РУС. | УКР.

Вівторок, 25 липня
  • Лайм
НБУ:USD
  • НБУ:USD
  • НБУ:EUR
25.82
Політика

Андрій Білецький: Якщо ворог вирішить посунути фронт, ми вмиємося кров'ю

Командир полку "Азов" вважає, що моральний стан ЗСУ дуже низький

Командир полку "Азов" вважає, що моральний стан ЗСУ дуже низький Народний депутат України, лідер партії "Національний корпус" Андрій Білецький Фото: Владислав Мусієнко

Український політик, командир полку Національної гвардії "Азов" АНДРІЙ БІЛЕЦЬКИЙ вважає, що Росія в будь-який момент може перевести ситуацію на фронті в "гарячу стадію" - і тоді військові перспективи української армії будуть невтішними. Головними проблемами ВСУ, на думку Білецького, є недобір особового складу, відсутність сучасних засобів ведення війни і розчарування досвідчених офіцерів, велика частина яких вже покинула армію. Про те, чому склалася така ситуація і що робити для того, щоб закінчити конфлікт в Україні, АНДРІЙ БІЛЕЦЬКИЙ розповів в інтерв'ю "Апострофу".

- Як оцінюєте ситуацію на фронті зараз?

- Зараз ситуація на фронті оцінюється тим, що є неформальна домовленість не рушити лінію фронту, тобто зараз йде найбільш безглуздий і найбільш жорстокий вид війни. Так, дійсно, втрат значно менше, ніж в активну фазу, але люди фактично гинуть ні за що. Тобто, лінія не рухається і те, що зараз відбувається, - просто вбивство заради вбивства.

- А перейти в активну фаза ситуація може?

- Говорити, чи може вона перейти в активну фазу чи ні, немає жодного сенсу, тому що українська сторона в цій ситуації грає роль посильного об’єкта, а Росія грає роль активного суб’єкта. Тому, якщо Росія захоче, змінить все в одну секунду, не захоче – цього не буде. Єдине, про що можна реально говорити, це те, що ця ситуація надзвичайно деморалізує військових. Моральний дух – низький. Розмови про докомплектацію армії контрактниками можна тільки для парадів залишити. На фронті є норма дільниць, які тримають батальйон, роту і так далі. Так от, за всіма українськими нормами, зараз забезпеченість особовим складом на лінії фронту - 40-60%. Величезні прориви, людей немає, люди не мотивовані. Якщо, не дай Бог, Росія вирішить, чи її щось підштовхне, перевести все у гарячу стадію знову, як влітку 2014 року, в часи Дебальцево, то ми знову умиємося кров’ю, як зимою 2014 роу, коли нам розповідали про зміни у армії, як ми окріпли, піднялися за цей час. А потім пройшло Дебальцево і ми зрозуміли, що ми знову нічого не варті.

- Який напрямок зараз найнебезпечніший?

- Зараз ніхто не пробує зсунути лінію, тому - ніяке. Люди просто, як одна, так і інша сторони, з якоюсь періодичністю вбивають один одного, ведуть позиційні бої. Це не війна. А війна – це мобільність, це несподіванка і так далі. Там, де буде сформований кулак, де вирішать іти в прорив, там і буде небезпечна ділянка. Вони можуть вибрати тисячу ділянок. Наприклад, можуть пробувати пробиватися до Слов’янська, виходити на ліси і південь Харківської області, можуть обрати удар на Маріуполь. Спробувати зламати лінію тотально і взяти Мар'їнку, Волноваху, пробуючи відрізати Маріуполь від Запорізької області, тобто є величезна кількість варіантів, які вони можуть обрати.

- Що ми можемо вдіяти в цій ситуації?

- У тому і проблема, що на війні не можна віддавати ініціативу, розумієте. Той, хто перший наносить превентивний удар, - у величезному виграші. Навіть якщо розвідка доповість про те, що готується подібний удар, є декілька, як мінімум, діб для того, щоб зробити окопи і так далі. Ми будемо завжди відставати – це правила війни. Тому, скажімо так, поки що фронт не рухається, але якщо наш ворог вирішить його зрушити, то я досить песимістично ставлюсь до українських військових перспектив.

