Через військове загострення між Індією та Пакистаном, союзником Китаю, актуальнішим може стати питання забезпечення більш широкої безпеки в регіоні. Велике значення в цьому контексті мають територіальні суперечки Китаю з іншими азійськими країнами, зокрема в Південно-Китайському морі. Про загрози регіональній безпеці в країнах Азії "Апострофу" розповів доктор політичних наук, професор Національної академії державного управління та колишній співробітник Дипломатичної академії України Сергій Шергін.
Азійської безпеки як такої не існує - тобто немає системи регіональної безпеки, на відміну від, скажімо, Північноатлантичного альянсу. Ми бачимо відсутність будь-якої регіональної чи субрегіональної системи безпеки в усій Азії - від Туреччини до Японії. Ситуація в Азії дуже складна: вона фрагментована, різноманітна, оскільки питання безпеки охоплює декілька осередків напруги.
Відносини між окремими країнами цього величезного регіону неоднозначні. Деякі країни товаришують і мають відповідні договори про захист безпеки, про розмежування кордонів, як, наприклад, В'єтнам і Китай, які нещодавно підписали документи про морські та суходільні кордони. Але водночас навіть наявність цих документів не гарантує безпеку в цьому регіоні і в відносинах країн-підписантів.
Наприклад, В'єтнам має свої інтереси щодо Парасельських островів, як і Китай. Тому між ними час від часу відбуваються суперечки, які доходять до збройних конфліктів, взаємних обстрілів.
Китай є агресором щодо Індії - він захопив 25 тисяч квадратних кілометрів на спільному кордоні ще наприкінці 1950-х - початку 1960-х років. Тож Китай є антагоністом Індії, бо, зокрема, розуміє, що мав би повернути захоплену територію - ця проблема є у двосторонніх відносинах. Індійці мають, як то кажуть, довгу пам'ять.
Також Китай є союзником Пакистану і облаштовує в країні морські порти, постачає зброю. Пакистан має з Індією конфліктні відносини, оскільки на територію Кашміру претендують обидві країни, а Пакистан контролює Західний Кашмір. Також суттєвою проблемою є те, що Пакистан - ісламська країна, а народ Індії сповідує переважно інші релігійні вірування.
Читайте також: Загострення між Індією і Пакистаном: стало відомо про небезпечні підбурювання
Є, звісно, і проблема Корейського півострову. І навколо ядерної програми КНДР ведеться велика геополітична гра, оскільки Трампу потрібна підтримка своїх виборців, і він намагається здобути "перемогу", вирішивши питання, яке турбує і Китай, і Росію, та інших.
Архіпелаги Південно-Китайського моря є спірними територіями між багатьма країнами: Малайзією, В'єтнамом, Філіппінами, Китаєм, Південною Кореєю та іншими. Південно-Китайське море, яке в регіоні називають Східним морем, - є причиною конфліктогенної ситуації в Південно-Східній Азії, так як Китай претендує на те, що це внутрішнє китайське море. Ескалація можлива, але я думаю, що ми не побачимо використання Китаєм ядерної зброї проти своїх "маленьких" сусідів, деякі з яких немаленькі: Індонезія має 260-мільйонне населення, В'єтнам - майже 96 мільйонів.
Китай - це регіональний лідер і ядерна держава. Будь-яка інша країна цього регіону фактично не може чинити спротив Китаю. Японія дотримується нейтралітету, хоча свої власні інтереси щодо Південно-Китайського моря вона також має.
Тому суб'єктами конфлікту в Південно-Китайському морі є Китай і В'єтнам, який має розвинену військову галузь. Але сили все одно абсолютно неспівставні. Китай має найбільший флот у Тихому океані - за кількістю кораблів йому поступається навіть флот США.
Однак Китай, мені здається, не наважиться на конфлікт з будь-якою країною регіону - хоча б тому, що є членом Ради Безпеки ООН. За В'єтнам можуть вступитися Сполучені Штати - вже не одна американська делегація, в тому числі військова, відвідала Соціалістичну Республіку В'єтнам. Я працював у В'єтнамі дипломатом майже п'ять років і спостерігав за відносинами цієї країни з Китаєм з моменту зародження цих конфліктогенних ситуацій. Зараз США обіцяють В'єтнаму допомогу з логістикою і постачання засобів захисту подвійного призначення. Думаю, це зупинить Китай.
Військові бази США в Японії, на Гуамі та в інших місцях є стримуючим фактором для будь-якого потенційного агресора. Китайська експансія має передусім торговельно-економічний характер. Китаю набагато вигідніше мати торговельні відносини, ніж воювати з будь-якою країною регіону. Можна застосовувати м'яку силу - тобто дипломатію, економічний і соціокультурний вплив, адже в Південно-Східній Азії є понад 50 мільйонів хуацяо (вихідці з Китаю, що проживають в інших країнах, - "Апостроф"). Тобто я не думаю, що Китай, будуючи військові бази на штучних островах, серйозно комусь загрожує. Для Китаю це своєрідний захисний пояс. Це маленькі острови, великих баз там не збудуєш.