Протягом останньої доби бойовики шість разів обстріляли позиції українських військ на Донбасі. Один з наших військовослужбовців загинув. Однак на війні господарює не лише смерть. "Апостроф" розповідає про бізнесвумен, яка пішла на фронт, стала там розвідницею та знайшла чоловіка.
"У мене був не хріновий бізнес", - згадує розвідниця Надія Боговіч. До війни вона була успішним підприємцем. Відкрила в Івано-Франківську службу таксі, займалася вантажоперевезеннями. Після початку АТО стала волонтером, потім пішла воювати в ДУК ПС, а зараз офіційно служить в ЗСУ. І судячи з усього, минуле життя лякає її сильніше обстрілів.
"Я була такою перевантаженою, ви не уявляєте. Не через справи. Треба було вранці їхати на манікюр, потім на масаж, а потім в солярій. У мене часу на дочку не було. Це зараз я живу, а тоді існувала ", - зізнається розвідниця, яка змінила офісний стиль одягу на майку кольору хакі і такі ж штани.
З першим чоловіком вона давно розлучилася, виховувала дочку одна і не думала про те, що знайде нову любов. Тим більше на передовій. І, от, рік тому в Івано-Франківських ЗМІ вийшла стаття: "Боєць з позивним "Руда" заради чоловіка пішла на війну". Журналісти написали, що наша героїня розписалася з земляком і побратимом Юрієм (позивний "Сирота"), але видали бажане за дійсне.
Кільце змінювали тричі
З Надею і Юрієм ми зустрілися неподалік від наших позицій в Мар'їнці. Бійці повернулися з полігону, Сирота зайнявся чисткою автоматів, Боговіч вийшла зустрічати волонтерів: з Житомира приїхали Юлія Толмачова та її помічник Сергій Ченчевий. Вони швидко обмінюються новинами, розвантажують мікроавтобус, і нарешті, ми просимо детально розповісти лав-сторі.
"Про те, що "Сирота" хотів зробити мені пропозицію, знали всі, але мені не говорили. Шпигуни", - посміхається Надя.
І, оскільки, готувався сюрприз, не могло бути й мови про примірку обручки.
"Якось сидимо на базі в Жованці (частина розрізаного війною селища Зайцеве, де лінія фронту може проходити по вулицях та городах), хтось знімає з пластикової пляшки кільце, яке знаходиться під кришкою, і каже: "Давайте подивимося у кого якої товщини пальці, це ж важливо, щоб на курок натискати". Все засовують пальці в це кільце, а я, дурна, теж. Пацани дивляться на мене, кажуть: "Товсті в неї пальці ", - я обурююся, сперечаюся з ними: "Нормальні у мене пальці. Нормально я стріляю", - продовжує сміятися Надя.
У підсумку, наречений з друзями тричі міняв кільце і нарешті вручив його нареченій на день її народження.
"Нам тоді волонтери привезли кілька упаковок коли в жерстяних банках. Сидимо п'ємо, перший тост, другий. На третій всі встають. Ну, всі встали, і я встала. Хтось кричить: "Сирота", тобі слово". Ну, думаю зараз про любов скаже і сядемо. Замість цього хтось вмикає музику, хтось починає знімати відео, а Юра заходить з орхідеями, стає на коліна і простягає кільце. Я, як дура, розплакалася. Не думала, що мене щось може так розчулити", - зізнається Надя.
Свідком повинен був бути Андрій Маслов, позивний "Футболіст". Він загинув 21 травня 2018 року. Через два з невеликим тижні, 8 червня, загинув командир підрозділу Володимир Майборода, позивний "Май". Про весілля не могло бути й мови.
Читайте: Навколо нас стояв густий запах крові - очевидець про бої під Іловайськом
"Ми вирішили, через рік розпишемось. Але час минув, а друзі все гинуть і гинуть. Розпис - це свято, його потрібно відзначати. А як святкувати? Ну, як святкувати? Особисто у мене" Фугас "(Едуард Лобода, отримав смертельне поранення 3 липня цього року) - це 66-й друг, який загинув на війні. Як святкувати?", - видихає Надя.