- Якщо порівняти можливості української армії, Нацгвардії і російської армії в 2014 році і зараз, які б змінити ви відмітили?

- Все показує війна. По-перше, наш ворог теж не витрачав часу дарма, і бойовики ДНР теж весь час тренувалися і так далі. По-друге, дивлячись в чому. Так, у нас була велика кількість часу, тому що війна переважно позиційна, через те техніка серйозна не ламається, не знищується. За два з гаком роки ми відремонтували велику кількість вчорашньої радянської бронетехніки, артсистем і так далі. За кількістю техніки і озброєння ми стали значно кращими. Але за впровадженням нової підготовки військ, нових технічних рішень, систем зв’язку, безпілотників, сучасного, цифрового управління полем бою, за цим всім ми знаходимося в кам’яному віці. Причому це наддешеві технології. За насиченістю сучасними оптичними засобами або приборами радіорозвідки і так далі ми теж знаходимося у надзвичайно поганому стані.

Бійці в тренувальному центрі полку "Азов" Національної гвардії України Фото: EPA/UPG

- Чому не вдалося якісно змінити ситуацію?

- Ми отримали настільки величезне розчарування у 2015 році, що абсолютна більшість цих людей (військовослужбовців, - "Апостроф") живе зараз цивільним життямі. Хтось розчарувався, п’є, хтось виїхав за кордон, хтось займається своїми справами, бізнесом, хтось пішов в кримінал. Вони залишають армію у величезній кількості, бо знають, яка там реальна ситуація. Там, у сучасній армії, є ентузіасти, величезна кількість якісних офіцерів, але це вже залишились фанати, які розуміють всю суть, але вони розчинені у бюрократичній неефективній пострадянській військовій машині, і через це ми програємо у моральному плані. Стріляє людина, воює людина. Але коли ти приїжджаєш, і тобі кадрові офіцери ЗСУ, які служили до війни, а потім під час війни, ти знав їх як чесних, безстрашних, якісних командирів, кажуть: "Я збирався підписати контракт, продовжити, але поговорив з іншими офіцерами, почалася така уставщина, почалося повернення у цей армійський маразм, що я вже не хочу". Якщо навіть такі ідуть, то що говорити про інших? І таких прикладів чимало. Умовно кажучи, на кожні десять моїх знайомих - п’ятеро пішли. Це величезний відсоток. Тому у нас немає кістяка. В армії є чудові люди, але є велика кількість заробітчан. І всі це чудово знають: і офіцери, і солдати. Заробітчани воювати не будуть. Не може людину 10 чи 12 тис. грн мотивувати всерйоз ризикувати своїм життям. Тому, щоб ризикувати своїм життям (це базовий інстинкт людини – самозбереження), потрібні речі ідеального порядку. Або ще більший страх. Або вищі цінності. Якщо у людини їх немає, то воювати вона не буде. Кріпаки не будуть воювати. Мало того, вся інформація, яка у мене є, говорить про те, що вже прийнято рішення в умовно елітні підрозділи, такі як бригади Нацгвардії, і далі пхати воїнів строкової служби, тому що не вистачає кадрів.

-Яка ситуація саме вполку "Азов"?Чи бере він участь в бойових діях?

- Полк на 101% відповідає тій задумці, яка планувалася. А планувалося створити абсолютно добровольчий, надпрофесійний підрозділ за НАТІвськими стандартами. Зараз полк має величезний бойовий досвід, повністю переведений на НАТІвські стандарти управління, підготовки солдата, сержанта, і так далі. Але головний актив "Азову" – це люди.

- Який національний склад полку зараз?

- Наприклад, у 2014 на початку 2015 року була величезна кількість західноєвропейських комбатантів. Вони були надзвичайно високого рівня підготовки. Просто космічного рівня люди. Зараз ситуація помінялася. Зараз йдуть словаки, хорвати у величезній кількості. Вони сприймають український конфлікт як продовження Сербсько-Хорватського конфлікту. Для них це та сама війна, яку вони не закінчили. Тому багато хорватів, а також прибалтів. З країн Західної Європи комбатантів зараз менше, тому що це - професіональні військові в прямому сенсі. Їм немає зараз, де себе реалізовувати тут.

