22 жовтня — яке сьогодні церковне свято, історія, традиції та прикмети

У четвер, 22 жовтня, Православна церква України вшановує рівноапостольного Аверкія, єпископа Ієрапольського, семи Ефеських отроків, святителя Рафаїла (Заборовського), митрополита Київського, а також Вишгородську ікону Божої Матері. Цього дня згадують людей, чиї історії пов’язані з поширенням християнства, вірою у воскресіння та духовною історією Києва.

"Апостроф" розповідає, чим уславився єпископ Аверкій, чому сімох юнаків з Ефеса вважають символом надії на воскресіння, який внесок зробив митрополит Рафаїл у розвиток Києва та яку історію зберігає Вишгородська ікона Божої Матері.

Історія рівноапостольного Аверкія Ієрапольського

Святий Аверкій жив у II столітті й був єпископом міста Ієраполя у Фригії, на території сучасної Туреччини. Його називають рівноапостольним, оскільки, за церковним переданням, він присвятив життя проповіді християнства та наверненню людей до віри.

За житієм, Аверкій жив у часи, коли християни ще зазнавали переслідувань, а їхня віра часто викликала неприязнь з боку язичницького оточення. Він не обмежувався служінням у власній громаді, а вирушав у подорожі, проповідував і допомагав людям, які зверталися до нього.

Церковне передання розповідає, що Бог наділив Аверкія даром зцілення. Одне з найвідоміших чудес пов’язують із дочкою римського імператора, яку, за житієм, мучив злий дух. Єпископ прибув до Рима, помолився й допоміг дівчині. Після цього він продовжив проповідницьку діяльність, а його ім’я стало відомим далеко за межами Ієраполя.

Із житієм Аверкія пов’язують і незвичайний напис на його надгробку, який дослідники вважають одним із ранніх свідчень християнської віри. У ньому згадується подорож святого до Рима та Сирії, а також образ риби — важливий символ раннього християнства. Грецьке слово «іхтіс» означає «риба» і водночас сприймалося християнами як символічне скорочення сповідання віри в Ісуса Христа.

Аверкій помер приблизно 167 року. У церковній традиції його шанують як ревного проповідника, чудотворця й пастиря, який не боявся вирушати далеко від дому заради служіння людям.

Сім Ефеських отроків: історія про сон, що тривав століттями

Історія семи Ефеських отроків — одна з найвідоміших християнських оповідей про віру у воскресіння мертвих. Церква згадує сімох юнаків: Максиміліана, Ямвлиха, Мартиніана, Діонісія, Антоніна, Костянтина та Іоанна.

За церковним переданням, вони жили в Ефесі за правління імператора Деція у III столітті. Коли від християн вимагали зректися віри й принести жертви язичницьким богам, юнаки відмовилися це зробити. Щоб уникнути переслідувань, вони сховалися в печері неподалік міста. Згодом, за житієм, імператор наказав замурувати вхід, і юнаки заснули.

Найдивовижніше в цій історії те, що, за церковним переказом, вони прокинулися лише через багато років — уже за правління імператора Феодосія II, коли суперечки про воскресіння померлих знову були особливо гострими. Один із юнаків вирушив до міста по їжу й здивувався, побачивши християнські храми та людей, які відкрито сповідували віру. Навіть гроші, якими він хотів розплатитися, викликали подив: на них були зображення давно померлих правителів.

Коли стало зрозуміло, що юнаки нібито проспали кілька століть, їхню історію сприйняли як свідчення того, що для Бога немає нічого неможливого. За переданням, незабаром після того, як їх знайшли, юнаки померли, а їхня історія стала символом надії на загальне воскресіння.

Цей переказ особливо важливий у християнській традиції не як звичайна розповідь про дивовижний сон, а як нагадування про віру, що не обмежується земним життям. Саме тому сімох Ефеських отроків згадують у молитвах і церковних богослужіннях.

Святитель Рафаїл Заборовський: митрополит, який розбудовував Київ

Святитель Рафаїл (Заборовський) жив у XVII–XVIII століттях і був митрополитом Київським, Галицьким і всієї Руси. Він посів Київську митрополичу кафедру в період, коли Київ залишався важливим осередком православної освіти, книжності та церковного життя.

Рафаїл приділяв значну увагу розвитку духовної освіти. За його митрополичого служіння підтримували Києво-Могилянську академію, дбали про підготовку духовенства та зміцнення освітніх традицій. Він також опікувався храмами й монастирями, сприяв будівництву та відновленню церковних споруд.

Ім’я митрополита пов’язане з архітектурною історією Києва. За його часу місто набувало виразних рис українського бароко, а церковні комплекси розвивалися як осередки не лише молитви, а й навчання, книгодрукування та культури. Рафаїл підтримував церковні установи й прагнув зміцнювати їхню роль у житті суспільства.

Святитель помер 1747 року. Його вшановують як церковного діяча, який поєднував пастирське служіння з турботою про освіту та культурний розвиток. Його діяльність нагадує, що церковна історія складається не лише з житій і чудес, а й із конкретної праці, завдяки якій зберігалися знання, традиції та духовні осередки.

Вишгородська ікона Божої Матері: історія святині

Вишгородська ікона Божої Матері пов’язана з одним із найдавніших центрів християнства на українських землях — Вишгородом, містом неподалік Києва. У церковній традиції Вишгород був важливим місцем шанування Богородиці, а сама ікона стала частиною духовної та історичної пам’яті Київської Русі.

