На тлі складної ситуації на фронті тривають обговорення можливого припинення бойових дій та "замороження" війни по нинішній лінії зіткнення.

Днями президент України Володимир Зеленський в інтерв'ю Fox News заявив, що погодився б на мирну угоду, яка передбачала б зупинення бойових дій по поточній лінії фронту. На його думку, це може стати реальним способом припинити війну.

"Так. Зараз маємо заморозити війну, і я вважаю, що це реальний спосіб покласти край цій війні. Ми називаємо це "припиненням вогню" або "припиненням вбивств", як каже президент Трамп. Заморозити і зупинити. І, звісно, це мінімум, чого ми сьогодні хочемо від Росії. Потім ми звернемося до президента США та європейців і попросимо гарантій безпеки. Але найголовніше — це мир. А також безпека", — сказав Зеленський.

Я вважаю такий сценарій ризикованим для України, особливо за відсутності чітких і дієвих гарантій безпеки.

Варто зауважити, що будь-які домовленості про припинення бойових дій потребують згоди обох сторін. Натомість російське керівництво продовжує заявляти про небажання йти на територіальні поступки. Зокрема, є заяви Лаврова про те, що Росія не піде на поступки. Відповідно, наразі немає сенсу обговорювати подібні ініціативи.

Були й відповідні заяви Пєскова. Прессекретар Кремля заявив, що Росія готова продовжувати війну навіть за "одну соту відсотка" (0,01%) території Донеччини, оскільки Москва вважає всю область своєю територією. Цю заяву він зробив на початку жовтня 2026 року в інтерв'ю російським пропагандистським ЗМІ.

Відповідаючи на запитання про підконтрольні Україні території, Пєсков буквально зазначив: "Та хоч піввідсотка, хоч одна сота відсотка. Це Російська Федерація. Тут нема чого обговорювати". Цим Кремль підкреслив намір добитися повної окупації Донецької області. Крім того, він оголосив, що поки врегулювання конфлікту мирними засобами на умовах РФ є неможливим, Росія "буде воювати з усією силою".

Примітно, що ці висловлювання прозвучали на тлі чергових обговорень можливих дипломатичних контактів чи варіантів "заморожування" конфлікту.

Я розцінюю такі заяви як намагання Кремля продемонструвати безкомпромісну позицію перед потенційними переговорами та змусити Україну й західних партнерів погодитися на капітуляційні умови Кремля.

Головна небезпека "замороження" війни полягає в тому, що воно не означатиме її остаточного завершення. 

Адже сам термін "заморозка" не має юридичного значення як форма закінчення війни, а бойові дії можуть відновитися будь-якої миті. Росія використає паузу не для миру, а для відновлення боєздатності своєї армії, накопичення ракет, дронів та боєприпасів, а також врахування помилок перших років війни.

Крім того, російське керівництво не відмовилося від стратегічних цілей Кремля, а саме: повного знищення української державності. Заморозка лише відтермінує новий, більш підготовлений етап агресії.

Як показують заяви офіційних осіб країни-окупанта, наявність під контролем України територій Донецької, Луганської, Запорізької чи Херсонської областей, які Росія вписала у свою конституцію, залишатиметься для Москви постійним "легальним" приводом для відновлення активних бойових дій у будь-який зручний момент.

Звертаю увагу, що фіксація поточної лінії фронту залишає під окупацією важливі оборонні рубежі та географічні об'єкти, що ускладнить оборону України в разі нової хвилі війни.

Ще одним серйозним ризиком може стати скорочення або припинення військово-технічної допомоги Україні з боку міжнародних партнерів.

Заморозка конфлікту може створити на Заході ілюзію безпеки. Це ризикує призвести до зниження обсягів фінансової та військової підтримки України з боку партнерів, яким буде важче пояснювати своїм виборцям необхідність допомоги "країні, де не воюють".

Якщо буде "заморозка", ми можемо забути про військово-технічну допомогу, а ми на 60% залежимо від стратегічних партнерів. Відповідно, це створює додаткові й досить серйозні проблеми для ЗСУ. Особливо якщо не буде зовнішньої допомоги, а росіяни скористаються цим, отримавши додаткові можливості для проведення мобілізаційних заходів, перегрупування військ тощо. Тому, на мій погляд, такий сценарій досить ризикований.

Україна повинна вимагати чіткого сценарію та умов можливого припинення бойових дій. 

Йдеться насамперед про надійні гарантії безпеки, які могли б запобігти повторному російському вторгненню, або про достатні власні оборонні спроможності держави. Якщо НАТО не надасть Україні чітких гарантій безпеки у момент "заморозки", країна опиниться у так званій "сірій зоні". Росія матиме негласне право вето на вступ України до Альянсу, підтримуючи контрольовану напругу на кордоні.

Українська сторона, на моє переконання, має робити акцент на тому, що створюється прецедент безкарності. Світ отримає сигнал, що за допомогою сили можна захоплювати території суверенних держав, утримувати їх та уникати відповідальності. Це фактично нівелює міжнародне право.

Утім, гарантій безпеки в нас на сьогодні немає. 

На жаль, ми граємо в ту гру, коли створюються проблеми саме з країнами, які мають виступити гарантами безпеки. У цьому й полягає недолугість ситуації.

Українська сторона має чітко усвідомлювати і можливі економічні та демографічні ризики для країни.

Жоден великий іноземний інвестор не вкладатиме кошти в країну, де війна може поновитися в будь-яку хвилину, а небо не захищене політичними угодами.

У разі реалізації сценарію "заморозки" війни Україна втратить доступ до значних промислових, аграрних та надрових ресурсів, які залишаться на окупованих територіях. Крім того, близькість лінії розмежування до великих міст, таких як Харків, Запоріжжя, Дніпро, стримуватиме їхній економічний розвиток.

Окремо звертаю увагу і на поглиблення демографічної кризи.

 Мільйони українських біженців, які виїхали за кордон, не повернуться в країну з невизначеним майбутнім. Ба більше, заморозка без гарантій безпеки може спровокувати нову хвилю еміграції, особливо серед молоді та фахівців.

І головне, фіксація втрати територій без досягнення справедливості та покарання агресора може викликати серйозне внутрішнє напруження в українському суспільстві, політичну нестабільність та кризу довіри до державних інститутів.