Путін знову розповів, що «не збирається воювати з Європою», і в тому ж реченні додав, що «готовий хоч зараз, як тільки Європа захоче». Для нас це не новина. Для Європи це мало б прозвучати як останній сигнал тривоги.
Війна буде. Велика. І Європа має припинити робити вигляд, що це все десь далеко. Як би нам не хотілось думати, що наша війна головна, є стійке відчуття, що насправді рф перейшла у режим тестування, скільки ще людей на Заході готові вірити в його заспокійливі казки.
Проблема в тому, що він частково має рацію. Росія вже давно живе на військових рейках. А Європа - ні.
Європа надто довго жила в логіці «канікул історії». Армії скорочували, заводи закривали, хімію й компоненти виносили в Китай, у критичних галузях покладались на глобальні ланцюги постачання. А тепер з’ясовується, що ці ланцюги можна не лише оптимізувати, а й легко зброїзувати. І що елемент, який робить європейські дрони, може виявитися недоступним лише тому, що десь у Пекіні хтось вирішив перегорнути сторінку.
Ціна на енергію в Європі в рази вища, ніж у США чи Китаї. Заводи закриваються щотижня. Хімічна промисловість - на межі виживання. Без хімії немає смол, без смол немає корпусів, без корпусів немає дронів. І якщо завтра Європі раптом знадобиться різко збільшити виробництво боєприпасів чи ракет, виявиться, що ліній не вистачає, інженерів не вистачає, навіть пороху не вистачає.
А тепер подивімося на реальність оборонних програм. Європейський оборонний фонд - це приблизно мільярд євро на рік на R&D для всього континенту. Це серйозно для мирного часу. Але коли проти тебе система, яка воює і виробляє у воєнних обсягах, це не мобілізація - це гурток технічної творчості.
Європейський автопром чесно каже: 95% їх бізнесу - цивілька. Танки та військові шасі - побічний продукт. Європейська фарма каже: глобальні ланцюги постачання можуть впасти за одну політичну ніч. Європейські заводи кажуть: енергія надто дорога, ми не витягуємо конкуренції. Європейські уряди кажуть: ми готуємо нові фонди, стратегії, рамки. Але фронт не читає стратегічних компасів. Він читає лише реальність.
Українські компанії вже виробляють мільйони дронів на рік. Кожні 5–8 секунд - новий коптер. Ми не пишемо презентацій і не чекаємо тендерів. Ми просто закриваємо небо й знищуємо ворога. Це не «підприємництво». Це виживання. Але це ще й досвід, який Європа могла б використати для власної оборони.
Бо сьогодні Путін стріляє по Харкову. Завтра він може стріляти по Нарві, по Сувалкському коридору, по Каунасу чи по Кишиневу. І якщо європейські столиці продовжать жити за принципом «ми ж не хочемо війни, значить її не буде», тоді один ранок у Європі стане таким самим, як у нас у 2022 році.
Тут немає місця для ілюзій. Європа має зробити три очевидні речі.
Перше - перестати вірити будь-яким «гарантіям» Кремля. Кожного разу, коли Путін каже «ми не збираємося», він робить прямо навпаки.
Друге - перейти від документів до індустріальної мобілізації. Оборона - це така ж базова інфраструктура, як електрика чи медицина. Це означає довгі контракти для заводів, стандарти, спільні закупівлі, спільне виробництво, а не 27 паралельних бюрократій, які блокують одна одну.
Третє - перестати сприймати Україну як «одержувача допомоги». Україна вже є частиною оборонної екосистеми Європи. Ми створили технологічні рішення, які працюють у бою прямо зараз. Ми готові інтегруватися в європейські програми, ділитися досвідом, тестувати й масштабувати, але для цього Європа має відкрити двері не лише політично, а й процедурно.
Бо коли диктатор, який уже розв’язав одну велику війну, говорить вам: «Я не хочу війни з вами, але якщо що - я готовий хоч зараз», - це не погроза. Це діагноз. І питання не в тому, чи хоче Європа війни. Питання в тому, чи готова вона нарешті до миру, який треба захищати.
Немає нічого небезпечнішого, ніж континент, який думає, що у нього ще є час.
Його немає.
Джерело: facebook.com/Mustafanayyem
