємо памʼятати, що така аналітика може мати ефект інформаційно-психологічних операцій. Не забуваємо, що наш противник неймовірно сильний в тій частині, що називається спеціальні служби та взагалі в умінні підкуповувати будь-кого, будь-де і будь-коли. Давайте нагадаємо, що вони зробили з Amnesty International. Класичний підкуп у найчистішому вигляді. Тому до такої інформації треба ставитися зважливо.
Дійсно, дуже хочеться, щоб цієї якісної зброї було якомога більше. Однак я хочу нагадати, що з часів Другої світової ленд-ліз як явище прийнятий вдруге. Ніде нічого подібного не було. За таким явищем, як "прокачка зброї" ми вже випередили всі країни світу від часів Другої світової війни. Скажімо, за запасами таких високотехнологічних протитанкових ракетних комплексів як Javelin ми є другою країною в світі після США. Де США, а де Україна – ми теж мали би це добре розуміти.
Я прошу правильно зрозуміти мої слова, я жодним чином не кажу, що в нас уже всього достатньо - ні. Однак тільки по одній артилерії вже практично 10 класів стволів - це дуже серйозно. От буквально днями ми отримали всього чотири машини Zuzana, але вони надійшли. І цей потік не буде припинятися.
Так не може бути, щоб союзники зняли з себе все озброєння і віддали все нам. Якщо ви віддали своєму сусіду одну рушницю, бо на нього напав грабіжник, ви ж не віддасте останню, яку ви зберегли для себе. Це логічно і природно. Запрацює ленд-ліз, а це в першу чергу запуск конвеєра. І це не один день, а кілька місяців, а може й до півроку. І я не маю жодних сумнівів, що авіація обовʼязково до нас дійде.
– Низка країн говорила про те, що вони передадуть нам чи то штурмовики, чи то винищувачі. З початком повномасштабного вторгнення навіть не йшлося про авіацію. Що змінилося? Чому ми зараз більш оптимістичні в цих прогнозах? Від кого очікувати ці поставки?
– На мій погляд, всі колишні країни Варшавського договору, які практично всі вже є в НАТО, дійшли висновку, що авіаційні комплекси як МіГ-29 четвертого покоління фронтового рівня можна передати Україні. Це дійсно суттєво краще прокачані в технологічному сенсі машини ніж ті, що ми маємо, чи навіть те, що має росія.
Попри те, що ці машини в обовʼязковому порядку до нас прийдуть, я залишаюся палким прихильником натовської лінійки. В першу чергу – Сполучених Штатів Америки. На мій погляд, F-16 та F-15 чи навіть F-35 є набагато кращим для нас потенціалом. Чи навіть дуже хороша машина легкого класу винищувачів-бомбардувальників шведської фірми Gripen чи французької Rafale. Це все можливо і це не фантастика.
Скажімо, в середині квітня мріяти про реактивні системи залпового вогню західного виробництва вважалося чимось фантастичним. Це сталося. Думаю, що і точка, коли до нас надійде дійсно хороша авіація, теж прийде. Однак, на мій погляд, це буде не швидше, ніж середина осені, а то й геть пізня осінь.
– Поговоримо про зустріч у Копенгагені. Основні її питання – це довгострокова фінансова допомога нашій державі та навчання наших військових. Чому саме на цьому зробили акцент? Чи не свідчить збільшення кількості навчань про те, що ЗСУ побачать і нові види озброєння?
– ЗСУ вже побачили чималу лінійку озброєнь, з якими не мала досвіду. Взагалі навчання нашого особового складу, особливо у Великій Британії – це безпрецедентне явище. Я навіть не знаю, який приклад навести, бо понад 10 тисяч військових готується – це дві повноцінні механізовані бригади чи майже дивізія за старими радянськими зразками. Це неймовірно багато.
І те, що туди залучається не тільки Велика Британія, а вже й Канада, Нова Зеландія, Швеція та Фінляндія, свідчить лише про одне: є консолідоване рішення цивілізованих держав, насамперед Євроатлантичного простору, щодо нарощування бойового потенціалу нашої української армії. Він дійсно зростає з дня на день.
