Україна відновила імпорт електроенергії з Росії. При цьому синхронно з цим з вуст топ-чиновників звучать заяви про повне від'єднання від енергетичної системи РФ з подальшою синхронізацією з енергетичною системою Європи. "Апостроф" розбирався, чому наша країна знову купує електроенергію у країни-агресора, а також що заважає розірвати з нею енергетичні зв'язки.
Енергосистема України має бути від'єднана від енергосистем Росії та Білорусі. Про це в кінці січня заявив виконуючий обов'язки міністра енергетики Юрій Вітренко.
За його словами, це потрібно робити терміново, тому що йдеться немало-небагато про енергетичну безпеку нашої країни.
Він також зазначив, що від'єднання української енергосистеми від російської і білоруської та об'єднання з європейською стане одним з його головних завдань на міністерській посаді.
Що стосується завдання особисто для Юрія Вітренка, то тут можливі складнощі, оскільки Верховна Рада повторно відмовилася затверджувати його міністром в статусі першого віце-прем'єра (заява Вітренко була зроблена до цього голосування). Однак тема задана, і напевно хтось інший обов'язково підхопить прапор з рук колишнього ймовірного міністра.
Тим більше, що через кілька днів з тим же меседжем (і практично тими ж словами) виступив глава МЗС України Дмитро Кулеба.
Ці меседжи звучать особливо дивно на тлі повідомлень про те, що Україна відновила імпорт електроенергії з РФ.
Добре продуманий експромт
Синхронна робота з енергосистемами Білорусі та РФ нашій країні дісталася як спадщина Радянського Союзу (за часів СРСР Об'єднана енергосистема (ОЕС) України носила назву ОЕС Південь). Вона дозволяє забезпечувати перетоки електроенергії між країнами, а також її імпорт та експорт.
Як випливає зі сказаного Вітренком та Кулебою, ОЕС України досі з'єднана з енергосистемою "країни-агресора" (і країни з авторитарним режимом Олександра Лукашенка). Тобто, незважаючи на те, що з часу окупації Криму та частини Донбасу пройшло без малого сім років, Україна як і раніше знаходиться в енергетичній зв'язці з Росією.
Звідки тоді ця "терміновість", про яку заявив Юрій Вітренко?
Насправді, головна мета для України не стільки від'єднатися від Росії і Білорусі (хоча і це давно пора зробити), скільки приєднатися до енергетичної системи Європи.
"Для цього нам потрібно синхронізувати систему з ними (Європою). А для цього потрібно відключитися від Росії та Білорусі і деякий час попрацювати в автономному режимі", - розповів в коментарі "Апострофу" старший аналітик інвестиційної компанії Dragon Capital Денис Саква.
При цьому інтеграція з європейською енергосистемою - це не експромт українських чиновників, а чіткий (принаймні на папері) план.
"Відповідно до цього плану в наступному (2022) році має відбутися фізичне від'єднання Об'єднаної енергетичної системи України від Об'єднаної енергетичної системи Російської Федерації та Республіки Білорусь. Тобто це просто нагадування, що є такий план, і його необхідно виконувати", - зазначив в розмові з виданням керівник спеціальних проектів науково-технічного центру "Психея" Геннадій Рябцев.
Якщо все піде за планом, українська енергосистема синхронізується з європейської вже у 2023 році.
Товстий натяк на тонку обставину
В такому випадку, зовсім вже незрозуміло, чому Вітренко та Кулеба раптом заговорили про план, як про щось нове (принаймні, таке враження може скластися у тих, хто не в курсі цього проекту)?
Очевидно, цей меседж був запущений з політичних міркувань, припускають експерти.
Справа в тому, що з січня 2021 року Україна почала, а, точніше, відновила імпорт електроенергії з Білорусі, а 1 лютого з'явилась інформація про відновлення поставок з Росії.
Нагадаємо, імпорт електроенергії з Росії в нашу країну було зупинено в 2015 році, проте він відновився - через дефіцит, що з'явився, - в кінці 2019 року. У квітні 2020 року закупівлі електрики, як з РФ, так і з Білорусі, були знову зупинені.
"Треба заспокоїти народ, з приводу того, що ми щось імпортуємо, хоча імпортуємо менше 1% від усього обсягу споживання. Тобто не варто виїденого яйця, - каже Геннадій Рябцев. - Але при цьому не можна допустити, щоб такий імпорт, який потрібен ситуативно, перетворився в системний. Щоб ніхто "абсолютно випадково" не підписав би угоду, наприклад, до 2025 року ".
У свою чергу, президент Центру глобалістики "Стратегія XXI" Михайло Гончар в розмові з "Апострофом" зазначив, що останнім часом в Україні збільшилося виробництво "зеленої" енергії (завдяки найвищому в Європі "зеленому" тарифу), багато в чому за рахунок скорочення вугільної генерації на теплових електростанціях (ТЕС).
