Екс-бійці батальйону "Торнадо" у серпні влаштували заворушення в Лук'янівському СІЗО столиці. У "торнадівців" правоохоронці вилучили цілий арсенал холодної зброї, алкоголь і довгий перелік інших заборонених предметів. Це НП розкрило цілу масу давніх проблем української пенітенціарної системи. В інтерв'ю "Апострофу" заступник міністра юстиції ДЕНИС ЧЕРНИШОВ розповів, куди зараз перевели бунтівників, як в місцях позбавлення волі у засуджених з'являється зброя і наркотики і чому земля під столичним СІЗО мало цікавить інвесторів.
- У серпні в Лук'янівському СІЗО стався бунт екс-бійців батальйону "Торнадо"…
- Бунт за вокабуляром – масова незгода і неприйняття народом існуючого режиму правління, що виражається у фізичній і, як правило, кривавій формі. Особа, яка в ньому бере участь, називається "бунтівник". Де там був народ і з яким правлячим класом хто там входив у конфлікт?
- Припустімо. І тим не менше подія мала місце.
- Безумовно, це була НП, яка спричинила масу наступних дій. Якщо говорити про розвиток подій, то це все почалося далеко не в серпні, і ми зверталися до наших колег з правоохоронних органів і до суду, для того щоб нам дали розпорядження. Ми не визначаємо, в якій саме установі повинні знаходитися підслідні. Це може визначити суд. Ми бачили цю проблему, ставили питання більш ніж рік тому, але не було рішення. Знаходяться в Лук'янівському СІЗО вони більше двох років, і зрозуміло, що за цей час вони обросли не просто знайомствами, а зв'язками. Як ми побачили в результаті – зв'язками злочинними, з точки зору їх бажання скоїти злочин, і злочин скоїли співробітники Київського СІЗО.
- Співробітники Лук'янівського СІЗО допомогли "торнадівцям" пронести в камери цілий арсенал зброї?
- Принесли. Допомогли. Це злочин. Зараз двом співробітникам СІЗО пред'явлено підозру, вони знаходяться в ІТТ МВС і підуть на лаву підсудних. Принаймні, поки їх двоє, а далі буде розвиток подій: йде службове розслідування, йде слідство інших правоохоронних органів, і це тільки початок. Ми поміняли все керівництво СІЗО, дуже багатьох з оперативників звільнили. Ще раз ми поставили на порядок денний питання, що за такого матеріального забезпечення співробітників пенітенціарної системи і безпосередньо столичного СІЗО ми і надалі будемо мати такі проблеми.
- Крім звільнень, до керівництва ізолятора будуть застосовані інші санкції?
- Триває як службове розслідування, так і слідство, яке веде прокуратура, і я впевнений, що будуть додаткові пред'явлення підозр співробітникам СІЗО.
- Що зараз із "торнадівцями"? Їх розвели по різних камерах?
- Їх розвезли по Київській області, кількох людей відправили до установ виконання покарань, там раніше були створені сектора СІЗО. Це Буча, колонія 119 в Борисполі та Біла Церква.
- Тобто можливості спілкуватися між собою у них вже немає?
- У чому, в тому числі, був злочин: співробітник СІЗО просто взяв за руку людину і перевів з камери в ту камеру, де вони всі зібралися разом. "Торнадівці" ж сиділи в різних камерах.
- Керівництво Лук'янівського СІЗО поміняли. Минуло, звичайно, зовсім небагато часу, але якісь зміни вже видно?
- Суспільство думає, що це ніби увімкнути-вимкнути світло: перемикач натиснув – і буде світло... Це нам дозволило показати тим, хто перебуває в СІЗО, що є влада, є певний порядок і поставити на порядок денний ще раз питання про підняття зарплат.
Лук'янівське СІЗО
- Виходить якесь виправдання: у співробітників СІЗО низькі зарплати, тому вони просто-таки змушені чинити злочини.
- Це не виправдання. Якщо не усунути причину, ми завжди будемо мати наслідок. Ми, наприклад, всі намагаємося боротися з корупцією, говоримо, що зараз ми всіх посадимо і переможемо корупцію. У Китаї навіть стріляють, але не так все просто. Завжди на чаші терезів повинен бути не тільки стимул, але і мотивація. Наприклад, як тільки ми перетинаємо кордон України на автомобілі, то відразу ж починаємо дивитися на знаки, на червоне світло зупиняємося, пішоходів пропускаємо, пристібаємося. Чому? Тому що ми розуміємо, що якщо нас зупинять, то поїхати, заплативши хабар, неможливо. Не тільки тому, що правоохоронці там такі свідомі, а й тому, що їх обов'язково покарають, якщо вони скоять злочин. З іншого боку, у них хороша зарплата, соціальний пакет, повага в суспільстві, пенсія, пільги на отримання кредиту, на плату за освіту дітей, і вони розуміють, що можуть втратити. А ми думаємо, що ми в чомусь унікальні й можемо поміняти старих людей на нових, залишивши старі умови оплати праці.