- А по ту лінію фронту теж чимало таких?

- Є, але вони так звані ліваки, антифашисти. Хоча, як казав Черчиль: наступний фашизм буде називатися антифашизмом. Там інший напрямок. Якщо у нас в основному - це Європа або Грузія, то там це Латинська Америка, частково - Кавказ, араби в якійсь кількості, серби. В основному в них значно менше європейських комбатантів, і є комбатанти з таких дивних місць, як Латинська Америка або Близький схід. Є вихідці з Колумбії, Бразилії.

- "Азов" дуже часто сприймають як таку собі Мекку для націоналістів. Як ви поясните цей феномен?

- Це феномен, але він таким став через те, що у нас було чітке розуміння того, яким він повинен бути. Була воля. Звичайно, футбольні хулігани, націоналісти, не дивлячись на те, що вони розумні, вольові, фізично розвинуті, виховані люди, - далеко не найкращий у дисциплінарному плані матеріал для створення військової частини. Треба було вкласти велику кількість енергії, щоб це перетворити на дійсно реальний феномен. В нього повірили у загальносвітовому військовому співтоваристві. Це вже бренд для "зелених беретів" в Америці, для приватних військових компаній, без жартів. Якщо говорити про Японію, то там парамілітарні ігри, страйкбол надзвичайно популярні, прямо культові речі. Там дуже люблять реконструювати війну на сході України. Це у них зараз найулюбленіше. Серед української армії найбільш популярна функція – саме полк "Азов", який вони активно реконструюють.

Андрій Білецький (ліворуч) під час урочистого відкриття школи сержантів полку "Азов" у Києві Фото: УНІАН

- Ми вже починали говорити про фінансування силових органів. Зараз на силові структури в Україні виділяється близько 5% ВВП, з них 2,5% - на армію. А яке фінансування, на вашу думку, має виділятись?

- Немає різниці, скільки вони виділяють. В програмі партії "Національний корпус" (партія Білецького,- "Апостроф") написано в самому початку: "Три першочергові складові національної безпеки – це консолідована нація, сильна держава і інноваційна економіка". Не буває військової потужної країни з економікою африканської держави, не буває військової потуги в аграрній державі. Розумієте, підвалини для сильної армії – це сильна економіка. Все. Яка різниця, скільки вони виділяють, переведіть це в долари, і порівняйте з доларовими сумами, які виділяють інші країни. Стане все зрозуміло. Тобто Петро Олексійович може виділяти 12% або 17%. Але якщо у нас показники держбюджету за часи їхнього чудового правління йдуть у порівнянні з африканськими, то про що ми говоримо?

- На останній зустрічі нормандської четвірки знову постало питання про виконання Мінських домовленостей. Ваша позиція стосовно цих перемовин і чи бачите ви взагалі варіант мирного урегулювання цього конфлікту зараз?

- Ми надзвичайно жорстко виступаємо і будемо виступати, залишаючи за собою будь-які форми протесту, проти ідеї змін до Конституції стосовно виборів на Донбасі, а також за повернення контролю над кордоном і роззброєння. Ми пропонуємо просту форму: роззброєння, повернення кордону, вибори. Так ми зможемо хоча б повернути під контроль державні кордони на такій великій частині власної території. В іншому випадку це - розповзання гангрени сепаратизму по всій країні, тому що ми заведемо десятки мажоритарників Донецької і Луганської областей в парламент. Ці люди будуть легалізовані, їхня влада зі зброєю в руках буде повністю визнана світовим товариством на території Донецької і Луганської областей. З юридичної точки зору ніхто не буде їм робити жодних виключень. Якщо розпочнеться новий конфлікт, то це буде вже реальна громадянська війна в Україні по всім абсолютно міжнародним нормам.

- Як тоді бути з мінським переговорним процесом?