Зрештою, попри всі складнощі фронту ми майже півроку стримуємо другу армію світу. Принаймні, вона себе такою вважала. Ми начисто розвіяли міф про їхню непереможність, а тим більше про їхню зброю, яка не мала аналогів у світі. Це обʼєктивний факт, який ще доведеться серйозно вивчати нашим історикам. Разом із тим, видихати ще зарано.
– Ця інтернаціональна збірна інструкторів має винятково політичний характер чи все ж таки, кожна армія має чого особливого навчити наших військових?
– Є чого повчитися і в наших воїнів. Ми все ж таки прийняли бій у дуже нерівних умовах із російською федерацією. На мій погляд, ця війна насправді є екзистенційною, ми ж не просто бʼємося за свою незалежність. Ми ж насправді бʼємося за світові цивілізаційні цінності. Те, що називається демократією.
До цієї війни у великих інтелектуальних колах панувала своєрідна риторика, що, мовляв, час демократії минув, заможне й комфортне життя можливе й у таких системах, як китайська. Так от ми, українці, своєю кровʼю, потом і прикладом показуємо, що ми стали на вістрі захисту всього цивілізованого світу. Це якраз і є такі ниточки горизонтального рівня, які повʼязують нас із цим світом.
Ми нарешті маємо унікальний історичний шанс остаточно порвати з азійською політичною деспотією, бо Московія є нічим іншим, як азійською політичною деспотією, і повернутися – бо ми там були – в нормальне цивілізовано європейське лоно тих народів, серед яких є наше місце. Це унікальний історичний шанс, і ми не маємо ним нехтувати.
– Очевидно, не лише Україна шукає зброю для війни, а й росія. До прикладу, припускають, що Іран передасть росії тисячу безпілотників Shahed 129. Ба більше, говорять, що вони вже застосовуються на фронті. Що ви можете про це сказати?
– Shahed 129 – це насправді дуже серйозна машина. Це копія американського безпілотника Predator. Це доволі серйозна машина з оперативною дальністю десь на 1,5 тисячі кілометрів. Якщо я не помиляююсь, вона може нести до чотирьох важких бомб із загальним навантаженням практично до півтонни.
З одного боку, це погана новина. Ми ще не маємо підтверджених даних про те, що ці безпілотники вже працюють на лінії розмежування зі сторони противника. Але, з іншого боку, це і хороша новина, яка свідчить про те, що російський військово-промисловий комплекс дійшов до точки деградації, яка з кожним днем і місяцем зростатиме завдяки санкційному тиску, тому що росія не зможе виготовляти своє власне якісне озброєння.
Взагалі, про російське озброєння розвіяно безліч міфів, починаючи від ракет, закінчуючи авіацією. Думаю, що за підсумками цієї війни росія як другий великий експортер зброї у світі однозначно втратить свої позиції.
– Путін днями виступав на форумі. Він досі впевнений, що росія має ледь не найкраще в світі озброєння та може передавати його так званим партнерам і друзям. Питання в тому, чи дійсно російське командування не розуміє, в якому стані їхня зброя, зокрема, законсервована? Чи вони живуть тими звітами, коли все подавалося добре, а насправді розкрадалася половина військового комплексу?
– Правду вони знають, але в росії склалася досить специфічна тиранія.
Тирани завжди хочуть чути те, що вони хочуть чути. Вони створюють для себе окрему міжсубʼєктну реальність і живуть своїм життям. Це немає нічого спільного з реальною реальністю. Таку реальність собі путін створив і всі, хто навколо нього.
Це теж добра новина, тому що вони недооцінили потенціал спротиву українців у боротьбі за свою незалежність. На мій погляд, вони зараз панічно шукають вихід із цієї ситуації, що ж робити далі. Вони добре усвідомлюють, що якщо вони програють битву за Україну, а вони програють неминуче, то російська федерація стане на шлях розвалу, а путін ще й своє життя може втратити.
Зрештою, на цю хвилину це ще доволі міцний режим. Не варто поспішати його ховати. Пропагандистські наративи, на яких і тримається цей режим, треба декларувати своєму населенню: "вєлічіє", "побєдобєсіє" і тому подібне. Вони це генерують і якийсь час це ще буде.
Насправді у великому політичному сенсі путін – труп як явище, а росія стала на шлях свого кінця. Однак я прихильник концепції, що розвал може бути довгим. Навіть декілька десятиріч.
