У ніч на 31 жовтня Польща опинилася на порозі нової конституційної кризи. Біля будівлі Конституційного трибуналу зібралися прихильники прем’єр-міністра Дональда Туска. Протестувальники звинувачували президента Кароля Навроцького у спробах вивести країну з Європейського Союзу.

Згодом акція переросла в сутички з поліцією, а політичне протистояння між урядом і президентом вийшло на новий рівень.

Що стало причиною загострення конфлікту, наскільки серйозними можуть бути його наслідки та чи загрожує Польщі затяжна політична криза?

"Апостроф" разом з експертами розбирався в причинах протистояння та з’ясовував, як внутрішньополітичні потрясіння у Варшаві можуть позначитися на відносинах Польщі з Україною.

Що відбувається з Конституційним трибуналом Польщі: суть конфлікту

Польща опинилася у стані безпрецедентного правового двовладдя, епіцентром якого став Конституційний трибунал. У країні фактично сформувалися два протилежні підходи до функціонування цього органу: один відстоює команда прем’єр-міністра Дональда Туска, інший — глава держави Кароль Навроцький та опозиційна партія «Право і Справедливість» (ПіС).

Кабінет Туска прагне «перезавантажити» конституційне правосуддя, яке попередники з ПіС, за твердженням нинішньої влади, незаконно поставили під свій контроль, призначивши лояльних політичних діячів. Зокрема, йдеться про скандального суддю Богдана Свєнчковського. Частина служителів Феміди на чолі з Анною Корвін-Пєтровською навіть змінила вимоги до кворуму — з 10 до 8 осіб, щоб уможливити позбавлення опонентів недоторканності.

Натомість Навроцький та прихильники ПіС відмовляються визнавати такі кроки. Виконавча влада не публікує постанови попереднього складу Конституційного трибуналу в офіційному віснику Dziennik Ustaw, тоді як очільник держави ігнорує ухвали оновленого. У результаті робота інституції фактично паралізована.

Протистояння загострилося на початку листопада, коли глава держави висунув прем’єру ультиматум: врегулювати ситуацію до 11 листопада, Дня незалежності Польщі, пригрозивши застосувати «всі доступні інструменти». Спроби домовитися про особисту зустріч завершилися невдачею на тлі трагічних подій у Кракові та взаємних звинувачень.

Вдруге спробував призначити зустріч Дональд Туск. І зробив він це вже під час свого виступу у Щецині, присвяченому Дню Незалежності Республіки Польща.

Прем’єр запросив Кароля Навроцького разом з дружиною до себе додому задля того, аби усунути всі суперечності між сторонами. Промовляючи до поляків, Туск нагадав своєму політичному опонентові, що вони мали удвох зустрітися.

Не дочекавшись конкретики щодо дати зустрічі від лідера держави, Дональд Туск натомість взяв ініціативу на себе й висунув пропозицію про зустріч у власному домі перед Різдвом. 

"Давайте розділимо різдвяний хлібець перед Святвечором. Поговоримо. Моя квартира невелика, але в кухні за столом знайдеться місце для нас двох, і ми поговоримо, як колись казали, як поляк з поляком. Польща варта нашої розмови. Польща варта солідарності полячок і поляків", – наголосив Туск.

На цей момент відповіді від польського керманича не надійшло. 

Чим це загрожує майбутньому Польщі, чи існує ризик державного перевороту та як внутрішньополітичне протистояння використовує російська пропаганда?

Ситуацію аналізують польські журналісти Міхал Потоцький («Польська Ґазета Правна») та Пьотр Кашувара (TVP), а також український політолог Євген Магда.

Інституційний колапс: криза, яка триває понад 10 років

Польські журналісти сходяться на думці, що коріння нинішнього колапсу сягає 2015 року.

«Ця конституційна криза почалася 11 років тому. Спочатку "Громадянська платформа" призначила більше суддів, ніж мала, а потім нова влада "Права і Справедливості" скасувала не лише "надлишкових", а й усіх інших. З того часу пішло-поїхало. Сьогодні Трибунал — це мертва інституція. Уряд та президент окопалися на своїх позиціях і не хочуть компромісів, бо це означало б "нагороду для ворога"», — пояснює Міхал Потоцький.

Пьотр Кашувара додає, що відповідальність за руйнування системи лежить насамперед на ПіС:

«Вони розставляли своїх політиків в інституціях, які доти вважалися незалежними. Усе робилося нібито за законом, але ці органи стали політичними інструментами. Зараз уряд Туска намагається очистити систему. Інколи доводиться застосовувати методи, які не виглядають ідеально демократичними, але інакше неможливо, бо система "забетонована". Цей політичний параліч нагадує часи "Ліберум вето", коли одна людина могла зупинити життя всієї країни».