- Влада загнала себе у фантастично патову ситуацію. І я особисто не розумію, що вони збираються робити далі. З одного боку, країна ніколи не дасть їм підписати подібну капітуляцію. Ані президенту, ані парламент український народ не дозволяв відрізати величезний кусок території, і фактично повністю узаконювати терористичні угрупування. Таких повноважень у них немає, вони це чудово розуміють. Це стане останнім днем цієї влади в подібній ситуації. З іншого боку, вже стає зрозумілим, що президент пообіцяв західним партнерам саме такий сценарій і саме такий порядок виконання Мінських домовленостей: тобто зміни до Конституції, вибори, потім – допуск ОБСЄ, а потім - не прописаний жодним чином допуск України до кордону. Незрозуміло, в якому статусі, просто допуск.

- А як ви бачите ідеальне вирішення ситуації?

- Що стосується взагалі Мінського формату, то він абсолютно невдалий. Ми розуміємо, що Оланд і Меркель - далеко не проросійські гравці. Але це слабкі ланки в західних країнах. Наприклад: Британія і США займають значно жорсткішу позицію по відношенню до конфлікту і до політики Росії. Тому, по-перше, треба змінити формат. Ніхто не пояснив ані статусу українських представників на перемовинах, усіх цих Медведчуків, Марчуків, Кучмів, ані статусу Росії, яка є агресором, але вважається якимось незрозумілим стороннім спостерігачем у цьому конфлікті. Незрозумілим є статус ДНР і ЛНР, а також держав-гарантів. Ми ж маємо Будапештський меморандум. Взагалі, перед тим, як щось обіцяти Заходу, то вибачте, можливо, для початку, щось попросимо від Заходу? Прості речі: відкриті зворотні гарантії, що в разі невиконання подібних речей, ви переводите нас на статус, умовно кажучи, так званого стратегічного союзника, такого як Ізраїль або Японія.

- Тобто, на вашу думку, треба відкликати цей формат?

- Так, по-перше, треба відкликати формат. Нам мають гарантувати нашу безпеку. Наприклад, ви нам даєте наступні гарантії: протягом місяця в разі невиконання Росією цих умов ви даєте нам певну кількість озброєння, берете на себе фінансування української армії, вкладаєте в нашу енергетичну безпеку та незалежність, гарантуєте нам закупівлю газу, тощо. Але ж цих гарантій немає. Ми обіцяємо, а нам не обіцяють абсолютно нічого. По-друге, гарантом безпеки на цих територіях можуть бути тільки українські силовики: українська армія, правоохоронці і так далі. Треба відкинути всі ці розмови про ОБСЄ, яка зараз витрачає майже половину свого бюджету в Україні. Про які озброєні місії ми можемо говорити, якщо ОБСЄ і так майже не витягує українську місію, їх там неможливо побачити, їхню кількість треба збільшувати в 10 разів для того, щоб це було хоч щось. А тепер уявімо, що вони будуть ще й контролювати населені пункти всередині ДНР та ЛНР... У них не вистачить бюджету на це, навіть якщо вони до копійки будуть витрачати всі свої гроші.

- А чому ви вважаєте, що це імітація, а не реальне вирішення проблеми?

- Тому що населення не розуміє статус ОБСЄ.Їм кажуть про озброєну місію, але не говорять про те, що мова про озброєння може іти тільки в плані особистої зброї для особистої безпеки. Тобто вони не будуть виконувати функції поліцейських, прикордонників. Людей просто обманюють, користуючись їхньою необізнаністю та жонглюючи термінами. Тому треба змінювати формат, вводити туди, як мінімум, інших гравців, таких як Британія, США, та виходити повністю з розмов про ці пункти Мінську-2. Мінськ-2 був порушений в перший день Мінську-2, коли почався російський наступ на Дебальцево. І дуже дивно, у нас в Дебальцево стоять російські війська, а на карті Мінська-2 – це українська територія. Не ми ж його віддали об’єктивно, та сторона його порушила. Це вже підстава для того, щоб його відкликати, порвати і почати абсолютно новий процес. І вже шукати більш вигідних для України союзників і рішень.

Народний депутат України, лідер партії "Національний корпус" Андрій Білецький Фото: Владислав Мусієнко

- Але в принципі можливе лише мирне вирішення проблеми? Чи військове також можна розглядати? Як було з бліц-крігом у Хорватії свого часу.

