Пошук дієвої архітектури безпеки для України вже давно вийшов за межі суто теоретичних дискусій у кабінетах дипломатів, перетворившись на питання виживання цілої держави.

На тлі геополітичної невизначеності та триваючих дискусій щодо контурів завершення війни, у світовому інформаційному просторі дедалі частіше лунають заклики застосувати до України історичні прецеденти минулого століття.

Політики та аналітики навперебій пропонують готові рецепти: від німецького вступу до НАТО "частинами" та ізраїльського формату мілітаризованого "дикобраза" до корейського сценарію заморожування по лінії фронту.

Проте сліпе копіювання чужих лекал криє в собі смертельну пастку. Жоден із цих прецедентів не враховує унікального масштабу сучасної загрози — наявності у ворога ядерного арсеналу, його тотального мобілізаційного ресурсу та відкрито задекларованої мети знищити українську державність.

Саме тому українська влада висуває жорсткі, прагматичні умови до будь-яких міжнародних планів, категорично відкидаючи декларативні формати на кшталт нового "Будапешта" чи "Мінська".

Які критичні недоліки приховують у собі традиційні моделі безпеки при спробі накласти їх на українську карту? Чому офіційний Київ наполягає на створенні унікального "безпекового міксу" і якими мають бути реальні, юридично обов'язкові гарантії, здатні зупинити агресора та забезпечити сталий мир у Східній Європі?

Відповіді на ці питання визначать не лише майбутні кордони України, а й новий світовий порядок на наступні десятиліття.

1. Німецький сценарій

Це модель, яка базується на досвіді Федеративної Республіки Німеччина. Тоді країна була розділена на західну та східну частини.

Суть моделі полягає у тому, що Україна стає членом НАТО, але дія Статті 5 про колективну оборону поширюється лише на території, які фактично контролюються урядом у Києві на момент підписання угоди. Україна юридично не відмовляється від окупованих територій Криму і Донбасу, але зобов’язується повертати їх виключно дипломатичним шляхом у майбутньому. ФРН це зробила у 1990 році.

Головна перевага цієї моделі — це максимальний рівень безпеки для контрольованої частини України. Ядерна парасолька НАТО робить повторний напад Росії на Київ чи Одесу практично неможливим. Це дає зелене світло для західних інвестицій та повернення біженців.

Утім, є і ризик. Мовиться про те, що потрібен консенсус усіх 32 членів НАТО, багато з яких бояться прямої війни з РФ.

Крім того, Росія може продовжувати обстріли підконтрольних територій "низької інтенсивності", щоб формально тримати конфлікт активним і не допустити вступу України до Альянсу.

Німецький сценарій українською владою допускається виключно як механізм, за якого парасолька 5-ї статті НАТО поширюється на підконтрольну уряду територію, але Україна де-юре зберігає суверенітет над усіма своїми кордонами 1991 року.

Україна категорично відкидає будь-яке юридичне чи політичне визнання окупованих територій "російськими". 

Крім того, політичне запрошення до Альянсу має бути надане всій Україні без винятків, а юридичні формулювання не повинні закривати двері для деокупації в майбутньому.

2. Корейський сценарій 

Цей сценарій копіює завершення активної фази Корейської війни у 1953 році. Мирний договір між КНДР та Південною Кореєю не підписаний досі — війна формально триває, але бойові дії зупинені Угодою про перемир'я.

Суть моделі полягає у тому, що бойові дії припиняються вздовж поточної лінії фронту. Навколо неї створюється демілітаризована зона під контролем міжнародних спостерігачів.

Головною гарантією безпеки для Південної Кореї став Двосторонній договір про взаємну оборону зі США, а також постійна присутність американського військового контингенту на її території.

Головна перевага моделі — це швидке припинення вогню та збереження людських життів. Модель не потребує згоди всіх країн НАТО — достатньо волі США розмістити свої війська в Україні як живий щит.

