На столичному ВДНГ відкрилась виставка київських художників, які переосмислили радянську спадщину Експоцентру та відтворили її крізь призму сучасних художніх тенденцій. Побував на виставці і "Апостроф".
Виставка заради виставки
Нинішній Експоцентр – чи не єдиний у столиці об’єкт, якого не торкнулась декомунізація. Територія, павільйони, барельєфи на них стали не лише втіленням і свідками радянської історії, а й доволі цікавими та вартими уваги витворами мистецтва.
Око ж художника бачить у них те, чого не помічають інші; знаходить несподівані зв’язки з епохами та культурами, тенденцію до єднання поколінь. Такі тонкі спостереження лягли в основу експозиції під гаслом "ВДНГ надихає", що проходить в рамках проекту "Літо на ВДНГ".
"Провідна ідея виставки – це виставка, - говорить "Апострофу" куратор проекту, мистецтвознавиця й дослідниця радянської епохи Євгенія Моляр. – Саме виставка є першоосновою цього простору. Експозиційний простір виставки – це всі 280 гектарів Експоцентру. Ми свідомі того, що глядачам може бути нелегко на такій території знайти твори сучасного мистецтва - уважно вдивлятися в деталі, підмічати несподівані зв’язки. Менше з тим, тут можна знайти чимало такого, на що перший погляд увагу не звертає. Наша мета – звернути увагу на цінність, унікальність цього простору".
"Наша експозиція – це не просто виставка, - відзначає директор Експоцентру Євген Мушкін. - У всіх плакатів та інсталяцій є цілком конкретна ціль. З їхньою допомогою, спільно з сучасними художниками, ми переосмислюємо архітектурну спадщину комплексу, наповнюємо його новими смислами й показуємо цілісність".
Основна частина експозиції знаходиться одразу ж на центральній алеї Експоцентру. На алеї представлені 20 постерів, авторами яких є 12 художників. "Ми з ними гуляли, проводили екскурсії по ВДНГ, - розповідає "Апострофу" Євгенія Моляр. - Кожен намагався знайти щось особливе для себе, що надихає їх на творчість, яка нині присутня в цьому просторі".
Сакральне радянське, або поєднання непоєднуваного
Популярною темою стало поєднання комуністичних та релігійних символів. Наприклад, за допомогою фотоколажу на верхівці 10 павільйону ВДНГ з’явився купол з хрестом. Автор роботи – Богдан Курчак - показує в такий спосіб подібність світської та релігійної архітектури.
Насправді побачити в такій подібності можна що завгодно, наприклад - ідентичність радянської ідеології та релігії як суспільних явищ взагалі. А ще те, що з радянської спадщиною нині роблять те саме, що колись комуністична пропаганда робила з релігією: себто її усіляко знецінюють та забороняють.
Цю ж тему продовжує і Жанна Кадирова. На одному з корпусів художниця увінчала барельєфи золотавими німбами – так звичайні радянські трудівники стали святими.
"Ця серія робіт називається "Реканонізація", - розповідає Євгенія Моляр. – Жанна почала її в 2017 році: одного разу, приїхавши з Італії, прогулювалась по ВДНГ і зауважила, як ці барельєфи колгоспника і колгоспниці нагадують католицькі скульптури. Їм не вистачає лише над головою німбів".
Цього року вона повністю реалізувала проект: тут видно німби не лише у людей. Усі персонажі на барельєфах, навіть курчата, отримали атрибут святості. "Таким простим і іронічним жестом вона хотіла показати, що радянська антирелігійна пропаганда дуже схожа з сучасною декомунізацією. Вона звернула увагу на подібність підходів у сакральному і світському пропагандистському мистецтві, на те, що дуже схожі підходи художньої виразності", - коментує дослідниця радянської епохи.
До цієї теми звертається і Катерина Лисовенко – авторка виставки "Пропаганда моєї мрії", що недавно проходила в Києві.
"Ми бачимо репродукцію живописних полотен великомучениць. Отже, художниця розмірковує над тим, як взагалі конструюється пропагандистське, ідеологічне зображення, як релігійне, так і світське, і як зображується тема ідеології, що є засадничою для цього простору", - коментує Євгенія Моляр.