- Політика - це дуже швидкоплинна справа. Це мистецтво дозволу. Росія збиралася відібрати Крим з 1991 року. Можливим це стало навесні 2014 року. Чекати свого шансу, спостерігати за ситуацією, проводити комплексні заходи щодо консолідації своєї нації, держави, по розвалу держави-противника, шукати вигідні моменти, а далі подивитись, як складеться. Політика дуже швидко зараз змінюється, і може бути все, що завгодно. Ми можемо готуватися до військового варіанту, але в Росії скоро почнуться центробіжні тенденції, і, розвалюючись, Росія не зможе утримувати всі території, які відійдуть до Україні. Ми можемо готуватися до мирного варіанту, але якісь зовнішньополітичні процеси можуть призвести до того, що Путін вирішить почати наступ і всі наші здогадки падуть прахом. Але я б готувався б до обох варіантів. Як кажуть, хочеш миру – готуйся до війни.

- В України такий потенціал є?

- Безумовно, є. Ядерна країна ніколи не стала б воювати з іншою ядерною країною. Нам доведеться мати справу, в кращому випадку, з угрупуванням сепаратистів і якоюсь невеликою частиною угрупування російської армії. Тому що коли прийде тисяча гробів до Росії, це буде вже абсолютно інша історія. Вони не можуть собі дозволити надвеликої присутності на території України. Це не є якась непереборна сила. Війна - це мистецтво. Якщо б в світі все оцінювалося у військовому плані потенціалами двох країн, то не було б Олександра Македонського, який 40-тисячною армією розгромив майже мільйонну армію Персидської імперії. Не було б спартанця Леоніда. Не було б тисячі прикладів, коли країни, вчорашні колонії, як США, перемагали тодішню наддержаву Британської імперії. Росія – це далеко не сталевий колос. Їхня армія - теж далеко не приклад. Вона не є морально стійкою, або технічно супероснащеною. Тому, безумовно, перемагати можна. Росія – це величезна держава, має величезну кількість проблем, ворогів, територію, яку треба утримувати, і Росія не може весь свій потенціал витратити на Україну. А з тою невеликою частиною потенціалу, яку Росія може сюди направити, ми могли впоратись навіть влітку 2014 року.

- Виходить, що анексії Криму теж могло не бути?

- Ситуація з Кримом складніша. Але й тут все достатньо просто. От уявіть, що у Путіна беруть інтерв’ю у 2002 році про ситуацію з Кримом, і він каже: "Ви ж розумієте, це ж складно, навіть неможливо, є світові домовленості, є Захід і так далі". Але ця людина працювала десятиріччями, а до нього навіть і при Єльцині був Лужков, і вже тоді в Крим вкладалися величезні кошти. Там відкривалися російськомовні школи, вкладалися кошти в міські мерії, проводилися величезні байк-фести з пропагандою. Про Керченський міст, наприклад, розмови велися ще у 2012-2014 роках, тобто вони його всерйоз збиралися будувати. Прив’язували культурно, цивілізаційно, і регіон очікував свого часу. Той, хто скаже, що знає, як вирішити цю ситуацію за три дні, буде звичайним популістом. Треба підсилювати своє, послаблювати чуже, чекати вдалого шансу. А яким буде цей шанс: військовим чи політичним, чи військово-політичним, чи дипломатичним – це і є мистецтво політики.

- Але все-таки яка має вестися робота зараз?

- Більше 10 українських прапорів вивісили наші прихильники в Краснодарському краї в день створення партії "Національний корпус". У Російській Федерації навіть кримінальну справу відкрили з цього приводу. Так що ми маємо свої задумки по Російській Федерації, маємо там підтримку. Бо єдиний революційний потенціал в Росії є тільки в дружніх до нас російських націоналістів - і все.

- Хіба не є це все прикладом провокацій, а не прикладом якоїсь системної роботи по поверненню того ж Криму?

- Завдяки цій провокації український прапор вивісили в місті з дуже симптоматичною назвою, Слов’янськ, але Краснодарського краю Російської Федерації. Він там провисів майже всю ніч, поки його не зняли. У нас вистачає союзників в Україні. Але треба вести планову роботу. Скільки підготовлено Службою безпеки України або Службою зовнішньої розвідки України партизанських загонів з Чечні, Дагестану? Це не новина, це будь-які спецслужби роблять. Але ми нічого не зробили із цього. А це безпосередньо завдання наших спецслужб - створення хаосу в тилу.