"Я б по мінному полю побігла тільки б з ним нічого не сталося"
Наші герої зустрілися в 2016 році, воювали у одного командира, але не були знайомі особисто.
Наші герої зустрілися в 16 році
"Він думав, що я волонтер, що у мене є чоловік, хоча я вже розлучилася. Про Юру мені говорили: "Сирота" - спритний пацан", але я його ніколи не бачила та тільки набагато пізніше дізналася, що він справді круглий сирота. І перший раз ми поговорили в шпиталі в Івано-Франківську, куди він потрапив після поранення. Ми прийшли його провідати з друзями, а я - колишній бізнесмен, у мене 300 друзів - 300 мужиків, і жарти відповідні. Я з ними тоді посперечалася, що пересплю з ним. Повернулися на Схід, в один вечір щось між нами блиснуло і... Він мені не дав ", - зізнається Надя.
"Скотиняка!", - підключається до розмови волонтер Сергій Ченчевий, а Надя вже іншим серйозним тоном продовжує.
"Після цього у нас зав'язалися стосунки, ми почали листуватися. Іскра-то, була, але на війні не завжди думаєш про секс, це не на першому місці. Є більш важливі речі. І одного разу, я поїхала зі Сходу, а через кілька днів читаю новини про те, що на шахті "Бутівка" чотири "200" і вісім "300". Я почала всім телефонувати і нарешті почула: "Не переживай, він "трьохсотий", все буде добре". Після цього ми вже з ним не розлучалися, хіба що на кілька днів, - Надя недовго замовкає, потім зізнається. - На війні важко бути вдвох. Я переживаю щоб з ним щось не відбулося, він переживає за всіх. Коли розподіляє завдання, призначає мене старшою, але групи прикриття. Воно мене їсть зсередини, я можу більше, не тільки прикривати. Але як я піду проти нього? І я розумію чому йду не поруч з ним. він знає, що мене треба тримати подалі, тому що, якщо щось трапиться... Так, я б по мінному полю побігла тільки б з ним нічого не сталося".
До розмови знову підключаються волонтери.
"Я тебе скажу, що вона - відчайдушна взагалі. Надя переодягалася безхатченком, брала пляшку горілки і йшла в розвідку", - розповідає Юля Толмачова.
"Пляшку пива", - поправляє Надя і каже, що за роки війни сталося багато різних "цікавих нюансів".
"Нюанс" з поліцією
"Дзвонять мені якось з місцевої поліції:" Ми б хотіли з вами поговорити ". Я тоді всім казала, що я - волонтер, але вони наполягали: "Просто уточнимо, заїжджали ви на шахту "Бутівка" чи ні". Я зібралася їхати до поліцейських, а "Май" мене зупиняє: "Почекай, їдемо з тобою. "Сироти" немає, не дай Боже з тобою щось трапиться, що ми йому скажемо?", - починає розповідь Надя.
Бійці сіли в машину, яку готували до виїзду на передову, в багажник був заповнений боєприпасами та зброєю.
Бійці сіли в машину, яку готували до виїзду на передову
"Під'їхали. На мене вже чекають біля дверей, і, о-па. Двоє мені руки заламали, в "ментуру" запхали і повели на третій поверх. По дорозі руки вище, і вище. Хтось каже: "Давай наручники". Я у відповідь не мовчу: "Х...чники". Розмовляють зі мною російською: "Щас тебе взагалі п..да буде! У вас незаконне збройне формування, ти вбивала людей!"- "Я? Я крім хліба нічого на позіції не возила! Якби я когось вбила, то вже б сиділа ", - Надя в особах переказує діалог, зображуючи "театральну" невинність.
Через десять хвилин "допиту" у неї задзвонив телефон, це командир почав турбуватися.
