Сьогодні важливий день для всієї Європи. Голосування щодо Brexit визначить не лише розвиток Великої Британії протягом найближчих декількох років, але матиме і фундаментальний вплив на розвиток всього європейського проекту на найближче десятиліття. Дипломат Василь Філіпчук висловив "Апострофу" свою думку щодо можливих наслідків цього голосування для Євросоюзу в цілому та Великої Британії зокрема.
Важко передбачити, чим завершиться голосування в британському парламенті сьогодні після обіду. Більшість очікує провалу пропозицій британської прем’єрки. Якщо саме так і трапиться, то далі - або вибори, або новий референдум щодо Brexit, або відкликання заявки на вихід із ЄС і повернення до статусу-кво початку 2016 року. Або всі три варіанти разом.
Так, британцям доведеться пройти в такому випадку момент національного приниження – але краще жахливий кінець авантюри за назвою Brexit, ніж жах без кінця. Це кращий варіант для усіх.
Хоча, можливо, гонор і національна гордість візьмуть гору, і на зло собі британці таки вийдуть з ЄС без договору чи з існуючим поганим договором, після чого розпочнуться наступні частини британської драми за назвами "північноірландський конфлікт" чи "шотландський сепаратизм". Але хочеться вірити в здоровий глузд, а не в хворий гонор.
Brexit надовго стане для націй, які вміють робити висновки з чужих помилок, уроком щодо ціни популізму. Але важливіше все-таки інше. Чи вийде Британія з ЄС, чи ж відкличе свою заявку і залишиться приниженим членом Євросоюзу - все це матиме фундаментальний вплив на розвиток європейського проекту щонайменше в найближче десятиліття. Brexit став лише одним із проявів чергової кризи у нинішньому процесі європейської інтеграції.
Що ж за такий ЄС ми побудували, кажуть мої європейські співрозмовники, що навіть менш інтегрована, ніж інші, Велика Британія не у змозі вийти з ЄС? Можливо, якби виходила Угорщина чи Австрія, то було б простіше? Навряд, оскільки ЄС вже сьогодні перетнув межу між типом державного устрою за назвою "конфедерація" і "федерація", і повноваження наднаціональних органів у низці сфер більші, ніж повноваження державних інституцій. І коли з’являються проблеми, які не може вирішити Брюссель, чи якщо рішення Брюсселю не влаштовує громадян тієї чи іншої країни, то який шлях вирішення? Відповіді немає. Тому після завершення саги за назвою Brexit ЄС надовго сконцентрується на внутрішніх питаннях.
Той ЄС, який зараз існує, не задовольняє не лише 52% британців, а й багатьох поляків, угорців, чехів, італійців, французів, навіть все більше німців, які були головними бенефіціарами розвитку ЄС останніми десятиліттями. І вирішення шукатимуть в умовах, коли у наступному Європарламенті буде щонайменше третина, а то й більше євроскептиків чи антиєвропейських сил.
Це не унікальна ситуація, в історії ЄС були довгі періоди стагнації, зараз, очевидно, почався новий. Рано чи пізно вихід знайдуть і з нього – надто багато вже вкладено сил і ресурсів у побудову того, чим є сьогодні європейський проект, надто привабливою є ідея цілого континенту без кордонів, з вільним рухом товарів, капіталів, послуг і робочої сили. Лише тепер вирішити б, що робити з вільним рухом нелегальних мігрантів, жебраків, криміналу, деіндустралізації, зниженням соціальних стандартів…
Що все це значить для України? У цілому - нічого. Україна пов’язана юридичними зобов’язаннями з ЄС у формі угоди, яка не лише не надає статусу кандидата на вступ, але навіть і не створює передумов для отримання такого статусу. Внутрішні проблеми в ЄС сусідів мало торкаються. Хіба що сусіди зможуть вивчити чужі помилки після того, як виправлять усі свої власні - а це ще на довгі роки роботи.
Головний урок - не вірити у популізм і магічні формули, коли одним гаслом обіцяють вирішити усі проблеми. Не вірити у брехливі обіцянки і покладатися лише на власні сили. ЄС на найближче майбутнє не стане локомотивом, який потягне нас у світле майбутнє так само, як колись потягнув Польщу чи інших наших західних сусідів. Надто багато вагонів, надто перевантажений власними проблемами локомотив, стандарти колій настільки різні, що перекласти їх на такій величезній території на декілька порядків складніше, ніж пару балканських чи центральноєвропейських вагончиків підчепити.
Тому, якщо це все і щось значить для України, то лише те, що покладатися маємо насамперед на власні сили…