Ультиматум Навроцького та 11 листопада: радикалізація суспільства

Погрози президента Навроцького навести лад до 11 листопада експерти оцінюють радше як політичний піар, ніж як реальну загрозу перевороту. За словами Потоцького, президент конституційно не має інструментів для силового вирішення — він може лише продовжувати не визнавати «урядовий» Трибунал, поглиблюючи хаос.

Проте для електорату такі заяви працюють. Політолог Євген Магда зазначає, що у Польщі зріс запит на «сильну руку»:

«Під час кампанії у Навроцького був плакат у боксерській стійці. Це невербальний сигнал виборцям: "Я можу за Польщу дати в пику". Його нинішні кроки — продовження цього образу. Я не здивуюся, якщо після останніх подій його рейтинг стрибне до 60%».

Водночас 11 листопада, День незалежності Польщі, замість свята єдності стає точкою кипіння.

«Це свято праві радикали захопили й перетворили на "фестиваль ненависті", — з гіркотою каже Пьотр Кашувара. — Люди у Варшаві бояться виходити на вулиці, ресторани закриваються. Там шукають ворогів, а не гідність країни. Націоналістичний електорат знову мобілізується».

Озвучений ультиматум із дедлайном до 11 листопада обраний не випадково. Саме в цей день, на День Незалежності Польщі, праві сили щорічно проводять масштабний Марш Незалежності. Цьогоріч організатори, вочевидь, спробують оголосити максимальну мобілізацію своїх прихильників, перетворивши і без того масову ходу на майданчик для політичного тиску та висування вимог.

Утім, не варто очікувати, що цей марш переросте у реальну спробу силового усунення Дональда Туска від влади. Польща залишається європейською демократією, і подібні гучні погрози та публічні заяви є радше специфічним елементом польської політичної культури. Рівень політичної дискусії в країні, особливо якщо поглянути на баталії у місцевих соцмережах, наразі не надто високий.

Тож радикальна риторика напередодні маршу — це інструмент мобілізації електорату, а не сценарій державного перевороту, сказав Євген Магда у коментарі “Апострофу” за кілька днів до, власне, свята Дня Незалежності Польщі. 

Схожої думки притримується і Пьотр Кашувара.

За словами Кашувари, замість національної гордості праві та націоналістичні кола перетворили 11 листопада на справжній «фестиваль ненависті».

«У Варшаві звичайні люди часом просто бояться виходити на вулиці під час цього параду, щоб не потрапити під гарячу руку радикальних елементів. Деякі ресторани та заклади змушені зачинятися, побоюючись погромів та вандалізму. Організатори цього маршу приходять туди не для того, щоб шукати національну гідність і мир, а щоб шукати ворогів, вигукуючи ксенофобські та антиукраїнські гасла», — зазначає журналіст.

Таким чином, масова мобілізація прихильників президента Навроцького та опозиційних сил (про яку попереджав Євген Магда), на практиці часто виливається в агресивну вуличну стихію. Радикали свідомо грають на розкол суспільства, створюючи альтернативну політичну реальність.

Польський журналіст Міхал Потоцький розкриває зворотний бік підготовки до цієї дати, вказуючи на те, що загроза радикалізації вулиці викликала серйозне занепокоєння навіть на найвищому державному рівні. Про це він міркує, коментуючи для “Апострофа” імовірні сценарії розвитку подій за день до дати, яка так і не стала у підсумку вирішальною. 

За інформацією Потоцького, жорсткий дедлайн «до 11 листопада», який лунав у контексті вирішення кризи довкола Конституційного трибуналу, виник не випадково.

Президент Кароль Навроцький та прем'єр-міністр Дональд Туск попередньо домовилися провести таємну зустріч віч-на-віч — без телекамер, без хайпу в соцмережах і без присутності радників. Головною метою цих переговорів мав стати пошук компромісу, який би запобіг перетворенню маршу правих на неконтрольований хаос.

«Існувало реальне побоювання, що марш переросте у провокації. Зокрема, що частина маніфестантів відколеться від основної колони і піде просто на штурм будівлі Конституційного трибуналу, адже вона розташована неподалік від традиційного маршруту ходи», — зазначає Міхал Потоцький.

