Андрій Білецький: Україною керує господар зверху

Колишній командир полку "Азов" і нині нардеп АНДРІЙ БІЛЕЦКИЙ не так давно був обраний головою новоствореної партії "Національний корпус". У другій частині інтерв'ю для "Апострофа" Білецький розповів про свої політичні амбіції, про майбутнє партії, співпрацю з "Правим сектором" і прокоментував резонансні пункти програми своєї політсили - відновлення ядерного статусу країни, дозвіл на володіння зброєю та участь України у Балто-Чорноморському союзі. При цьому екс-комбат заявив, що Україна більше схожа на квазідержаву, яка фактично управляється кимось зверху.

Першу частину інтерв'ю читайте тут.

- Пройшло вже декілька тижнів з дня презентації партії, як оцінюєте початок роботи?

- Зараз фактично закінчуються усі організаційні питання. Наприклад, таке найпростіше, як перехід активу громадської організації Цивільний корпус в цілому, деяких організацій, що долучилися, до партійного членства та партійного осередку. Ну і йде ще інша організаційна робота, без якої партія працювати не може: сайт, питання вивчення уставу, напрямки політичної роботи та інше.

- Одразу ж з презентацією була опублікована програма партії, яка викликала чималий резонанс.

- І я дуже радий, що це перша партійна програма за багато років, яка взагалі обговорюється майже попунктно. Тобто не чи гарно вона оформлена, чи гарно вийшов Петро Порошенко або Арсеній Яценюк на плакатах, чи цікава назва, чи добре обґрунтували новий ребрендинг "Удару" чи ще чогось там, а саме по суті. На жаль, у нас в країні ніхто не зможе назвати серйозні відмінності програм БПП, БЮТу, "Народного фронту" або ще когось. Бо таких відмінностей просто нема. Це така собі жувальна гумка з формулою: "За все хорошее и против всего плохого". А наша програма викликає багато дискусії – вона змушує людей задуматись не над популярними партійними лозунгами, а над планованими реформами. Презентація нашої програми – це перехід від дешевої політики як піар-проекту до політики як сутності, як дорожньої карти, за якою буде розбудована нова українська держава. Повністю на програму пішло півроку. І я, чесно кажучи, не сподівався на такий результат.

- Хто працював над програмою? Я так розумію, що не тільки представники Цивільного корпусу?

- Абсолютно не тільки, навіть здебільшого не представники Цивільного корпусу. Була створена комісія, яка займалася безпосередньо програмою. Я брав активну участь, але все-таки я був органом зверху над робочою комісією. Над програмою працювали велика кількість діючих підприємців, викладачів абсолютно за різними напрямками з Києво-Могилянської академії, інших київських, львівських, харківських вищих навчальних закладів.

- Найбільший резонанс викликали ваші пропозиції щодо відновлення ядерного озброєння та легалізації зброї. Прокоментуйте ці ваші ініціативи.

- У нас в українському суспільстві побутує дві думки: думка здорової людини і думка купця. Думку купця виклав нещодавно в інтерв’ю Леонід Кравчук, який якраз і позбавив Україну ядерного оснащення. Він сказав (з рівнем внутрішнього комплексу національної неповноцінності цієї людини все зрозуміло по одній фразі, це класичний Малорос, Малорос з великої літери), що ми були з ядерною зброєю, "як мавпа з гранатою". Тобто він оцінив Україну, як "верхнюю вольту с ядерной дубинкой". Країну, чиї сини вивели людство в космос, країну, у якій вперше в світі розщепили атом, країну, яка дала світу Корольова, Лозино-Лозинського, Кибальчича, Шаргея, Ціолковського, Сікорського, він порівняв із мавпою з гранатою.

Президент Кравчук здав в останню чергу тому, що у нього, як і у сучасної влади і всіх президентів, які були після нього, був величезний комплекс неповноцінності українців перед світовими державами або іншими народами. Вони внутрішньо вважають нас таким "российским захолустьем" або східною недоєвропою. У них немає жодної краплі української гідності і такого поняття, як україноцентризм. Тому для них все це страшно, нереально і так далі. Страшно, як рабам, які там прожили декілька поколінь, знімати ошийник.