"Телефонує "Май": "Надія, що там? Все нормально?" - "Ненормально" - "Що?" - "Погрожують" - "Ти на якому поверсі?" - "Третій, праворуч від входу". Поліцейський мене перебиває: "Стули пельку. Відповідай на питання". Кажу: "Я не розумію російську мову. Розмовляй зі мною українською. І ти чого тикаєш на мене?". Він у відповідь замахується на мене прикладом. А я відразу зрозуміла, навіщо у мене запитали на якому я поверсі: "Спробуй! У вікно подивися". Він від того вікна аж відлетів. Побратими вийшли з машини зі зброєю і дивляться на наш поверх. У поліцейських відразу мова з'явилася: "Вибачте", "Перепрошуємо".
І знову телефонує "Май": "Вмикай гучний зв'язок? Чути всім? Вона сказала "Плюс". У вас п'ять мінус. Якщо вона скаже "мінус" - чекайте". Поліцейські завмерли: "Що буде, якщо ти скажеш "мінус"? - "П...да буде". Вони знову "Вибачте", "Давайте, ми вас проведемо до виходу", "Обережно, тут висока сходинка", - Надя зі сміхом завершує розповідь про "нюанси".
"Нарешті в нас мужик в хаті з'явився"
"Розкажи, як я тікав від обстрілу з квітами", - Сирота ненадовго відривається від розібраної зброї.
"Во! Оце історія", - пожвавлюється Надя і зізнається, що з "виходів" її наречений завжди приносить їй квіти.
"І то, як-то поїхали вони з Тарасом Степурою коригувати "мінометку". Чекаю, їх немає. Ми почали переживати: валять по нас, насипають дай Боже Нарешті, приїжджає з букетом квітів, а Тарас на емоціях розповідає: "Я "літаю" (керую безпілотником), коригуємо, а "Сирота" пішов квітів нарвати. І тут по нас почали 120-мм прилітати. Ми бігти, і твій "Сирота", раптом, повертається та біжить назустріч вибухам: "Я квіти забув!", - переказує історію Надя і показує на телефоні фото тих польових квітів.
Запитуємо про те, чи часто вони сваряться. Бо занадто ідеальною виходить її розповідь. Надя починає здалеку.
"Подарували нам якось Ford Maverick. У нас така радість була! Ми йому так раділи, капець! Але десяти днів не минуло, ми потрапляємо на ньому під обстріл. По нас працюють з ДШК, хочуть, аби ми зупинилися, щоби нас можна було в полон взяти. І ми звідти, на двох дисках і двох колесах на швидкості 140 кілометрів на годину прориваємося. Коли вже було безпечно, залишили машину, пішли пішки. Вранці, прокидаюся і кажу: "машину шкода. Давай колеса поміняємо і вивеземо її?". "Сирота" відмовляється: "Від неї вже, напевно, один попіл залишився". Я наполягаю на своєму. Прийшли - стоїть наш Ford. Почали міняти колеса, і тут знову обстріл! "Сирота" крутить гайки і бурчить: "Ось! Послухай бабу! Жити вона не хоче! Машина у неї в голові", - знову в особах переказує історію Надя, а її наречений продовжує зосереджено чистити та змащувати автомати.
Останнє наше запитання: "Що для вас є кохання?"
"Дурдом веселка", - тихо бурчить "Сирота". "Я не знаю, - знизує плечима Надя. - У мене часто запитують: "За що ти його любиш?" Неможливо на це відповісти. За що? Сказати, що за щось особливе - не можна. За все. Я не думала, що зможу так полюбити. Але коли побачила, що він без мене не може, то усвідомила, що і сама не можу без нього".
Надія Боговіч: "У мене часто запитують: За що ти його любиш?"
Наостанок вона розповідає про те, що і 20-річна дочка повністю схвалила її вибір.
"Після знайомства вона сказала: "Мамо, у нього маніакальний погляд". Після двох днів спілкування зізналася: "Нарешті у нас в хаті мужик з'явився". Мені доводилося все життя бути сильною, боротися, виживати. У мене сильний характер, але так хотілося, щоб хтось стукнув кулаком по столу, гримнув на мене... Наші відносини з Юрою - не тільки квіти. Ми можемо сваритися, кричати один на одного. Але через п'ять хвилин він говорить: "Сонечко, прости" і мені більше нічого не потрібно. Що таке любов? Життя", - каже Надя.
