Усі спроби президента Росії Володимира Путіна заштовхнути ОРДЛО в Україну на умовах Москви не мали успіху. Тепер глава Кремля розповідає про те, що Україні та Росії потрібно налагоджувати стосунки. Але й тут переможного кінця для Путіна не видно. Як оцінювати останні заяви президента РФ і чи варто очікувати повномасштабної війни - в ефірі програми "Всьо по беспределу" на Апостроф TV розповів російський політолог і публіцист АНДРІЙ ПІОНТКОВСЬКИЙ.
- Ще 31 жовтня з'явилася інформація, що Росія посилює присутність військової сили на кордоні з Україною. Зеленський та Єрмак кажуть, що все гаразд. Але 30 листопада Путін зазначив, що справа не у введенні військ, а в тому, що якщо налагодити відносини, тоді війни не буде. Це "якщо" мене дуже бентежить.
- Це вічна наша дискусія про те, чи він справді хоче вдертися чи це шантаж. Більш менш зрозуміло, чого він хотів від України під час весняних хороводів. Він вимагав прийняти його інтерпретацію Мінських угод - особливий статус для Донбасу, зміни до конституції, надання легалізації військово-терористичному плацдарму Росія-ОРДЛО в українському правовому полі. Тобто фактично капітуляцію України та приєднання України до ОРДЛО.
Цього він не здобув. Потім він намагався Байдена втягнути у цю справу, і зустріч 13 червня закінчилась досить ганебно для Байдена. Якимось чином Путін змусив його промимрити ті найзаповітніші для Путіна слова про безальтернативність Мінських угод та особливий статус.
Але Байдена зустріла хвиля обурення в США. Найближчий до нього канал CNN заявив, що Путін отримав від Байдена все що хотів. В результаті, американський істеблішмент і Конгрес повністю переграли цю позицію Байдена, а візит Зеленського пройшов під іншим порядком денним – було укладено оборонну угоду.
Ще далі у цьому напрямі розвивалися події для України у листопаді, коли було підписано, можна сказати, історичну хартію України та США про стратегічне партнерство.
Тобто цей шантаж провалився повністю. Україна та США не підуть на легалізацію ОРДЛО. Наразі немає вже предмета шантажу і сьогодні Путін досить відверто перетнув червоні лінії.
Ось для вас один момент дуже важливий, а я зазначу ще два. Він уперше використав постановочну фразу про так звані республіки "поки не визнані республіки", з великим наголосом на слово "поки" - як би анонсуючи своє визнання цих республік. Відразу він додав кілька причин для вторгнення, яке може відбутися. Зокрема, щоб захистити населення цих майже визнаних Кремлем "республік".
А потім він ще провів паралелі з Карибською кризою, порівнявши розміщення тоді ядерних ракет Хрущовим на Кубі з розміщенням сил протиповітряної оборони США для захисту українських міст. І сказав "ну, раз Кеннеді міг завдати превентивного удару, чому зараз не можуть".
Він відкрив свої карти досить ясно. До нього нарешті дійшло, що всі спроби обдурити Байдена, українське керівництво за допомогою Єрмака, Демченка чи ще когось, провалилися. І він прийняв рішення про якусь силову операцію, на якій зараз буде якась класична провокація.
Але ці плани зрозумілі керівництву західних країн. Погодьтеся, останніми днями майже кожну годину звучать безпрецедентно жорсткі заяви керівників західних країн та керівництва НАТО про їх переконання у готовності Путіна напасти на Україну – і вони мають тверду рішучість вас захищати.
Мені здається, що ці люди мають уже не лише фотографії переміщень військ навколо України, а й якусь оперативну інформацію з Москви, можливо отриману засобами електронної розвідки, про деякі ухвалені рішення.
- Вас не дивує спростування з боку Єрмака та Зеленського інформації, про яку відкрито говорять чиновники США та Європи, що Росія стягує війська до кордону з Україною?
– Я може недостатньо поінформований, але не чув чітких заяв Зеленського. Щодо Єрмака, то ця людина давно викликає у мене дуже глибокі підозри. Весь перший рік президентства Зеленського я дуже різко критикував Єрмака та Зеленського якраз за ту політику, яку здійснював Єрмак – підписуючи, наприклад, із Козаком одну за одною угоди, які вели до капітуляції України. Але ця тенденція була зламана десь у середині минулого року, тими людьми, яких я тоді називав "колективний маннергейм".
- Путін учора не відповів, чи балотуватиметься він у 2024 році. Сказав, що має право на це. Але наявність цього права дестабілізує ситуацію у Росії. Що ми розуміємо під цим?
- Кокетує як 17-річна дівчина. Це знаменита формула Гесса, правої руки Гітлера: Німеччина це Гітлер, Гітлер це Німеччина. Найближчий соратник Путіна повторив її дослівно: Росія це Путін, Путін це Росія.
Між Україною та Росією головна різниця якраз у тому, що ця формула немислима у вас.
Я зі змішаними почуттями дивився прес-конференцію Зеленського з журналістами, вона була не дуже вдала з обох боків. Але це свідчення, що в Україні зовсім інша політична культура. Вам не характерна відверта пошана гетьману. У цьому, звісно, сила України. Але іноді вона може призвести до слабкості, особливо в такі гострі моменти, коли ворог стоїть на порозі країни. Хотілося б таки більшої єдності українських політичних сил.
- Згода Путіна балотуватись цементує політичну верхівку. Щойно він скаже: "Я втомився, я йду" – почнеться боротьба між кланами і все зруйнується. Так чи ні?
- Це аргументація, з нею можна погодитись, але це не основний мотив для Путіна. Насамперед він зубами, руками, всіма кінцівками вчепився в це крісло, бо піти означає для нього місце на лаві підсудних.
- Сподіваюся, ми доживемо до цього світлого майбутнього.
- Звичайно, доживемо, особливо ви. Я весь час запевняю себе в хвилини слабкості, що я повинен пережити одну людину, яку ви знаєте.