Для України ядерний статус – це не формальне долучення до клубу держав, які збагачують уран. Ми вже маємо в країні атомну енергетику та потенціал відновити власне збагачування урану. Питання зовсім в іншому. Ядерний статус – це, в першу чергу, статус найвищого рівня безпеки, який тільки існує на планеті. Давно вже всі відмовилися від розгляду ядерної зброї як серйозної наступальної зброї. Увесь світ від цього відмовився, навіть Індія і Пакистан. Ядерна зброя зараз розглядається як головний стовідсотковий безпековий механізм, який гарантує ненапад і відсутність повномасштабної агресії по відношенню до твоєї країни. Україна - величезна 40-мільйонна нація, величезна країна в центрі Європи, все ще з потужним потенціалом. У сучасній ситуації Україні важко і армію нормальну створити, не говорячи вже про ядерну зброю. Але, якщо ми хочемо і збираємось робити Україну повноцінною країною і вагомим геополітичним гравцем, то ядерна зброя – це залізна гарантія від подібних ситуацій, які трапилися в Криму і ще досі тривають на Донбасі.

- А ви не вважаєте це дещо радикальним кроком?

- Ні, не вважаю. Ми поважаємо договір про нерозповсюдження ядерної зброї, звичайно. Але свій статус ми не здобуваємо, а відновлюємо. У нас був статус ядерної країни у 1991 році де-факто і де-юре. Ми його втратили, добровільно відмовилися від ядерного статусу завдяки рамочному Будапештському меморандуму, який, з точки зору міжнародного закону, втратив повністю свою чинність і силу. Двоє з підписантів елементарно утримувалися від будь-якої реальної допомоги в збереженні територіальної цілісності України - саме те, заради чого ми віддавали ядерну зброю. А один з підписантів став безпосереднім і прямим агресором, який анексував частину території, а на іншій території влаштував так званий "громадянський" конфлікт. Тому Будапештський меморандум втратив чинність. Фактично, нам відмовили в гарантіях, які дали, і ми маємо право повністю відмовитися від статусу без’ядерної країни.

Крім того, що ядерний статус має височенний рівень безпеки (а нашій країні зараз це б не завадило), для більшості країн, не для монстрів, типу США, Китаю або Росії, а для таких країн, як Франція чи Британія, ядерний статус дозволяє тримати невелику армію. У Британії армія при тому, що на острові проживає близько 60 мільйонів людей, складає трохи більше 100 тис. Тоді як в Україні - майже 300 тис. А чому? Тому що, по-перше, острівне положення, але головне – ядерний статус. Ядерний статус настільки забезпечує цілісність країни, що дозволяє зменшувати чисельність армії. Я готовий посперечатися, що ядерний статус, якби ми поновили кількість тактичної ядерної зброї, не тільки не перевантажить військовий бюджет, він його скоріше зменшить. Тому з усіх сторін ядерний статус для України вигідний.

Єдине, що заважає його набуттю – це відсутність політичної волі у нашої верхівки. Тому це перш за все питання зміни політичних еліт на вольові, рішучі і україноцентристські.

- А щодо легалізації зброї?

- Вільне володіння – це вільне володіння. У нас народ вже склав іспит на дорослість. Ми повоювали більше двох років, величезна кількість людей отримала бойовий досвід, брала зброю в руки, і це не призвело до катастрофічних подій. Я вірю в те, що вільний громадянин має право обороняти дім, сім’ю, себе від злочинців. Більш того – я вірю, що володіння зброєю призведе до зниження конфліктного потенціалу в суспільстві та поверне українцям самоповагу та громадянську відповідальність.

- Останній інцидент з поліцією в Дніпрі не є прикладом того, що іспит ми склали на трієчку?

- Немає жодного суспільства на планеті, де не існує злочинності. У Швейцарії періодично теж проходять розстріли, ми знаємо, що швейцарці тримають зброю вдома в зброярських шафах, але при цьому там періодично проходять розстріли. Така ж сама картина в США. Але ніхто не вважає ані США, ані Швейцарію небезпечними чи нерозбудованими країнами. Це не замінює принципу: вільна людина має вільне право володіти зброєю, захищати себе. У тому числі і від наступного "Беркута", який вирішить, що так можна з людьми робити. І влада це повинна теж чудово розуміти. Це запобігання і тиранії, і злочинності.

