Переговори в Абу-Дабі не принесли жодного стратегічного прориву, а позиція Кремля щодо України не змінилася. Росія намагається домовлятися насамперед із Вашингтоном, відсуваючи Україну й Європу на другий план.

Представник України при Європейському Союзі у 2010–2015 роках Костянтин Єлісєєв в інтерв’ю Віктору Шлінчаку в програмі «Критичне мислення» на Апостроф TV розповів про три сценарії подальших подій, чому Путін відчуває слабкість Заходу та що має зробити Європа, щоб зупинити Росію.

Абу-Дабі без прориву: чому переговори не наближають завершення війни 

– Скажіть, будь ласка, що взагалі було в Абу-Дабі?

– Давайте почнемо з позитиву. Позитивно те, що відбувається певний діалог. Я це не називаю в класичному розумінні слова переговорами, але є певний діалог. Я так розумію, досі триває, так би мовити, розвідка боєм. Сторони намагаються намацати якісь спільні знаменники. Виходить чи ні — це вже інше питання.

Але звичайно, жодного прогресу, на жаль, немає. Про будь-який стратегічний злам у позиції Кремля немає підстав говорити абсолютно. 

Якщо ми питаємо, чи був якийсь прогрес в Абу-Дабі, то мені здається, що дзеркалом цього так званого прогресу є ситуація на полі бою. Ситуація на полі бою не змінилася. Російський агресор продовжує ракетно-дронові атаки на українські міста і селища. 

Тому готовність розмовляти, яку виявляє Кремль, ще не означає готовність до завершення війни. Росія не відмовилася від територіальних претензій, продовжує воєнні дії, але, звичайно, треба продовжувати докладати зусиль, об'єднувати навколо себе партнерів, однодумців для того, щоб здійснювати тиск на Росію.

Але я вважаю, що завжди у нас в кишені повинен бути так званий план Б. Якщо Росія буде продовжувати те, що вона зараз робить, то має бути, звичайно, інша розмова або силова розмова з путінським режимом. 

Три принципи України на переговорах

– Ми завжди казали про те, що не може бути розмови про Україну без України. Це був принцип, який існував багато-багато років, але зараз ми бачимо розмову про Європу без Європи.

– Ви абсолютно праві. Тут треба сказати про три принципи, які мають бути для нас як Біблія. Перше, нічого про Україну без України, друге — про європейську безпеку без Європи теж не можна говорити. Третій принцип — нічого не погоджено, поки все не погоджено.

Тому, що б там не придумувала російська пропаганда, якісь іноземні газети пишуть про якісь домовленості, цьому не треба вірити.

Ще дуже важливо виходити з того, що перемовини, консультаційний процес, діалог — це дійсно непростий процес. Його треба організувати, треба людей промотивувати. Звичайно, це потребує багато зусиль, багато часу, але на мій погляд, все-таки, треба спробувати далі тиснути, тому що на сьогодні ми бачимо, що є деякі сценарії розвитку ситуації.

Дійсно, Путін розуміє, що є певне вікно можливостей дотиснути, але при цьому ми бачимо, що позиція Росії ні на міліметр не змінилася. Ми всі бачимо, що вони хочуть зараз відновити дух Анкориджу, який, як ми констатували, помер. Росія хоче відновити. Про що йдеться?

Вони хочуть знову говорити про стратегічну глобальну європейську безпеку, про нову так звану архітектуру як перший елемент, а далі дивитися, як будуть розвиватися події. 

Я вважаю, що нам треба залишатися на наших позиціях. Дуже добре, що наші європейські партнери підтримують. Позиція має складатися з трьох елементів. Перше, спочатку має бути повне, безумовне припинення вогню.

Далі ми маємо говорити про укладення мирної угоди про завершення війни. Третій крок — це дійсно можна вже говорити про якісь нові елементи нової архітектури загальної європейської безпеки.

В основі цієї нової архітектури, подобається чи це російському диктатору чи ні, повинно залишатися НАТО. 

Чому Москва хоче домовлятися насамперед із Вашингтоном 

– Я, наприклад, в Абу-Дабі побачив перемовини Росії зі Сполученими Штатами, а не перемовини Росії та України при посередництві США. Це мене хвилює зараз чи не найбільше. Вас це бентежить?

– Москва демонструє цілком помітну послідовну тенденцію. Вона прагне домовлятися передусім з Вашингтоном. А будь-які домовленості з іншими учасниками, зокрема з Європою, вона прагне розглядати крізь призму своїх домовленостей зі Сполученими Штатами.

Це відображає так званий великодержавний підхід Кремля, за якого Росія хоче бачити себе рівною саме Америці, а долі інших країн, інших регіонів фактично розглядати як предмет домовленостей між великими державами. Ця тенденція зберігається.

Поки Москва вважає головним переговорником Вашингтон, вона і далі буде намагатися відсувати і Україну, і Європу, і будь-яких інших учасників на другий чи третій план. 

Україна не може бути об'єктом домовленості між державами. Європа не повинна залишатися осторонь будь-яких рішень, бо йдеться якраз про європейську безпеку. Ніхто не має права домовлятися про Україну без України, так само, як про європейську безпеку без Європи. 

