21 серпня в головному залі Центрального залізничного вокзалу Києва відбулося відкриття нової монументальної роботи Лесі Хоменко – рух ескалатора й людей на ньому.
Повідомляє "Українська правда".
Читайте також: $100 тисяч інвестицій: Микола Каблука покаже світлову скульптуру на Burning Man.
Українська мисткиня Леся Хоменко - авторка інсталяцій, перформансів, відеоарт-робіт, співзасновниця групи Р.Е.П. (Революційний експериментальний простір) та кураторського об’єднання Худрада. Вона тричі потрапляла до шорт-листа PinchukArtPrize (2009, 2011, 2013) і була номінанткою Премії Казимира Малевича (2012, 2016).
Полотно мисткиня створила з нагоди відкриття персональної виставки "Уявна відстань" в PinchukArtCentre вже 28 серпня 2025 року.
"Персональна виставка Лесі Хоменко показує трансформацію суспільства через зміну візуального образу. Художниця, осмислюючи саму мистецьку форму, схоплює історичні та політичні зміни" - анонсують PinchukArtCentre.
З середини липня цього року Леся Хоменко працювала на другому поверсі Центрального залізничного вокзалу в Києві — у "Червоній залі", яка вперше стала студією-майстернею. Тут вона створила наразі найбільше своє живописне полотно — розміром 21x12 метрів
Полотно як живий ескалатор
На картині Лесі Хоменко відтворено потік людей на ескалаторі Київського вокзалу - представники різних професій сучасного суспільства, цивільних, дітей, волонтерів. Для зручності відтворення образів навіть проводилась реальна фотозйомка.
"Це і реальна подія, і метафорична одночасно, цей ескалатор — він про рух і історичний момент, який неможливо вловити, бо це в русі, але водночас це про трансформацію кожної окремої людини, яка міняє свої соціальні ролі, професію під час війни. Тут є залізничники, цивільні, діти, військова фотографка, бариста, головний реаніматолог ЗСУ, працівники ДСНС, ветеран із собачкою та художниця з рулоном. Це також нагадування про переміщення наших культурних цінностей, їх евакуація — це, як на мене, такий впізнаваний візуальний знак ще з часів Другої світової війни, коли роботи ховали від нацистів. Зараз ми у подібній ситуації, коли наші твори ховають у фонди або постійно переміщують", — коментує Хоменко для Суспільне.
Складність полягала в тому, щоб втілити цей рух у величезному масштабі — довелося знімати хепенінг із живими учасниками, фіксувати їх у потрібних позах і навіть «ламати» реальність, розвертаючи людей проти напрямку ескалатора. Через масштабність твору Хоменко майже щодня проходила близько 6 кілометрів — лише у межах своєї майстерні.
Для додаткової зручності посеред полотна стояла шестиметрова зведена власними зусиллями конструкція, на якій закріплено GoPro, що транслювало зображення одразу на планшет у руках у художниці. Все це необхідно, аби розуміти, як робота виглядатиме у підсумку, оскільки, стоячи на самому полотні, побачити це неможливо.
Такі рішення все одно не давали повної картинки і Леся розповідає, як попросила допомоги у друзів, які принесли їй дрон. Вони злетіли аж до самої стелі Червоної зали, проте навіть це не дало повної точки огляду роботи, хоч таки стало помічним для авторки.
На полотні ми не можемо побачити чіткі обриси людей, адже в публічному місці, де щодня проходять тисячі незнайомців, фігуративність виявилася б занадто прямолінійною, тому вони зображені в абстрактній формі.
"Якщо ми впритул будемо дивитися на картину, ми нічого не зможемо розгледіти на такій відстані. Треба відійти, щоб щось побачити", — каже мисткиня.
"Для виставки в PinchukArtCentre Леся Хоменко створить у майстерні на залізниці ще одну нову роботу — 30-метрове живописне полотно у формі траншеї. Полотно буде представлене в артцентрі як імерсивна інсталяція" - зазначили на сторінці Укрзалізниці.