Однак чим ближче підходила символічна дата, тим більше попередніх умов висували команди обох політиків. Остаточно ж хрест на спробах домовитися поставили нещодавні трагічні події у Кракові. У підсумку таємна зустріч була скасована, а дедлайн 11 листопада втратив свою актуальність у контексті пошуку консенсусу, поступившись місцем відкритій конфронтації.

Натомість головною інтригою, яка до останнього тримала в напрузі політикум напередодні Дня Незалежності, стала можлива особиста участь президента Навроцького у ході націоналістів.

Як підкреслює Потоцький, в офіційній програмі президента на цей день Марш Незалежності прямо не фігурував. Проте показово, що саме на час проведення ходи в розкладі глави держави не було передбачено жодних інших заходів. Це свідчить про те, що рішення про приєднання президента до радикально налаштованої вулиці або трималося в суворій таємниці, або ухвалювалося в останній момент, залежно від розвитку ситуації та політичної кон'юнктури.

Таким чином, Марш Незалежності став не лише майданчиком для публічної демонстрації сили (про що згадував Євген Магда), але й каталізатором, який через страх перед вуличним насильством ледь не змусив найзатятіших політичних опонентів Польщі сісти за стіл переговорів. Та ключовим тут залишається слово “ледь”. Позаяк жодних перемовин так і не відбулося. В усякому разі, на даний момент. 

Міф про "технократичний уряд" та "золоту акцію" в парламенті

Ідею експрем'єра Матеуша Моравецького про усунення Дональда Туска та створення «технократичного уряду» на чолі з консерватором Мареком Юреком експерти відкидають одностайно.

«Шанси на це — мінус 5%, — категоричний Міхал Потоцький. — У парламенті просто немає голосів. Жоден з коаліціантів Туска не піде на це напередодні виборів. А Марек Юрек взагалі років 10-15 не активний у політиці».

Євген Магда підтверджує: доля уряду залежить виключно від «Польської селянської партії» (PSL) Владислава Косіняка-Камиша. Без їхньої «золотої акції» будь-які розмови про відставку Туска залишаються лише фантазіями опозиції.

Російський слід: як Кремль грає на польському хаосі

Внутрішня турбулентність у Польщі стала ідеальним майданчиком для роботи російських спецслужб та пропаганди. Польський Генштаб уже попередив про ризик втручання третіх сил.

Міхал Потоцький відзначає дуже високий рівень залученості росіян:

«Російським медіа байдуже, хто переможе. Вони — фанати хаосу. Тексти у їхніх офіційних ЗМІ щодо Трибуналу написані не як журналістські матеріали, а як глибокі аналітичні записки для розвідки. Медведєв узагалі працює на обидві сторони: спочатку пише, що Навроцький молодець і бореться з держпереворотом, а потім заявляє, що "Туск — наша людина у Варшаві", підливаючи масла у вогонь взаємних звинувачень поляків».

Пьотр Кашувара вказує на відверту проросійськість частини польських ультраправих (партія «Конфедерація»):

«Російська пропаганда стоїть на тому ж боці, що й ПіС та "Конфедерація". Їх відкрито підтримують Лавров, Медведєв та Дугін. Деякі політики, як Януш Корвін-Мікке, вже навіть не ховаються. Вони хочуть вивести Польщу з ЄС і підключити під "русский мир"».

На тлі цих загроз Польща не випадково стягує війська до кордонів та проводить спільні з НАТО та «Коаліцією охочих» військові навчання. За словами Потоцького, західні союзники розуміють, що Польща входить у небезпечний період, де можливі російські провокації, диверсії та саботаж.

Чим це закінчиться і що означає для України?

Жоден з експертів не бачить швидкого вирішення кризи.

«Вона триватиме щонайменше до парламентських виборів восени 2027 року, — прогнозує Потоцький. — Ми вже увійшли в етап передвиборчої кампанії, а під час виборів нікому не до компромісів. Єдиний реальний вихід — це глибоке конституційне перезавантаження Трибуналу, але для цього потрібен ситуативний альянс усіх сил, якого зараз немає».

Для України ця затяжна польська криза означає складні часи. Пьотр Кашувара попереджає, що українське питання стане заручником польських виборів:

"Україна стовідсотково буде однією з тем кампанії. Ми ще не раз почуємо про Волинську трагедію, про втягування Польщі у війну. Я не виключаю навіть російських диверсій під фальшивим прапором, аби звинуватити українців і ще більше дестабілізувати ситуацію".

Залишається сподіватися лише на те, що польські політики знайдуть у собі сили зупинити інституційну війну до того, як вона завдасть незворотної шкоди безпеці самої Польщі та всього регіону.