Голлівудська акторка Меріл Стріп долучилася до просування документального фільму "Мої небажані друзі: Частина II – Вигнання", присвяченого російським журналісткам, які залишили країну після початку повномасштабного вторгнення в Україну.
Стрічка розповідає про їхнє життя за кордоном, професійні "труднощі" та спроби продовжувати "незалежну" журналістську роботу. Водночас така увага до історій росіян на тлі війни, розв'язаної їхньою державою, порушує питання про те, чи достатньо місця міжнародна культурна спільнота приділяє українському досвіду.
1 листопада 77-річна Меріл Стріп представила стрічку в нью-йоркському кінотеатрі Film Forum. Акторка стала виконавчою продюсеркою проєкту разом із документалісткою Лорою Пойтрас. На заході вона з'явилася з режисеркою фільму Юлією Локтєвою та його героїнями Ксенією Міроновою й Оленою Костюченко.
"Я рада бути тут із цією групою жінок, які такі відважні й такі надихаючі", – сказала Стріп, звертаючись до глядачів.
Читайте також: Меріл Стріп згадала проблеми "Диявол носить Prada" через стереотип "фільму для дівчат".
За інформацією Deadline, акторка зацікавилася документальним проєктом після того, як її колега Колін Ферт порадив подивитися першу частину. Торік, перебуваючи у Великій Британії на зйомках фільму "Хроніки Нарнії: Племінник чарівника", Стріп переглянула п'ятигодинну стрічку та, за її словами, була цілковито захоплена побаченим. Згодом вона долучилася до створення продовження вже як виконавча продюсерка.
Поки міжнародна аудиторія знайомиться з історіями російських медійниць, українські журналісти продовжують працювати в умовах обстрілів, окупації та полону. Однією з них була Вікторія Рощина, яка загинула після тривалого утримання в російському полоні. Її тіло повернули в Україну зі слідами катувань і численними ушкодженнями. Під час дослідження останків судово-медичні експерти виявили, зокрема, відсутність головного мозку, очних яблук і частини трахеї.
Саме про цей контраст нагадали користувачі Threads, обговорюючи участь Меріл Стріп у просуванні фільму.
Переглянути в Threads
Одна з коментаторок поставила питання, чи відома акторці історія Вікторії Рощиної та чи викликає вона в неї таке саме співчуття, як долі героїнь документальної стрічки.
"27-річну українську журналістку Вікторію Рощину, яка загинула в російському полоні, а тіло повернули без внутрішніх органів, зокрема без головного мозку, очних яблук та частини трахеї – їй часом не шкода теж?" – написала користувачка.
Інші учасники дискусії звернули увагу на те, що історії російських журналістів отримують міжнародну увагу та підтримку від відомих представників культурної індустрії, тоді як досвід українців, які безпосередньо потерпають від російської агресії, часто залишається поза фокусом.
Окремо коментатори порушили питання про поширений у західному інформаційному просторі образ "хороших росіян". На їхню думку, співчуття до російських лібералів і журналістів у вигнанні не повинно перетворюватися на спосіб відсунути на другий план відповідальність Росії за війну та її наслідки для українців.
"Західні еліти роками живуть у комфортному міфі про 'хороших росіян' та 'трагедію обох сторін'. Для них набагато зручніше жаліти 'страждаючих російських лібералів' у європейських кав'ярнях, ніж дивитися в очі реальному геноциду, який чинить їхня країна", – написала одна з користувачок.
Інші коментатори нагадували про українських жінок, які долучилися до війська, залишили свої домівки через окупацію та обстріли або втратили близьких. Вони наголошували, що історії росіян, які виїхали з країни, не мають підміняти розповіді про людей, які постраждали від агресії їхньої держави.
Нагадаємо, Франція представить на "Оскарі" фільм російського режисера про "СВО".
Про що фільм "Мої небажані друзі: Частина II – Вигнання"
Документальну стрічку зняла режисерка Юлія Локтєва. Це продовження фільму "Мої небажані друзі: Частина I – Останній ефір у Москві", у якому авторка стежила за роботою російських незалежних журналістів напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
У другій частині йдеться про журналістів, які після початку великої війни залишили Москву через посилення тиску на незалежні медіа. Частина героїв працювала на телеканалі "Дождь", який російська влада оголосила "іноземним агентом". Після виїзду з Росії журналісти оселилися в різних країнах, зокрема в Туреччині, Грузії, Чехії, Нідерландах, Латвії та США.
Фільм охоплює чотири роки життя героїнь і показує, як вони намагаються відновити роботу за кордоном, продовжують висвітлювати війну Росії проти України та розповідати російській аудиторії про воєнні злочини власної країни. Водночас журналісти стикаються із загрозою кримінального переслідування в Росії та небезпекою за кордоном.
Тривалість стрічки становить 355 хвилин – майже шість годин. Її світова прем'єра відбулася у вересні 2026 року на Венеційському кінофестивалі, а в жовтні фільм вийшов в обмежений прокат у США. Серед виконавчих продюсерів, окрім Меріл Стріп, – документалістка Лора Пойтрас.
Раніше ми розповідали, що українець цілувався з Емілією Кларк у серіалі, де події відбуваються в Москві.