Ви знаєте, що 80% mass shooting на території США за останній рік проходили в так званих free arm зонах, тобто в зонах, де була заборонена зброя? У тому числі розстріли гей-клубів в Орлеані і так далі. Тобто всі ці розстріли в основній своїй масі проходять там, де зброя заборонена. Мене нещодавно спитала одна журналістка: "Ви хочете дати людям зброю, а у нас люди голосують за гречку". Але ніхто не виступив в цій країні з пропозицією заборонити вибори через те, що у нас є люди, які продають свій голос. Люди є люди. Але ж ми будемо вважати абсурдом, якщо нам зараз скажуть – навіщо вибори, якщо люди продають свої голоси. Давайте відмінимо демократію, давайте відмінимо виборну систему як таку. Я не бачу, в чому проблема.

Коли мені кажуть, що ситуація ж загострилась, рівень криміналітету виріс і таке інше – то це все дурниці. Криміналітет, який би він не був, може купити автомат, гранату або навіть вибухівку в зоні АТО. Криміналітет не може організувати напад, наприклад, на караульну частину української армії. Що казати про сховище для зберігання ядерної зброї? Це просто абсурд. Це сценарій для дешевого бойовика, але це не сценарій для реальної ситуації. Нічого подібного ніде в світі, в тому числі знову ж таки в Пакистані, проти якого не вводять ніяких санкцій, немає. З іншого боку, давайте подумаємо, якщо є декілька відсотків покидьків, то чому ми повинні добрих, чесних, вольових громадян лишати права мати зброю? Це принцип, розумієте. Вибори – це принцип. І право захищати себе – це теж принцип. Чому от, наприклад, захід не проводить доволі грізної політики стосовно до Росії?

- Чому ж?

- Захід не тільки боїться реального ядерного удару Росії, він навіть боїться, що якщо санкції будуть реально жорсткими, то це призведе до хаосу в Росії, у якій знаходиться велика кількість ядерної зброї. Вони це чудово розуміють. Тому Захід, і в 1991 році, і зараз, був найбільшим союзником російської державності.

- У вас в програмі вказується співробітництво з країнами Балто-Чорноморського регіону. Як ви бачите це співробітництво? Ви вважаєте його альтернативою членства у Європейському Союзі, чи це щось взагалі принципово нове?

- Зараз в світі існує, в прямому сенсі слова, велика геополітична криза, геополітичний перерозподіл. У основі своїй ця криза міграційно-демографічна, тобто одні країни старішають фантастичними темпами, інші країни все молодшають і видають людський потенціал в старий світ і так далі. З’являються величезні квазідержавні утворення, типу ІДІЛ, які більші за Ірак або Сирію, фактично було створено окрему сунітську національну державу. Це показує фантастичні геополітичні зміни зараз у всьому абсолютно світі. Майже весь світ пройшов такий рух. І ця ситуація непевності, змін, буде збільшуватись. Що стосується Європейського Союзу, то тут треба розуміти наступні речі: по-перше, нас туди ніхто не кличе.

- Але й не відмовляють.

- Дивіться, якщо Європейський Союз Туреччину обіцяє включити десь в районі 2040 року, то для Україні такої обіцянки просто не існує. Ми чудово розуміємо, що ніякий Європейський Союз не візьме країну з величезною демографічною кризою. З мігрантською кризою, з кризою політичної волі, яка зараз існує в Європейському Союзі. Це напівмертве утворення, про яке можна сказати, що "пацієнт більше мертвий, ніж живий", за великим рахунком. Держави там все ще сильні, найпотужніші держави світу, безумовно, але в цілому про проект дуже важко так само сказати. Навряд чи Євросоюз, який має такі величезні проблеми, які зараз тільки накопичуються і ніяк не знімаються, захоче отримати 40-мільйонну країну з фантастичною корупцією, криміналом, війною на Сході і невирішеними територіальними претензіями до ядерної Російської Федерації. Я абсолютно певен, що Євросоюз ніколи всерйоз не буде розглядати Україну як повноправного, повноцінного члена. Ми можемо отримати якісь речі по типу безвізового режиму, який є чудовим проявом свободи особистості, але з точки зору української держави це буде значити тільки те, що вона не включена в Євросоюз і не отримає всіх преференцій Євросоюзу. І це призведе до вимивання останніх мозків і останніх активних людей на Захід. До того ж, сам Європейський Союз став вкрай забюрократизованим політичним проектом. Це не конфедерація вільних націй, це величезна бюрократична машина, яка визначає форми огірків в Євросоюзі.

- А чому ви вважаєте, що новий Союз, Балто-Чорноморський або ще якийсь інший, не стане з часом таким же корумпованим механізмом?