Щодо ризиків, то Україна залишається в "сірій зоні" без парасольки НАТО. Ризик відновлення війни залишається перманентним на десятиліття.

До речі, це видно по постійному напруженню між Сеулом та Пхеньяном. Економічний розвиток буде ускладнений через постійну загрозу з боку РФ, якщо США не вкладуть сотні мільярдів у модернізацію ЗСУ та ППО.

Коментуючи можливість "корейського сценарію", Володимир Зеленський зауважив, що часткове застосування елементів цієї моделі можливе лише за умови наявності надпотужних союзників і ППО. На кшталт розгортання систем Patriot на лінії розмежування. Без реальної військової присутності чи гарантій Заходу це перетвориться на новий "Мінськ", який Росія порушить.

Українська влада акцентує увагу партнерів на тому, що Південна Корея стримує КНДР із населенням близько 25 мільйонів, тоді як Україна протистоїть РФ із населенням понад 140 мільйонів. Відповідно, масштаби військової допомоги, фінансування оборонного сектора та захисту кордонів мають бути в рази більшими, ніж ті, що надавалися Сеулу в 1953 році.

3. Ізраїльський сценарій

Цю модель тривалий час пропонували Україні західні партнери як альтернативу НАТО. Вона частково реалізована у вигляді двосторонніх безпекових угод, які Україна підписала з десятками країн.

Суть моделі у тому, що жодна іноземна держава не зобов'язується воювати за Україну чи надсилати свої війська. Натомість союзники укладають довгострокові угоди, які гарантують безперебійне постачання найсучаснішої зброї, розвідданих, фінансової допомоги та розвиток українського ВПК. Україна має стати настільки сильною, щоб у Росії зникло бажання нападати знову.

Ця модель не потребує згоди НАТО чи прямого залучення західних армій. Легко реалізується політично на Заході.

Натомість ризик у тому, що для Ізраїлю ця модель працює, бо він має якісну технологічну перевагу над усіма сусідами та власну ядерну зброю. Росія ж володіє величезним мобілізаційним та ядерним ресурсом, тому сама лише зброя не дає Україні 100% гарантії від нової спроби Кремля захопити Харків чи Київ.

Українська сторона чітко артикулює, що ізраїльська модель не може замінити повноцінне членство в НАТО. Вона розглядається лише як дієвий проміжний інструмент на період, поки країна туди йде.

Своєю чергою, Київ вимагає, щоб безпекові угоди були зафіксовані не просто декларативно, а закріплені бюджетами та ратифіковані парламентами країн-партнерів. Українська влада наголошує, що Ізраїль воює з країнами та угрупованнями без ядерного арсеналу, тоді як супротивник України — ядерна держава. Тому модель має містити пункт про ядерне стримування з боку союзників.

Франція та Велика Британія схиляються до певних моделей безпеки — зокрема, до створення європейської "Коаліції охочих" та розгортання Багатонаціональних сил в Україні — через бажання взяти на себе стратегічне лідерство в Європі, забезпечити довгострокове стримування Росії та застрахувати регіон від геополітичної невизначеності з боку США.

Лондон і Париж розуміють, що безпека України безпосередньо впливає на безпеку всієї Європи.

На тлі можливих змін у зовнішній політиці США та потреби переформатування європейської безпеки, Велика Британія та Франція прагнуть продемонструвати, що Європа здатна самостійно виступати гарантом стабільності.

Саме тому вони ініціювали створення альянсу європейських країн, який діятиме поза прямим командуванням НАТО і без безпосередньої участі військових США на землі.

Офіційна ж позиція Києва полягає в тому, щоб у короткостроковій перспективі діяти за ізраїльською моделлю, а саме: максимум зброї, грошей і технологій для власного ОПК, за потреби тимчасово задіяти німецький прецедент для захисту підконтрольних територій, але кінцевою метою та єдиною справжньою гарантією миру все одно залишається повне членство України в НАТО.