Я щиро дякую благодійникам, які прекрасно розуміють, що Київ – це не просто місто, Київ – це Столиця Незалежної Держави, яка веде криваву війну з окупантом. І саме в цей час, як ніколи, нам необхідно дуже уважно і ретельно розставляти свої маркери ідентичності та вибудовувати міцний кордон пам’яті та меморіалізації. А тут – фонтан. Для мене – це як перейменувати вулицю Леніна на Абрикосову. Ну, щось нейтральне, все-одно – потім ще якась влада буде, друга, третя. Чого возитись? Наробимо сірих зон. А свідомість молодого покоління – хай в школі гартується.
Нагадую, Київ – це не просто тисячолітнє місто – це Столиця. Місце, де влада Києва бачить фонтан – це центр Столиці, це серце України. Відповідальність тут – неймовірна. Кожне подібне місце в Києві має бути гармонійно вписане у загальну концепцію! А не затикане нейтральністю, яка в сучасних умовах дорівнює безвідповідальності та, насправді, потуранню окупанту, який дуже прагне от цієї мовчазної та сірої України.
У мене, як і у багатьох є свої персональні думки, що має бути на місці Леніна. Я про це говорив публічно. Повторю. Один кінець бульвару Шевченка, де раніше був пам’ятник Щорсу, виходить на вулицю Петлюри. А цей — на Бессарабку та вулицю Скоропадського. В центрі бульвару є пам’ятник Грушевському. Тобто, для Столиці є прекрасна артерія, яка б меморіалізувала Добу Незалежності України 1917–1920: створення пам’ятника Петлюрі, де раніше був Щорс, та пам’ятника Скоропадському, де раніше був Ленін. В центрі вже є Грушевський. Але, це моя думка, і вона має бути однією з багатьох, які будуть представлені на публічному обговоренні і подальшому конкурсі.
Як голова експертної групи з дерусифікації в Києві – мені цей крок незрозумілий, бо не вписується у стратегію наречень в Києві, де, як я думав, ми були одним із флагманів в Україні. Як киянин у 5-му поколінні, вважаю це рішення дивним: моє місто має величну історію. Як Голова Українського інституту національної пам’яті, вважаю це рішення небезпечним.
Джерело: facebook.com/oleksandr.alfyorov