- Я не відмовляю Україні в європейській ідентичності. Я теж вірю в те, що раніше чи пізніше Європа прокинеться, випливе на більш європейський шлях і що Україна, безумовно, буде частиною Європи, достойною частиною Європи як одна з європейських націй і частина великої європейської цивілізації. Ми ж говоримо про політичний проект. Європейський Союз - надто різний для того, щоб однаково відповідати на погрози, запити. Тобто ми чудово розуміємо, що підняття правих партій в Європі пов’язано з мігрантською кризою. Але мігрантська криза жодним чином не загрожує зараз Україні чи Румунії, тому що там низький рівень життя. Але загрожує країнам з високим соціальним захистом: Німеччині, Британії, країнам Скандинавії. Ми чудово розуміємо, що Португалія не може всерйоз розглядати російську агресію як серйозну загрозу для португальської незалежності. Але Україна і Польща можуть це розглядати. Об’єднуються зазвичай проти когось. Балто-Чорноморський союз – це союз Східноєвропейських країн значно ближчої моделі, тому що Польща, Україна, країни Балтії - самі по собі значно ближчі за соціальною моделлю, у історичному плані. Вони значно ближчі, ніж з країнами Піренеїв, наприклад. Плюс, ми маємо однакові виклики.

Весь цей пояс країн (від Хорватії) розглядає російський євразійський проект як реальну небезпеку своєму суверенному існуванню. Вони також значно обережніше ставляться до ідеї прийому і асиміляції мігрантів. Угорщина, Чехія, Словаччина, Польща, уся Вишеградська четвірка займає значно обережнішу позицію в Євросоюзі по мігранському питанню, ніж, наприклад, Захід. І, таким чином, у нас є величезна кількість елементарно ментальних, просто цивілізаційних реальних інтересів. Мало того, зараз Балто-Чорноморський союз набирає вже не розмовного жанру, є чітке розуміння співпраці - від економічної до військової. Коли про такий союз всерйоз каже президент Польщі, коли про нього каже всерйоз президент Хорватії, коли Вишеградська четвірка набуває уже реально оформлену структуру, яка займає окрему позицію в самому Євросоюзі і займає досить жорстку позицію по Україні і так далі (не дивлячись на те, що Угорщина - надзвичайно проросійська), то це вже якісь кроки. Єдине, що цей проект абсолютно беззмістовний, поки про нього не говорить один з головних учасників, адже в цьому проекті є два великі центри: це Польща і Україна, третього такого настільки великого центру не існує. Поки Україна про нього не говорить, то весь цей союз залишиться елементарно теорією.

- Якщо це настільки очевидно, то чому українське керівництво не вбачає в цьому доцільності?

- Українське керівництво, на превеликий жаль, не є в прямому сенсі керівництвом держави. Воно не діє з позиції україноцентризму та не здатне стати реальним геополітичним гравцем. Ми зараз більше схожі на квазідержаву, яка фактично існує під прямим управлінням західних партнерів. Більше, безумовно, під впливом США. Я думаю, що цей вплив не набагато менший, ніж російський вплив при Януковичі. Єдина різниця, що росіяни не вміють це робити красиво і дипломатично, а вміють робити це сокирою, і це виглядає більш неприємно, більш образливо. Але, з іншого боку, знаєте, мене не стільки хвилює - добрий господар чи поганий, мене хвилює наявність господаря.

- Що ви маєте на увазі?

- Я маю на увазі, що немає різниці – чи хороший господар, який дає транш, чи поганий, як Росія, і нічого не дає. Найгірше те, що у нас, в України, є господар, є хтось зверху, хто безпосередньо управляє країною. Тому наша політика абсолютно сателітна, так як наші можновладці не вірять в можливості України самостійно протистояти Росії, не вірять в можливості України як самостійного геополітичного гравця, не вірять жодній перспективі українського народу і держави, тому слідують найпростішому, відверто прозахідному курсу. А прозахідний - не є автоматично проукраїнський. Так, безумовно, ми повинні мати союзників на Заході, ця модель в ситуації російської агресії більш сприятлива. Але це не значить, що треба відмовлятися від власної країни. А так як власного "я" у нас не існує, то відповідно не існує і серйозних геополітичних задумок. Тому і не існує ніякої серйозної дискусії з приводу Балто-Чорноморського союзу. Хоча ті ж самі поляки, прибалти, хорвати нас уже запрошували до танцю неодноразово, але вони не відчувають від України тієї ж віддачі, яка повинна бути.

