Життя в окупованих містах та селах серйозно відрізняється від того, до чого звикли українці. На вулицях багато російських військових, а за будь-яке антиросійське висловлювання окупанти можуть прийти до вас чи до вашої родини. У зв'язку з цим багато людей вирішують виїхати з рідних місць. Але й це не так просто: ціна питання досить висока, багато хто пропадає дорогою до свободи, а на когось чекає тривалий допит.
Як живе окупований Мелітополь, які складнощі підстерігають тих, хто вирішить виїхати з окупації, в ефірі Апостроф TV розповіла дизайнер і волонтер ТЕТЯНА КУМОК, яка нещодавно залишила місто.
– Як вам удалося виїхати?
– Якщо є фінансова можливість чи власний автомобіль, то виїжджати через Крим – це легший шлях, ніж через Запоріжжя. Принаймні через те, що під час поїздки через Крим на блокпостах існує хоч якась законність не відбувається такого, що люди просто зникають у невідомому напрямку. Коли ти їдеш через Крим, то в крайньому разі тебе просто не пустять і загорнуть назад, якщо ти перебуваєш у якихось списках "неблагонадійних".
Дорога від Мелітополя до Джанкоя була не дуже приємною. Вона розбита танками, військовою технікою та машинами, на яких вивозиться зерно з українських полів. Поки ми їхали, нам назустріч також йшли колони російської військової техніки.
Відбувається перевірка у тому, що вони називають митницею. На перешийку дорогою до Криму була черга, ми чекали близько трьох годин, але іноді люди чекають і набагато довше. Потім тебе проводять у так звану клітку. Це така залізна загородка, де теж, іноді по кілька годин ти чекаєш на співбесіду з фсб — пустять вони тебе на територію, підконтрольну росії чи ні. Сиділи там без води та їжі, поводилися з нами не те щоб грубо, але зовсім неввічливо.
Перевіряють документи, забирають на перевірку телефони. Розпитують, чи ти знаєш когось у ЗСУ, як ти ставишся до "спеціальної військової операції". Причому так скривджено один із перевіряльників запитав: "А чого це ви не виїжджаєте через свою Україну?" Тата взагалі дуже суворо запитали: "А чому ви не живете в Росії?" Папа каже: "А чому я маю жити в росії? Моя сім'я з 19 століття живе в Мелітополі".
Складається враження, що вони, звісно, шукають людей, пов'язаних із ЗСУ, тобто політичні відносини їх менше цікавлять. По-друге, є відчуття, що більшість з них роблять роботу без душі. Але справді таке враження, що ти не у 21 столітті, а в якомусь середньовіччі, і ти там абсолютно беззахисний, бо довкола купа військових, а ти сидиш у залізній клітці. Закони не працюють, вони можуть робити все, що захочуть.
– Ви кажете, що виїхати через Крим легше, ніж через Запоріжжя, бо там зникають люди. Вам відомо про такі випадки?
– Так. На жаль, відомо.
– Скільки приблизно коштує виїзд через Крим?
– Ми знайшли людину, яка була готова за гроші провезти нас на своєму автомобілі. За дорогу ми заплатили 1300 доларів. Воно загалом цього варте, тому що понад три доби у дорозі, перевірки, досить напружено все. Виїжджати маршруткою коштує 600 доларів з людини, але я не впевнена щодо суми.
Їхати на Запоріжжя коштує 4000 гривень. Наші мелітопольські волонтери збирають гроші та допомагають тим людям, які не мають можливості виїхати. Вони оплачують дорогу для незаможних, пенсіонерів та багатодітних. Але на блокпостах росіяни можуть забрати все, що їм сподобалося. Можуть вимагати викинути якісь речі, я знаю історію, коли багатьом людям доводилося викидати телефони чи щось цінне.
Знову ж таки, якщо ти в їхніх списках, а ніхто не знає, чиї прізвища у цих списках, то деяких людей просто забирали. Дай Боже, якщо потім про це говорили та виставляли на обмін.
– Відомо, що у Мелітополі українцям роздають російські паспорти. Не всі бажають їх отримати, але колаборанти змушують їх оформляти, щоб можна було отримати якісь виплати та просто вижити. Що вам відомо про це?
– Доволі багато пенсіонерів ідуть отримувати паспорти. Сьогодні закриті всі українські банки, і пенсіонери не мають можливості отримувати якісь виплати. Коли ти пів року перебуваєш в окупованому місті, в якому немає зв'язку, а у багатьох людей у віці немає жодного зв'язку, крім телевізора з російською пропагандою, то деякі люди починають у неї вірити. Звичайно, старше покоління більш схильне до цього. Як ви сказали, пенсіонери йдуть отримувати паспорти від жаху, де вони візьмуть гроші та на що вони виживатимуть. Я, мої знайомі та дуже багато городян вірять у ЗСУ і дуже хочуть дочекатися ЗСУ саме у Мелітополі. Але деякі люди зневірилися. В окупованих містах, таких як Мелітополь, війна йде за душі людей. Будь ласка, прийми "руський мір", скажи, що ти любиш росію, що ти з росією, і в тебе будуть гроші, посади, у тебе буде все. Якщо ти проти, то у тебе відберуть свободу, бізнес та житло.
– Чому ви вирішили виїхати саме зараз? Раніше не було такої можливості?
– Ще у травні я обіцяла мамі, що якщо не буде змін, то ми поїдемо у вересні. Це одна із причин. Друга причина: для мене було дуже важливо розповідати, що відбувається у місті. У мене є блог, і мені було важливо говорити правду. Але сьогодні це робити неможливо, бо за будь-який антиросійський коментар, за будь-яке українське слово забирають не лише тебе, забирають і твоїх близьких. І тому говорити про щось у Мелітополі зараз дуже небезпечно. Люди просто мовчать. Ти навіть не можеш дістати телефон з кишені та щось зняти в місті, тому що це загрожує.
– Ви були волонтером у Мелітополі. Як відбувався цей процес, чи не було якихось перешкод з боку окупаційної адміністрації?
– Якщо чесно, то від окупантів із "влади" чи від солдатів претензій до роботи фонду не було. Працювати не заважають. З іншого боку, з квітня провезення будь-якої гуманітарної допомоги на мелітопольський напрямок заборонено, бо "нацисти" начебто не можуть допомагати Мелітополю. Але ми впораємося, ми працюємо на донати, які дають нам люди України та світу. Ми купуємо продукти, у тому числі для пенсіонерів та незаможних.
– Як колаборанти реагують на партизанський рух у Мелітополі?
– Щодо партизанського руху я нічого не можу сказати. Оскільки я людина медійна, то я волію не знати того, про що ти можеш розповісти на допиті.
Я не спілкувалася з колаборантами, але, гадаю, вони не раді. Містом ходять чутки, що вони дуже мріють втекти в росію, але їх не випускають. Тобто, колаборантам пропонують: якщо ви хочете виїхати з Мелітополя, то їдьте через Запоріжжя, вас там радісно зустріне СБУ.
Але я вам скажу, що дуже багато городян вже поставили собі на замітку, кому вони скажуть "дякую" за своє нещасливе життя у місті протягом півроку. Тож я не знаю, кого колаборантам варто більше боятися: ЗСУ чи мешканців Мелітополя.