Вгамувати біль від трудових мозолів
Сам цей простір – виставка досягнень народного господарства – у середині 20 століття створювався як втілення радянської утопії. Урочистість сталінського ампіру створювала піднесений настрій і успішно виконувала функцію прищеплення віри в світле майбутнє – особливо на тлі поєднання форми й змісту – маються на увазі численні заходи, що ставали віддушиною для сумлінних колгоспників.
"Це був надскладний повоєнний час, треба було дати людям надію, уявлення про майбутнє, - коментує Євгенія Моляр. – Наприкінці 40-х – початку 50-х років люди нерідко працювали безкоштовно, без паспортів – треба було давати наснагу для такої складної і безоплатної роботи. А тут проводили сільськогосподарські виставки. Люди приїздили на них, надихались – і продовжували гарувати за трудодні".
Низка робіт присвячена історії комплексу, що невідривно пов’язана з болем радянських людей. Наприклад, із тематикою окремих павільйонів. Як-от 19-го, де раніше проходила виставка товарів народного вжитку. Цю тему піднімають графічні роботи "Дефіцит і вітрина" Данііла Немировського.
"Прекрасний модерністський світський павільйон, де було представлено абсолютно все, що треба для життя. Можна було прийти й подивитися, але не можна було придбати", - говорить Євгенія Моляр.
А нині ж на цьому самому місці працює славнозвісна барахолка "Кураж базар", де серед іншого можна купити й речі того періоду. Не виключено, що ті самі, на які жадібно задивлялися наші співвітчизники півстоліття тому.
Роботи відповідають творчим методам художника чи художниці. Наприклад, Олена Свіятовська працює в жанрі селфі. Виявляється, модний тренд є цілим напрямом у сучасному мистецтві, що обріс і філософією: відтворення життя і смислів у соцмережах.
"Художниця для нашої виставки зробила листівку, де через сучасну феміністичну оптику дивиться на монументальну пропаганду. Вона сфотографувалась зі жниваркою на шпилі 10 павільйону і розмірковує про жіночу роль у цій радянській ідеології", - коментує Євгенія Моляр.
"(Не)унилий совок" та міфи про синього кита
Нині прийнято захоплюватися середньовічною готикою, ренесансним бароко чи просвітницьким класицизмом, а архітектура радянської епохи, особливо повоєнної, не вважається чимось особливим, а навіть навпаки. Одна з учасниць виставки, художниця й архітектор Дана Косміна побачила в радянській архітектурі особливий стиль та естетику. Вона розробила архітектурний проект кав’ярні (колишнього павільйону геології), максимально зберігаючи оригінальний вигляд та наближуючи до стилістики 70-х років.
"Художниця хотіла показати, що стилістика, яку часто таврують "унилим сірим совком", насправді може виглядати інноваційно, і якщо потрапити в цю кав’ярню в 15 павільйоні – одразу видно, як універсальна ця естетика", - говорить куратор виставки.
Є тут робота, пов`язана з міфологією спогадів про цей простір. Робота Катерини Бучанської – фото синіх вітрин, під назвою "Ти точно його бачила" - про те, що в "Дарах моря" експонувався скелет величезного кита, а в епоху змін 90-х його винесли з павільйону. А згодом він якимось невідомим чином опинився на території Сільськогосподарської академії, що знаходиться неподалік від ВДНГ. Робота художниці символізує саме примару спогаду про цього кита: ніби вже його й немає, і павільйон набув іншого змісту, але цю історію, що стала майже міфологічною, можна вловити навіть у певних відображеннях. Особливо, якщо уважно вдивлятися, споглядати.
Художники не оминули увагою й часи, коли на зміну урочистості радянського режиму прийшла епоха кардинальних змін, поруйнувавши багато чого старого. На цих руїнах довго нікого не було, окрім маргінальної, субкультурної молоді, що ховалась від соціуму в закинутих напівзруйнованих павільйонах. Нині тут – графіті-спот, і відповідно, наступні покоління творчої неформальної молоді продовжують освоювати цілі простори виставкового комплексу.