- Які зарплати у співробітників пенітенціарної служби?
- Коли я став тут працювати, оклади молодшого персоналу були на рівні 900 гривень. Доплатами добивали до мінімалки. По закінченні двох років в системі менше 7 тисяч середньої зарплати немає.
- Чи є впевненість, що підвищення зарплати – це ідеальний антикорупційний механізм? З тими ж новими поліцейськими маса випадків, коли беруть хабарі, а зарплати у них більші.
- Так, просто однією зарплатою ми нічого не доб'ємося. Минулого року понад 100 співробітників пенітенціарної системи були притягнуті до відповідальності, а за деякими досі триває слідство за різними видами злочинів, але основне правопорушення – пронос заборонених предметів. Цього року близько 50 осіб. Ми показуємо, що у нас нульова толерантність до злочинів з боку працівників. Ми зловили співробітника, у якого вислуга 20 років, але він, вибачте, в задньому проході проносив наркотики за 500 гривень, і теж поніс відповідальність.
- Не новина, що існує неформальний вплив кримінальних авторитетів на порядки в СІЗО і колоніях. З цими людьми доводиться спілкуватися для підтримки порядку?
- Зі злочинцями ми спілкуємося, адже ми з ними працюємо. Просто я не хочу, щоб інформація подавалася неправильно. Наприклад, один з високопоставлених правоохоронців мені говорив, що подали інформацію наверх про те, що я спілкуюся зі злочинними елементами. Окей, я не буду ходити на роботу. Я ж працюю зі злочинними елементами, і куди не приїду з перевіркою, мені ж доводиться спілкуватися з ув'язненими.
"Вічко" на дверях камери в Київському слідчому ізоляторі №13
- Неформальний вплив істотний?
- Спроби впливу завжди є. Ну, тут же і наша робота, щоб усунути його або мінімізувати.
- Назвіть свій топ-3 найгірших пенітенціарних установ України за умовами утримання.
- Це Лук'янівське СІЗО, Одеса та Херсон.
Читайте також: Тріщини в стінах, прусаки в каші й сон по черзі: що відбувається в українських СІЗО
- Топ-3 найгірші установи за оперативною ситуацією.
- Динаміка змін дуже сильна, тому тут сказати складно…
- Експерти називають те ж Лук'янівське СІЗО і Одесу.
- Ані Лук'янівське СІЗО, ані Одеса до найгірших не належать. Це якщо говорити про всю систему. Ми бачимо якийсь інформаційний шум і вважаємо, що там найгірше. Але не варто забувати про спроби "клієнтів" системи шляхом інформаційного шуму спробувати вибити для себе послаблення, поліпшення умов. Йде певна тактична гра.
- Обіг наркотиків в пенітенціарній системі. Які масштаби проблеми?
- Великі. Але одна з найбільших проблем і бід – це алкоголь. Коли людина не працює, не зайнята, у неї немає фізичного навантаження, а потрапила вона туди, тому що не могла себе контролювати, а тут ще прийняла алкоголь, починаються злочини вже у місцях позбавлення волі.
- Наріжний камінь проблеми – співробітники пенітенціарних установ, які проносять наркотики і алкоголь в СІЗО і колонії?
- Не тільки. Перекидають через паркани, використовуючи навіть рогатки і саморобні катапульти. Але ця проблема не тільки в нас. У Західній Європі ця проблема також існує, там на квадрокоптерах навіть скидають заборонені предмети та речовини. А в Китаї, виявляється, є ціла фабрика з виробництва телефонів для місць позбавлення волі. Ці телефони нагадують за формою губну помаду, ну і зрозуміло, як їх проносять. Тому сказати, що це проблема тільки української пенітенціарної системи, не можна. Але, наприклад, якщо мова йде про перекидання, то без поліції ми не можемо з цим боротися, адже людина перебуває на волі, вона щось перекинула і пішла собі далі. А якщо у неї буде така кількість наркотиків, яка не підпадає під кримінальну відповідальність, то її навіть притягти неможливо.
Лук'янівське СІЗО
- Поліція розслідує такі справи? Допомагає вам?
- По-різному. Дивлячись, як налагоджено співпрацю в області чи районі, дивлячись, які є інші злочини і чи вистачає на нас часу, чи вважають вони це пріоритетним завданням. Для когось пріоритет – побільше селфі викласти, а для когось – розслідувати реальні злочини.
- На якій стадії зараз знаходяться проекти державно-приватного партнерства – земля в обмін на нові будівлі СІЗО? Чи є інвестори?