- Ви часто їздите у відрядження в країни Європи і США...

- За два роки я жодного разу не виїжджав за межі країни.

- Якщо не їздите, то активно ведете переговорив з західними партнерами. Розкажіть, з ким і стосовно чого.

- Я спілкуюся з великою кількістю військовиків, аташе, в першу чергу. Відчуваю себе військовим політиком, якщо можна так сказати. Це спроба себе перевірити, чи правильно я розумію зміни в армії, тому що система НАТО, хоч я і не фанат НАТО, є взірцем. Це найвищий рівень організації військової справи на планеті, вище нічого немає, і не варто вигадувати щось інше, треба брати ці взірці, об’єднувати і потім вже розвиватись. Можна не входити в НАТО, як Ізраїль, але бути повністю в рамках їхніх стандартів. Це питання системних змін, а не в тому, чи випрошу я якісь "харіси" чи ночники, або інші технічні речі. Бо воює насправді людина. І армія знаходиться в жахливому стані, ми не провели жодних змін. Два роки було достатньо для того, щоб повністю змінити обличчя армії. Ми ж обличчя армії змінюємо виключно на парадах. У нас досі відсутній інститут сержанта, тобто український офіцер – це офіцер, але не командир. У нього вже на рівні військового навчального закладу вбивають ініціативу в принципі. Це принцип української армії – вбити ініціативу. А в другу чергу – знання. І у нас виходить так, що наші офіцери часто є шикарними спеціалістами, абсолютно грамотними, а реальне командування, так званий український генералітет, не визнають. Його повністю мали відправити на пенсію у 2014 році. В плані політичному перевіряю такі речі, як Балто-Чорноморський союз. Наприклад, серед військових країн Східної Європи ця ідея знаходить вкрай позитивний відгук. Тому що також розуміють, що можуть опинитися зі своїми проблемами сам-на-сам, якщо Росія посягне і на їх цілісність. Вони не покладаються на політичну волю Західної Європи.

- В більшій мірі ЦК "Азов" асоціюється з футбольними фанатами, ультрасами і хуліганами. Хто зараз ці люди, які будуть цю програму реалізовувати?

- Ми відкриті для всіх, для кого україноцентризм – це цінність. Тому далеко не всі в азовському русі – ультраси. Я не знаю останню статистику, але, за даними весни 2016 року, в "Азові" 63% мали вищу освіту. Вибачте, але у нас в армії менший відсоток людей з вищою освітою. Де брати потенціал? Потенціал брати треба тільки в одному. Усі ми пам’ятаємо 2014 рік, коли усі сподівалися, що народиться нова політична еліта. Вона повинна була бути на Майдані та втілювати цінності Майдану в життя. А народився "Блок Петра Порошенка". Проблема в тому, що вся ця майданівська еліта моментально перекинулася на війну. Через це вона не прийшла тоді в політику. Але її потенціал величезний. І вони мають прийти до влади.

- А найбільш впізнаваною людиною будете ви, а ви, в першу чергу, асоціюєтеся з "Азовом".

- Поки що це так, безумовно. Але єдине, що я обіцяв людям, це те, що нас можуть сміливо називати брехунами, якщо побачать, що ми набираємо тих, хто зараз в парламенті, хто при цій владі і так далі. Тобто сьогоднішніх або вчорашніх ми не набираємо в партію. Ми будемо ростити своїх.

- На яку підтримку ви розраховуєте? Ніша правих сил не є великою, це близько 10% електорату.

- Я розраховую на підтримку не правих сил, а всіх проукраїнських сил. Я не дивлюся на ці 6-8-10-12% так званого націоналістичного електорату. За своєю суттю націоналістами та активними патріотами України є, мабуть, 80% населення. Наша програма – це програма здорової людини. Вона не може бути неприємна просто українцю, не тільки націоналісту.

- У великій політиці ви з 2014 року, але поки що свій мандат використовували хіба що у власних цілях. Як бачите своє політичне майбутнє? Лідером партії, депутатом, міністром?

