Китай продовжує поглиблювати економічну та військово-технічну співпрацю з Росією, але водночас підтримує дипломатичні контакти з Україною. Пекін має політичні й економічні важелі впливу на Москву, однак не поспішає використовувати їх для припинення війни. 

Про це йдеться в аналітичній статті Наталії Бутирської для видання China Observers від 9 листопада, передає "Апостроф".

На думку аналітикині Наталії Бутирської, двосторонній діалог Києва з Китаєм не здатний сам по собі змінити цю позицію, адже політика Пекіна значною мірою залежить від його відносин із США та Європою.

Чому Китай продовжує підтримувати Росію

За оцінкою авторки, Пекін розглядає партнерство з Москвою не лише як джерело економічної вигоди. Воно також є частиною стратегії Китаю у відносинах зі США. Тому масштаби підтримки Росії залежать насамперед від того, які переваги це партнерство дає Пекіну і які ризики воно створює для його відносин із Заходом.

Від початку повномасштабного вторгнення економічна та військово-технічна співпраця двох країн посилилася. Китайські товари подвійного призначення та технології стали важливими для російського оборонно-промислового комплексу. Водночас закупівлі російських енергоресурсів, розрахунки в юанях і використання китайської фінансової інфраструктури допомагають Москві пом'якшувати вплив західних санкцій.

Китай також отримує вигоду від посилення залежності Росії. За даними статті, Пекін постачає їй енергоносії на вигідних умовах і завдяки зростанню впливу на Москву отримує доступ до передових військових технологій. Зокрема, йдеться про системи протиповітряної та протиракетної оборони, а також технології атомних підводних човнів.

Ще один інтерес Китаю – можливість отримувати практичний досвід сучасної війни. Це важливо для його збройних сил на тлі підготовки до потенційного протистояння зі США та їхніми союзниками, зокрема через Тайвань.

Чому переговори Зеленського з Пекіном не змінюють позицію Китаю

Президент України Володимир Зеленський визнає, що Китай має значні економічні та політичні можливості впливати на Росію. Водночас він звертає увагу на небажання китайського керівництва скористатися цими важелями.

Зеленський раніше заявляв, що Пекін політично не займає нейтральної позиції, а більше схиляється до Москви. За його словами, навіть незначна підтримка Росії з боку такої впливової країни, як Китай, може мати серйозні наслідки для перебігу війни.

Попри це, українська влада продовжує підтримувати контакти з Пекіном. У серпні 2026 року Зеленський наголошував на необхідності зберігати діалог, щоб не допустити повної підтримки Китаєм Росії.

Однак, як зазначає Бутирська, Київ і Пекін по-різному бачать мету цих контактів. Україна прагне переконати Китай використати свій вплив на Москву, тоді як китайська влада орієнтується передусім на власні зовнішньополітичні інтереси.

Як відносини Китаю з Європою впливають на його позицію щодо України

У статті зазначається, що Пекін не пов'язує розвиток відносин із Києвом зі зміною своєї політики щодо Москви. Натомість активніша дипломатична взаємодія з Україною часто збігається з посиленням тиску з боку європейських країн або загрозою санкцій проти китайського бізнесу.

Для Китаю важливо не погіршувати відносини з Європейським Союзом. Брюссель розглядає безпеку України як частину власної безпеки, тому позиція європейських країн може впливати на рішення Пекіна. Саме прагнення зберегти відносини з ЄС, а не лише діалог із Києвом, спонукає Китай демонструвати дипломатичний баланс.

Прикладом такого підходу стала зустріч міністра закордонних справ Китаю Ван І з міністром закордонних справ України Андрієм Сибігою на Мюнхенській конференції з безпеки в лютому 2026 року. Тоді китайська сторона запросила українського міністра до Пекіна та оголосила про додаткову гуманітарну енергетичну допомогу Україні.

Ці кроки збіглися з посиленням уваги до ролі Китаю та Гонконгу в постачанні західних компонентів для російських ударних безпілотників в обхід санкцій. Водночас візит Сибіги до Китаю досі не відбувся, а дату поїздки не визначили.

Чому Україна не може відмовитися від китайських компонентів

Позиція Києва залежить не лише від дипломатичних міркувань. Українське виробництво безпілотників залишається залежним від китайських комплектувальних. Йдеться про електроніку, двигуни, магніти, тепловізійні датчики та акумуляторні елементи.

Замінити ці компоненти непросто через обмежені виробничі можливості та високу вартість альтернатив. За словами представників української оборонної промисловості, повний перехід на західні комплектувальні може збільшити витрати на 60% і призвести до порівнянного скорочення обсягів виробництва.

Тому можливе обмеження Пекіном постачання важливих деталей до України становить окремий ризик. Особливо з огляду на те, що Китай продовжує співпрацювати з Росією в галузях, які мають значення для її військового виробництва.

Економічні зв'язки також впливають на можливості Києва. За даними, наведеними в статті, імпорт України з Китаю за перші вісім місяців 2026 року перевищив 19,6 млрд доларів. Авторка вважає, що збереження торговельних відносин дає Пекіну додаткові аргументи для заяв про нейтралітет у війні, хоча не змушує його переглядати співпрацю з Москвою.

Чому Україні важливо координувати політику щодо Китаю з Європою

На думку Бутирської, українська дипломатія має зважати на нерівність у відносинах із Пекіном. Київ зацікавлений у збереженні доступу до китайських компонентів і не хоче допустити ще тіснішого союзу Китаю з Росією. Це обмежує можливості України для жорсткішої політики щодо Пекіна.

Водночас авторка вважає, що підтримка діалогу з Україною дозволяє Китаю демонструвати нейтральність без суттєвих політичних наслідків і не відмовлятися від співпраці з Москвою.

Тому ключовим напрямом української дипломатії вона називає координацію з європейськими партнерами. Мета – зробити так, щоб підтримка Росії створювала для Китаю значні політичні та економічні ризики у відносинах із Євросоюзом. За оцінкою авторки, саме зміна співвідношення вигод і втрат для Пекіна може вплинути на його готовність обмежити допомогу Москві.

Нагадаємо, майбутні тристоронні переговори України, США та Росії в Абу-Дабі навряд чи приведуть до суттєвого просування у питанні завершення війни. Російський диктатор Володимир Путін використовує дипломатичний процес передусім для того, щоб стримувати Дональда Трампа від посилення тиску на Москву та поступово послаблювати західну підтримку Києва.