- Інвестори є завжди, тільки питання в тому, чи цікаво їм це чи ні. Наприклад, у Києві обмін нової будівлі СІЗО на ту площадку, де зараз розташоване Лук'янівське СІЗО, за словами потенційних інвесторів, не цікавий. Споруда нового СІЗО на 2,5 тисячі осіб обійдеться мінімум в 25 мільйонів доларів. Ділянка в цьому районі, де знаходиться Київський ізолятор, розміром 3,68 гектара, не коштує таких грошей. Тому треба щось думати, ми шукаємо нову конфігурацію, адже проблема нікуди не зникла. Ми поставили питання перед урядом, і в проекті бюджету на 2019 рік нарешті у нас є капітальні витрати. За часи незалежності України жодної пенітенціарної установи не побудовано. Все або радянське, або царське. Але навіть якби ми знайшли інвестора і вдарили по руках, від моменту угоди до заїзду ув'язнених в нове місце проживання мине 4-5 років.
- А "нова конфігурація" – це яка?
- Наприклад, додати до обміну пару ділянок. У тій же Одесі на одній ділянці чотири установи, і там є маневр для того, щоб зацікавити інвестора.
- Фінансування пенітенціарної системи. Скільки грошей має бути виділено на наступний рік?
- У цьому році було виділено 6,8 мільярда гривень, це на всю систему, включаючи зарплату, але це все одно 50% від потреби. Наприклад, якщо ми говоримо про комунальні витрати – 68% від потреб ми отримали з бюджету. На наступний рік хочемо більше, але давайте поки... Я не забобонний, але все-таки.
- В два рази більше?
- Та ні.
- Ситуація з ув'язненими на окупованих територіях. Що робиться для того, щоб перевести їх на підконтрольну Україні територію? Напевно, комунікації з окупаційними адміністраціями немає.
- Визначено органи, які уповноважені на проведення спілкування та переговорів. Ми як пенітенціарна система в цьому участі не беремо. Ми готові прийняти всіх громадян України, хто відбуває покарання на непідконтрольній території. У нас було 12 передач ув'язнених з території так званої ДНР і одна передача з Криму. З території ЛНР жодного ув'язненого нам не передавали. Ми знаємо, що умови там, м'яко кажучи, не хороші, але вивезти за своїм бажанням ми їх не можемо.
- Який сенс бойовикам тримати українських в'язнів? Адже їх годувати потрібно.
- Доцільно про це запитати у них, але зокрема ув'язнені там працюють, а ось що вони роблять, я не знаю.
- Які правила внутрішнього розпорядку в СІЗО і колоніях залишилися ще з радянських часів, які варто було б переглянути і скасувати?
- Деякі речі абсолютно незрозумілі, деякі дратують, а деякі викликають сміх. Наприклад, заборона на кольорові олівці. Ну, здавалося б, що тут такого? А це привіт з СРСР, бо олівцями малювали рублі. Або абсолютно кричущі правила стосовно жінок, що знаходяться в ув'язненні, це регламентація кількості трусів, засобів жіночої гігієни. І не завжди колеги навіть можуть згадати, чому з'явилася та чи інша заборона родом з СРСР.
- Тепер ці правила змінюються?
- Для установ виконання покарань де-факто вони вже змінені. Щодо СІЗО протягом місяця нові правила будуть зареєстровані.
- Багато громадських організацій, що моніторять виправні установи, наприклад, Харківська правозахисна група, дуже часто повідомляють про порушення прав людини на роботі в колоніях. Говорять про робочий день по 12-14 годин.
- Точно 14 годин ніхто не працює, це повна нісенітниця. Якби хтось стояв поруч з ув'язненими 14 годин із секундоміром, і це спостерігалося протягом декількох місяців, то з цим матеріалом можна було б працювати. А коли такі висновки робляться зі слів ув'язнених, то зрозуміло, що ув'язнений – природний антагоніст системи. Або нам кажуть, що десь ув'язнені сплять по черзі. А ви там вночі були? "Ні, були вдень, але нам ув'язнені говорять". Але про те, що проблеми є і колосальні, ми не мовчимо. Принесіть нам інші контракти на роботи. Які є контракти, такі ми і беремо. Так, вони погані, але інших немає. Нам же не дали на вибір 10 контрактів, а ми вибрали найгірший. Це ж неправда. Держава нас контрактами не забезпечує, хоча ми просимо, щоб нам дали держзамовлення. Ми можемо робити меблі для шкіл, для лабораторій, ми шиємо форму для силовиків, спецодяг ми шиємо і в цьому напрямку займаємо вагому частку ринку. Так, хотілося б, щоб люди працювали в більш прийнятних умовах, отримували більше грошей, але є реалії життя.