"Теплова генерація завжди грала роль маневреної для атомної енергетики. Якщо у нас виникає дефіцит маневрових потужностей, а нам пропонують більше "зеленої" генерації, яка є нестабільною, тоді порятунок тільки в імпорті. З Європи ми взяти не можемо - може тільки Бурштинський енергоострів ( Бурштинська ТЕС та допоміжні потужності, що забезпечують споживачів в Закарпатській, Івано-Франківській і Львівській областях - "Апостроф"), але це - острів, тобто він не в системі. А це значить, або блекаут, або відключення споживачів, - пояснює експерт. - Тому є "геніальний" вихід - взяти електроенергію з Росії і Білорусі. Але з цим виникає проблема, тому що ми чітко позначили курс на приєднання до європейської енергосистеми, і 2023 рік уже не за горами. Ось з цим і пов'язана така реакція по лінії Міністерства енергетики та Міністерства закордонних справ. Особливо на тлі подій, які відбуваються зараз в Білорусі".
Взаємовигідний проект
Тобто, схоже, топ-чиновники посилають меседж (не зовсім зрозуміло, правда, кому) про небезпеку зірвати терміни реалізації плану щодо приєднання до енергосистеми Європи.
Найжахливіше, що, навіть якщо не буде свідомого саботування від'єднання від російсько-білоруської енергосистеми і подальшого приєднання до європейської, існують значні ризики не вписатися в графік через проблеми з дисципліною, або, якщо говорити простою мовою, через банальну розхлябаність.
Також є проблеми, що стосуються необхідного диспетчерського устаткування. "Наше регулювання, особливо зараз, - це регулювання вручну. У нас диспетчер мало не кожні п'ять хвилин вручну втручається в роботу системи. Ці диспетчери усі сиві - вони натискають кнопочки і не знають, що після цього станеться, бахне що-небудь, чи не бахне", - говорить Геннадій Рябцев.
Це, вже не кажучи про те, що є серйозні ризики функціонування енергосистеми в автономному режимі, який, нагадаємо, буде зберігатися протягом року. Одним з таких ризиків, за словами Рябцева, є лавиноподібно наростаючий дефіцит високоманеврових та акумулюючих потужностей: "Нам не вистачає 4 гігават цих потужностей для забезпечення необхідного рівня надійності системи".
Синхронізація ж з Європою більшість цих проблем вирішить.
Хоча у європейців теж не все ідеально. "На прикладі Австрії та Німеччини ми бачимо, як не потрібно робити - як не можна допускати засилля "зеленої" енергетики. "Зелена" енергетика - це добре, але, коли робота енергосистеми не збалансована, виникають ситуації, коли регіональні системи опинялися на межі блекаута. І виручала тільки атомна генерація Словаччини, Чехії та Франції, - каже Михайло Гончар. - Оскільки у нас є надлишкова атомна генерація, то, якщо ми інтегруємося в європейську енергосистему, незважаючи на скепсис Німеччини та Австрії щодо ядерної енергетики, в критичних ситуаціях вони ще як будуть брати нашу атомну генерацію".
Геннадій Рябцев згоден: "Атомники зможуть експортувати електричну енергію (до Європи), а не вимикати енергоблоки (як це відбувалося в 2020 році). Звичайно, було б добре, якби був реалізований проект енергетичного моста, щоб, наприклад, один реактор Хмельницької або Рівненської АЕС конкретно працював на експорт".
Інерція схематоза
Але, якщо енергетична синхронізація з Європою так вигідна, чому цим питанням не потурбувалися раніше, тим більше в України був нехай і не найприємніший, зате досить відчутний для цього стимул у вигляді російської агресії?
"По-перше, є певна інерційність процесів, і енергетика є однією з найбільш інерційних галузей економіки. Ніхто не хоче нічого міняти, якщо система працює. До того ж не було можливостей, ресурсів, та й бажання теж, - каже Геннадій Рябцев. - Якщо брати 2015-2016 роки, то тоді був суцільний схематоз - вугілля з ОРДЛО, електроенергія не зрозуміло, як і звідки, субсидії, які йшли в кишеню".
"Раніше багато про це говорили, але не було так званої політичної волі. Хоча за цим ховається зовсім інше - на цьому просто заробляли", - погоджується Михайло Гончар.
За великим рахунком, це питання мусолиться вже 20 років, додає Рябцев: "Тема приєднання до енергосистеми континентальної Європи обговорювалася ще у 2001 році. Але потім всі ці плани були благополучним чином забуті".
Сьогодні, незважаючи на обнадійливу риторику держчиновників, цей ризик все рівно залишається. Тому для української влади настає черговий момент істини, і дуже б хотілося, щоб вона знову не моргнула.
