Британські вчені заявили, що знайдені в Стоунхенджі докази можуть бути частиною ключа до розгадки багатовікової таємниці цієї доісторичної споруди. Йдеться про загадковий «валун Ньюолла», розкопаний у Стоунхенджі в 1924 році.
Дослідження вчених опубліковано у журналі «Journal of Archaeological Science».
Група дослідників з Університету Аберіствіт дійшла висновку, що неолітичні громади переміщували так званий валун Ньюолла на рівнині Солсбері у Вілтширі, який було виявлено під час ранніх розкопок у Стоунхенджі в 1924 році полковником Вільямом Хоулі. Це відкриття ставить крапку у давній науковій суперечці про те, що саме сприяло появі каменів на доісторичній пам'ятці – рух льодовиків чи переміщення людьми 5 тисяч років тому.
На рисунку А зображено основну частину валуна Ньюолл, що залишилася, а на рисунку B — сегмент, який було видалено для наукового аналізу.
Найперші дослідження вчених визначили валун Ньюолла льодовиковим ерратом, чим підтвердили гіпотезу, що цей камінь був перенесений в Стоунхендж під час руху льодовиків. Однак інші роботи спростували цю інтерпретацію та припустили, що валун був шматком ріолітового уламку.
Професор Річард Бевінс та його команда порівняли валун Ньюолла з камінням у Крейг Рос-і-Фелін, скелястому виступі на північній стороні гір Преселі в Уельсі, що знаходиться на відстані понад 200 км від Стоунхенджу. Вони з'ясували, що валун Ньюолла є шаруватим ріолітом, а його поверхневий шар багатий на карбонат кальцію, що ще раз підтверджує ідею про те, що його перемістили люди, оскільки льодовики розкидали б подібні уламки по інших регіонах Британії.
Валун розміром з футбольний м'яч був виявлений під час перших розкопок у Стоунхенджі в 1924 році полковником Вільямом Хоулі.
«Немає жодних доказів, які б підтверджували інтерпретацію того, що валун Ньюолла це льодовиковий ератичний процес», – зазначають дослідники.
Команда Бевінса стверджує, що подібні фрагменти можна було б знайти й в інших місцях рівнини Солсбері, якби камені були свого часу перенесені льодовиками, але вони зосереджені лише в Стоунхенджі, що додає ваги аргументам на користь переміщення їх людьми.
«Сам факт існування Стоунхенджа свідчить про переміщення неолітичними народами каміння вагою до 40 тонн. Якщо не стверджувати, що все каміння просто лежало на землі, готове до встановлення там, де мав бути побудований Стоунхендж, то каміння мало бути переміщене на потрібні місця», — пишуть дослідники.
Дослідники з Університету Аберіствіт визначили, що неолітичні громади були відповідальні за переміщення «валуна Ньюолл» на рівнині Солсбері у Вілтширі.
Дослідники твердо заявили, що «якщо люди епохи неоліту могли перемістити камінь на кілька десятків метрів, вони могли б перемістити його на десятки або сотні кілометрів».
«Можливо, це було нелегко, але цілком можливо, і переміщення 2–3 тонн блакитного каміння вимагало б на порядок менше зусиль, ніж переміщення сарсенів», – зазначили вони.
Хоча дослідження підтверджує, що неолітичні громади переміщували каміння, точні методи, які вони використовували, залишаються невідомими.
Вони зазначили, що «недавні корінні народи перевозили каміння вагою багато тонн на великі відстані за допомогою мотузок, дерев'яних саней та доріжок – технологій, які були доступні ще в неоліті». Нагадаємо, у графстві Вілтшир, що на півдні Англії, неподалік від відомого Стоунхенджа, можна побачити вражаючу його альтернативу - стоячі камені Ейвбері утворюють найбільший у світі мегалітичний комплекс.