Бійці в тренувальному центрі полку "Азов" Національної гвардії України Фото: EPA/UPG

-Вбивство усіх цих Моторол теж мають виконувати диверсійні групи?

- Так, абсолютно. Це мали б робити, насправді, не захарченківці, а українські диверсійні групи. Але всі ми чудово розуміємо, що це зробили ніякі не українці. Це просто наслідок місцевих сутичок.

- Такі диверсійні групи мають діяти і на окупованій території в Криму? В Правому секторі про це неодноразово говорили.

- Цілком так. На окупованій території в Криму також. Такі речі вкрай необхідні. Я вам показав одну невеличку військово-розвідувальну складову. Але ми не робимо навіть цього. Навіть у найгарячіші дні 2014 року ми жодним чином не спробували підсилити кавказький фронт проти Росії. І це мене відверто дивує. І це в той час, як росіяни готували і проводили диверсії в Харківській, Запорізькій, Одеській областях. Ми чудово пам’ятаємо підриви танкових частин у Запоріжжі, бомбардування, підпали складів палива, артозброєння у Харківській області, перестрілки і так далі. А ми в цей час не робили нічого. Навіть російські націоналісти не вважають, в більшості своїй, таку бездіяльність правильною.

- Говорячи про російських націоналістів, ви кого маєте на увазі?

- В Росії не може бути когось офіційно організованого у щось, крім партії "Єдина Росія". Ми говоримо просто про російських націоналістів, таке собі підпілля. Але у них є дуже великий потенціал. Російські шовіністи мріють про Російську імперію від Грузії до Куріл. Але ті ж російські націоналісти сприймають режим Путіна як ворожий. Тому вони давно знаходяться під репресіями. Вони сприймають цей євразійський проект як спробу знищити російську ідентичність і перетворити її на євразійську, підсиливши елементи впливу клану Кадирова. Але чи використаний їх потенціал? Адже ці люди їхали сотнями до України.

- Зі слів російських націоналістів, на їх базі увесь цей "російський світ" і ґрунтувався.

- Так, і ще під час Майдану. Але потім відверто дика риторика деяких українських політиків відвернула цих людей, той потенціал, який не мав взагалі жодних територіальних претензій. Для нешовіністичної частини російських націоналістів це аксіома, що Україна є незалежною державою, є окремою нацією, є батьківщиною Київської Русі. Ці люди чудово розуміли, у них не було жодних територіальних претензій ані до України, ані до Білорусі. У свій час Росію полонили більшовики Російської імперії. І взагалі, загалом єдиний революційний потенціал в Росії є тільки в російських націоналістів - і все.

- Щоб цей потенціал знову про себе нагадав, що має відбутись?

-Це треба плекати, це треба ростити. Зрештою, Україна могла стати фактором, який міг нанести велику поразку в Сирії. Жодних великих людських втрат. Треба було знайти декілька тисяч добровольців з цієї війни і створити умовний український іноземний легіон, який би воював проти курдів, у союзі із США, і вимагати від Америки передачі озброєння. У нас купа непотрібної зброї є в Україні, в тому числі озброєння протиповітряної оборони. Зробити так, щоб Америка оплатила всю цю нашу експедицію.

- А чи є проблемою зараз адаптація тих, хто повертається з фронту? Вони ж, в ідеалі, мають долучатись і до вашої політичної сили.

- Тут дуже по-різному. Природжених солдатів в будь-якому суспільстві єдуже невеликий відсоток. І не важливо, говоримо ми про українське чи американське суспільство. Таких декілька відсотків. Точно не більше 10%. Ті природжені солдати могли б стати кістяком нової армії, але вони не підуть у кріпацьку армію. Для інших, навпаки, це стрес. Стрес для людини, не пристосованої до війни.У нас є так звана патронатна служба, яка працює на волонтерських засадах. Вона складається в основному з дівчат. Вони працюють ще з часів Майдану. Багато хлопців з "Азова", коли повертаються з війни, опікуються батьками, дружинами, дітьми вбитих соратників, інвалідами, також займаються встановленням пам’ятників, психологічною та фізичною реабілітацією поранених. Це те, що стосується громадського життя. Крім того, всі знають, що в "Азові" існує військове братерство. Там зовсім інша атмосфера. Коли хлопці поверталися з бойових дій, їх очікували власні їдальні, великі спортзали, ціла інфраструктура відпочинку для максимально комфортного повернення до звичного життя.