- Можу сказати, що взагалі не хотілося б займати будь-які чиновницькі позиції в цій системі. Знаєте, це як у притчі про огірки: якщо забрати з бочки квашених огірків два квашених огірка і вкинути два свіжих – нічого не зміниться, бо вони стануть теж квашені. Система – це ще не держава, у нас дуже часто підмінюють ці два поняття. Сама система прогнила страшенно. А те, що робиться зараз, схоже на дім, у якому валиться дах, а нам пропонують його підфарбувати. Це заспокоїть тільки тебе, але дах раніше чи пізніше впаде на голову. Значно простіше зламати і побудувати новий. Тому я вірю в те, що нова партія повинна стати з часом ключовою силою в парламенті. Стати для того, щоб мати реальну владу, реально все змінювати, реально побудувати абсолютно нове суспільство. Тільки так і ніяк інакше.

- Перевиборів, скоріш за все, ні в цьому, ні в наступному році не буде. Як бачите свою діяльність до найближчих виборів? "Азов" досі асоціювався з мітингами, маршами, а от з законодавчими ініціативами поки що не склалось.

- До цього був громадський рух, окремий військовий підрозділ, який і залишився військовим підрозділом, а тепер, коли у нас вже є партія, будуть законодавчі ініціативи, будуть реальні дії. Коли ми закінчимо цю організаційну роботу, представимо декілька загальнонаціональних проектів, то робота почнеться і в цьому напрямку. Ми будемо робити речі своїми руками, як був створений у свій час полк "Азов". Точнісінько так ця партія буде з нуля змінювати країну, буде брати якісь сторони українського життя і перероблювати їх самостійно. Це і буде наша основна і тотальна відмінність від усіх інших партій.

- Ви розглядаєте якусь консолідацію сил з партіями правого крила? З "Правим сектором", наприклад.

- У нас добрі відносини з "Правим сектором", ми їх більше розглядаємо через призму соратників по революції або війні, в першу чергу. І є в принципі чіткі дотики по ідеології. Наприклад, обговорюючи нашу програму з "Правим сектором", ми там знайшли повне розуміння щодо ядерного статусу, Балто-Чорноморського союзу, деяких інших речей. Є багато спільних точок. Але про об’єднання поки немає сенсу говорити, ми в добрих союзницьких відносинах, і цього поки що достатньо.

- Яке фінансування зараз потрібно партії?

- Перше за все, партії потрібні гроші на друковану продукцію. Але нам не наскільки великі гроші потрібні, порівняно з іншими партіями. Ну, і заробітна плата. Усе, що стосується наших акцій, маршів, то тут нам гроші не потрібні. Я без проблем можу вивести 10 тис. чоловік, і мені не потрібно жодного з цих людей годувати. Мені марш обходиться майже в нуль, у той час як будь-які партії мають це проплачувати. Також партія не витрачає на рекламу, тобто, що стосується "кнопок" (рейтингові канали, - ред.), зовнішньої реклами, джинси, тут ми принципово нічого витрачати не будемо. Що стосується тих невеликих офісів, абсолютна більшість – це переоблаштовані кімнати, спортзали і так далі. Ми знаходимо старі зв’язки, волонтерів, бізнесменів. Це працює ще з часів війни, насправді. Попросили – дали.

- Зараз "Азов" називають хіба не єдиною структурою, яка викликає побоювання у Банкової. Побоювання стосується підбурення населення до вживання радикальних заходів по відношенню до діючої влади. Ви з цим погоджуєтесь?

- Наша позиція дуже конкретна стосовно цього. Ми чудово розуміємо проблему наступного Майдану. Через те, що Майдан видав величезну кількість енергії тепла, але не створив нормально сформульовану ідею і нормально сформульовану командну еліту, структуровану міць Майдану, ми отримали, починаючи від президента і закінчуючи всім спектром парламенту, повністю вчорашніх людей. Там є якісь комбати і ще хтось новий, але це дрібниці. Вони ніщо, це статистична похибка. Усе вирішують реальні політичні сили, і це через те, що не було сформульовано ідеї і не було сформовано еліти. Якщо буде повторна революція, то буде така сама ситуація. Тому я вважаю, що, доки еліта не сформована і не об’єднана довкола базових принципів нової держави, доки ця еліта не консолідувала суспільство, Майдан не призведе до нових, більш серйозних, наслідків. Між тим, ідея нової еліти повинна бути елементарно простою: Україна як велика суверенна держава, як геополітичний гравець; тотальна реконструкція (а не відновлення) економіки і суспільства; вирішення декількох ключових речей - сильна армія, внутрішня безпека, нова людина, вирішення демографічної ситуації. Держава, нація, людина - як основні категорії оцінки. Зміна всіх ланок.