Історія оригіналу ікони пов’язана з XII століттям. За історичними свідченнями, образ перебував у Вишгороді, звідки князь Андрій Боголюбський вивіз його до Володимира-на-Клязьмі. Згодом ікона стала відомою як Володимирська й набула особливого значення в російській православній традиції. Нині оригінал зберігається в Москві, а у Вишгороді шанують її копії.

Вишгородська ікона належить до типу зображень Богородиці, відомого як «Замилування»: Марія ніжно притуляє до себе Немовля Ісуса, а їхні обличчя торкаються одне одного. Такий образ передає не лише материнську любов, а й духовну близькість, співчуття та передчуття страждань Христа.

Для вірян ікона є нагадуванням про заступництво Богородиці, до якої звертаються в молитвах за родину, дітей, мир і захист у важких обставинах. Її історія також свідчить про складний шлях українських святинь, які протягом століть переміщувалися між різними політичними й церковними центрами, залишаючись важливою частиною історичної пам’яті.

Вшанування Вишгородської ікони нагадує про духовну спадщину Київської Русі та значення Вишгорода в історії християнства на українських землях. 

Народні традиції 22 жовтня

У другій половині жовтня господарський рік поступово завершувався, а увага людей переміщувалася від поля до комори, майстерні та домашнього побуту. Цей час був особливим для ремісників і тих, хто працював із вовною, полотном та деревом: довгі вечори давали змогу завершити роботу, яку влітку відкладали через польові клопоти.

Однією з важливих осінніх справ було прядіння. Після обробки вовни чи льону жінки готували волокно, пряли нитки, а потім ткали полотно або в’язали теплі речі. Робота вимагала терпіння й вправності, а знання передавалися від старших до молодших. У різних регіонах України з цим заняттям були пов’язані власні звичаї та жіночі вечірні зібрання.

Іншим заняттям було впорядкування насіння для майбутньої сівби. Найкращі зерна та насіння овочів відбирали окремо, просушували й зберігали в сухому місці. Селяни добре знали: урожай наступного року залежить не лише від погоди, а й від того, наскільки дбайливо підготувалися до нового сезону.

Цікавим елементом осіннього побуту було й зберігання яблук та груш. Плоди для тривалого зберігання перебирали, відкладали пошкоджені, а цілі розкладали так, щоб вони не тиснули одне на одного. Їх тримали в прохолодних приміщеннях, а частину врожаю сушили, щоб узимку мати запас для узварів і домашніх страв. 

Народні прикмети про погоду 22 жовтня

Наприкінці жовтня люди спостерігали за вітром, хмарами, ранковим інеєм і поведінкою птахів, намагаючись зрозуміти, наскільки близько зима.

• Якщо вранці дерева вкриті інеєм, очікували на холодні ночі.
• Якщо хмари рухалися низько й швидко, чекали на вітряну погоду.
• Якщо вітер змінював напрямок і ставав поривчастим, це пов’язували з наближенням негоди.
• Якщо вдень було незвично тепло для кінця жовтня, припускали, що невдовзі температура може різко знизитися.
• Якщо птахи трималися ближче до людських осель, це сприймали як ознаку наближення холодів.
• Якщо на калюжах уранці з’являлася тонка крижана плівка, очікували, що нічні заморозки повторяться.

Що не можна робити 22 жовтня

У день пам’яті рівноапостольного Аверкія, семи Ефеських отроків, святителя Рафаїла та вшанування Вишгородської ікони Божої Матері вірянам варто зосередитися на духовному змісті свята, молитві й добрих справах. Історії святих нагадують про вірність переконанням, терпіння та надію навіть у складних обставинах. Тому цього дня доречно уникати сварок, образ, неправдивих слів і вчинків, які можуть завдати болю іншим.

У народі побутували різні повір’я щодо осінніх днів, але їх не слід сприймати як обов’язкові церковні правила. Православна церква не забороняє 22 жовтня прибирати, готувати їжу, прати, працювати чи вирушати в дорогу. Не потрібно також боятися, що звичайна побутова справа сама по собі принесе невдачу. Значно важливіше не перетворювати день на привід для забобонів, а приділити увагу молитві, близьким і тим, хто потребує допомоги.

Що треба зробити 22 жовтня

У цей день віряни можуть помолитися рівноапостольному Аверкію про зміцнення віри й мудрість, а семи Ефеським отрокам — про духовну стійкість і надію у важкі часи. Перед Вишгородською іконою Божої Матері традиційно моляться про заступництво, добробут родини, здоров’я дітей і мир.

Також доречно згадати святителя Рафаїла Заборовського, який опікувався освітою та церковним життям Києва. Його приклад нагадує про важливість навчання, збереження культурної спадщини й турботи про спільноту. Цього дня можна підтримати добрим словом учнів, студентів, учителів або людей, які працюють задля збереження української історії.

Не менш важливою буде конкретна допомога ближнім: відвідати літніх родичів, підтримати самотню людину, передати потрібні речі тим, хто опинився у скруті.  

Раніше "Апостроф" розповів, яке церковне свято відзначали 21 жовтня і які традиції та прикмети пов'язані з цим днем.