- А звідки таке фінансування?

- Звідки я беру гроші на те, щоб воювати за країну? Мене особисто завжди дивують подібні питання. Тобто, мало того, що нам довелося пройти війну, тягнути цю лямку, нас ще питають підозріло: "Мало того, що ви якісь мутні, що воювати пішли, а де вище гроші берете на це все?". Досі не можу зрозуміти, в чому підозра? Навіть, якщо б ці гроші були у сатани взяті, то все одно треба було б аплодувати, а не догадки будувати.

Народний депутат України, лідер партії "Національний корпус" Андрій Білецький Фото: Владислав Мусієнко

- Питання фінансування виникло після того, як ви оголосили про створення партії…

- Партія – це партія. Але про фронт немає чого говорити. Беремо і беремо, як мінімум, не з бюджету. Людей не вбиваємо. Наркотики не продаємо . В "послугах кришування" не беремо участі. Рейдерством не займаємось. Знаєте факт – скажіть. Але, слава Богу, по "Азову" ніхто жодного факту не може навести. Чутки - та й годі.

- Але ви ж не будете заперечувати, що у того ж Авакова, безумовно, є інтерес до вашої активної політичної діяльності?

- Безумовно, у Авакова інтерес до полку є. Але я зараз від полку відходжу. Я стараюся слідкувати і допомагати, але не керувати і не займати якихось позицій. По полку все дуже просто, ми просто нічого не крадемо і дуже гарно використовуємо всю допомогу. У нас бронежилети з 2014 року, і ще жодного не втрачено. Ми дуже чітко вибудували систему матеріального забезпечення. З держави ми беремо надзвичайно мало. У нас виглядає все трохи краще, ніж у інших. Що стосується партії, то я вже тисячу разів пояснював, як і за рахунок чого усе це фінансується.

- Які пріоритетні завдання ви б зараз поставили длядержави?

- Зараз необхідно формувати сенс, ідею і еліту, тому що нація повинна виховати нових людей. Ідея нової еліти повинна бути елементарно простою: Україна як велика суверенна держава, як геополітичний гравець, тотальна реконструкція економіки і суспільства, і вирішення декількох ключових речей: сильна армія, внутрішня безпека, демографічна ситуація.Безумно, запас міцності значно нижчий, ніж в 2014 році. Тому і небезпека у повітрі значно більша, ніж у 2014 році. До таких речей треба підходити дуже серйозно. Влада може спровокувати, в неї немає жодної підтримки в суспільстві реально, і не варто думати, що "люди устали от Майдана". Насправді може спровокувати все що завгодно. Особливо, коли таке величезне розчарування, коли така величезна недовіра і така величезна агресивність. І цим сірником може бути все що завгодно: необачне слово, чиясь декларація, тариф або ще щось. Тобто спровокувати влада може, але треба чітко розуміти, що слід сформуватисенс, ідею і еліту, тому щонація повинна виховати нових людей.

Другу частину інтерв'ю з Андрієм Білецьким читайте в найближчі дні

Новости партнеров

Загрузка...

Читайте також

У Путіна є великий страх, через який він напав на Україну - політолог зі США

Американский политолог, экс-советник Госдепа США рассказал, когда Запад сможет существенно помощь Украине в вопросе возвращения Крыма и Донбасса

Україна вигадала заміну візовому режиму з Росією: чим відповість Москва

Украина с 2018 года вводит новые правила въезда иностранцев на территорию страны, которые коснутся, прежде всего, граждан России

Поки Росія не бомбить Київ, Європа не рветься воювати за Україну - Аркадій Бабченко

Российский журналист Аркадий Бабченко рассказал, кто сможет вернуть Крым и почему Европа не рвется воевать за Украину

Новости партнеров

Загрузка...