Філософія та споглядання непростого сьогодення
Архітектурний комплекс – а поряд кольорова розкладка. Робота Катерини Бучацької зауважує, що раніше на ВДНГ, як і багато де по Україні, практикували фарбування архітектури замість того, щоб відмивати забруднення. І хто би міг помітити таку дрібницю? Але майстриня акцентує на цій проблемі, бо вона доволі суттєва для стану будівель із історією.
"Це псує архітектурні об’єкти. Кожне фарбування віддаляє нас від оригінального об’єкту", - говорить Євгенія Моляр.
Є цілий ряд робіт, що звертають увагу на красу природи – адже на території комплексу чудовий парк і яблуневий сад. Це і графіка Анатолія Бєлова, присвячена магії зелених насаджень цього простору, і дві колони Ксенії Гнилицької – скульптурна група чудернацького поєднання форм і кольорів, покликана прикрасити оранжерею, яка ось-ось відкриється.
Аліса Колодуб і Богдан Мороз звертають увагу на такий елемент публічного простору як фонтан і розмірковують над його функцією, змістом.
"Особливо зараз, коли від то працює, то не працює", - зауважує Євгенія Моляр.
Пара митців виявились ще й так би мовити "арт-мерчедзайзерами" - адже це вони створили цілісний вигляд алеї, розташували постери в тому вигляді, що їх бачать нині відвідувачі Експоцентру.
"У нас є кілька досить критичних робіт, навіть самокритичних – що свідчать уже про певну саморефлексію комплексу, - розповідає Євгенія Моляр. – Усім відомо, що за останні роки ВДНГ показав себе як сталий проект, що набув неабиякого розвитку. Постійно з’являється програми, нові локації. І за цим бурхливим поступом важливо не втратити оригінальну сутність, оригінальну красу. Наші художники намагались це підкреслити".
Справді, за цим прогресом, небувалим розвитком, можна щось і втратити. Наприклад… вікна. Хто би міг подумати! Зі зміною функціональних призначень багатьох приміщень можна помітити на ВДНГ вікна, що закриті зсередини. Справді, дуже багато павільйонів взагалі позбавляються своїх вікон. Ті, наприклад, що нині виконують функцію нічних клубів чи платформ для відео-інсталяцій.
"Часи змінились, - коментує куратор – і з’явились нові підходи до організації внутрішнього простору, уявлення про видовищність і вимоги до неї. Як це було раніше? Скляний дах, величезні вікна, один величезний простір, все залите сонцем і розставлені об’єкти. Зараз ми включаємо медіа, відео інсталяції, вигороджуємо окремі простори, елементи, тому вікна затемнюються. Цей феномен для осмислення дуже відгукнувся нашим художникам: такий важливий елемент архітектури як вікно, стає непотрібним".
Цей феномен відгукнувся, зокрема, Дар’ї Чечушковій, яка створила колаж і нанесла на вікна 9 павільйону.
"Вікна 9 павільйону – величезні, і вони затягнуті. Втім, ще досі відіграють естетичну, декоративну роль. Всередині цей павільйон функціонує, взагалі весь простір зовні функціонує, а непотрібними залишились тільки вікна", - говорить Євгенія Моляр.
З темою вікон, говорить мисткиня, планують працювати й надалі. І навіть планують масштабний проект на тему будівництва.
Лише початок
20 робіт знаменують старт грандіозного літнього проекту, у ході якого експозиція буде розширюватись і поповнюватись новими творами. Ба більше – ціле літо на території Експоцентру будуть проходити перфоманси, лекції та інші заходи за участі авторів виставки та інших людей мистецького кола.
Кульмінація проекту відбудеться в жовтні. Саме тоді буде представлена повноформатна виставка робіт, на основі яких організатори планують створити каталог. За словами кураторки виставки, вони навмисне уникають гучних, видовищних перфомансів, натомість розраховують, що саме тонкими нюансами, концептами привернуть увагу глядачів.
"Бо монументальність цього комплексу вже важко перевершити", - відзначає співрозмовниця "Апострофа".