Три сценарії війни: угода з Трампом, ескалація чи переговори заради переговорів 

– Поставлю вам, можливо, трохи дитяче питання. Вам не здається, що США як посередник між Україною і Росією себе вичерпали в даний історичний момент? 

– По-перше, Віткофф і Кушнер — це не всі Сполучені Штати. По-друге, саме тому я обережно кажу, що це не можна вважати перемовинами, а якимось діалогом, консультаціями, тому що я вважаю, що повноцінні перемовини будуть лише тоді, коли до них залучаться офіційні органи влади. У даному випадку Державний департамент.

Так само, як і з нашого боку будуть представляти фахові досвідчені дипломати, так само, як і дипломати з боку європейських сторін. 

Станом на сьогодні я би окреслив три варіанти, які ми можемо очікувати. Маємо перший варіант, який я би назвав 3 січня 2027 року. З 3 січня 2027 року буде новий Конгрес, де буде перевага за демократами.

Путін прекрасно розуміє, що до 3 січня у нього є прекрасна можливість за допомогою, звичайно, і того ж Трампа, виторгувати для себе кращі умови, щоб потім говорити про умови для завершення війни або створення нової архітектури європейської безпеки. Тому він намагається зараз йти на цей діалог.

Ключовою датою в цьому плані, як для Трампа, так і для Путіна, є наступний саміт G20 в Маямі, який буде в грудні. Саме тому на сьогодні це розглядається як можливість для того, щоб щось підписати або про щось заявити. 

Оскільки на сьогодні немає впевненості, що чогось можна досягти, Путін не підтверджує своєї участі у цьому саміті. Я не буду говорити реально чи ні, бо ми таких вікон можливостей вже багато бачили. Але така вірогідність існує. 

Другий сценарій після 3 січня — це сценарій, я би сказав, ескалації, бо Росія демонструє показову послідовність словами і діями. Після заяв Ушакова та екзотичних ідей щодо нової архітектури Москва зараз підвищує ставки. Звичайно, може бути ескалація як на полі бою, так і політична ескалація, тому ми маємо бути пильними. Сподіватися на найкраще, але готуватися і до найгіршого. 

Може бути третій сценарій, коли не буде ані прогресу, ані ескалації. Продовжиться нинішня динаміка, обстріли, дипломатичні контакти, діалог, обміни пропозиціями. Фактично буде процес заради процесу. Мабуть, це улюблена тактика Кремля, адже вона дозволяє вигравати час, чекати на сприятливий момент і скористатися цим згодом. 

Україна має бути готова до всіх цих трьох сценаріїв. За будь-якого розвитку подій, головне — не послаблювати власну оборону, продовжувати зміцнювати переговорні пропозиції і, звичайно, працювати з партнерами, щоб вони все-таки відмовилися від своєї ключової стратегії. Стратегія наших партнерів на сьогодні полягає в тому, що вони поки що відмовляються від нанесення військово-політичної поразки Росії, на превеликий жаль.

– Ви тут маєте на увазі кого?

– Я маю на увазі і Європу, і Сполучені Штати. Той факт, що на сьогодні навіть уже ідуть певні обміни ідеями щодо так званої нової архітектури безпеки, це свідчення того, що вони розглядають Росію як якогось рівного партнера. Мені здається, це дуже неправильний підхід.

Я думаю, що нам треба працювати для того, щоб переконати наших західних партнерів, що лише нанесення військово-політичної поразки Путіну дозволить нам говорити про мир в Європі, про дійсно нову архітектуру європейської безпеки, в основі якої має бути сильне та злагоджене НАТО.

Що означатиме нова ескалація війни 

– Що ви маєте на увазі під ескалацією? Це не просто погрози, а застосування ядерної зброї? Що ще може бути? 

– Ні. Ядерну зброю я взагалі пропоную виключати з нашого лексикону. Це питання не стоїть і не буде стояти. Чому я так впевнено кажу? Бо це червона лінія для іншого глобального гравця — Китаю. Ми всі знаємо принципову позицію Китаю. 

Як би ми до Китаю не ставилися, але червона лінія Китаю — це те, що не можна використовувати навіть загрозу застосування ядерної зброї як елемент політики. Звичайно, ми знаємо й принципову позицію Сполучених Штатів. Тому давайте ми цією темою не гратися. Про жодну ядерну загрозу не йдеться.

Йдеться про те, що за так званою дипломатичною ескалацією може послідувати воєнна, тобто вони далі продовжуватимуть робити так, щоб усі українські міста і села стали, по суті, уже прифронтовими зонами. Будуть продовжувати ракетно-дронові удари і так далі.

Для того, щоб цього не було, наші партнери мають надати нам все необхідне для того, щоб цього не відбулося. Для того, щоб це не відбулося, нам потрібна далекобійна зброя, потрібні більш потужні санкції. Уже тільки лінивий не каже про санкції, що потрібні санкції, зокрема, проти Росатому, наприклад, і так далі.

І, звичайно, нам потрібно, щоб Сполучені Штати зрозуміли, що з Путіним треба говорити лише мовою сили, а не мовою бізнесу. На жаль, на сьогодні мова бізнесу домінує в діалозі між Сполученими Штатами і Росією.

Це ми бачимо на прикладі так званої дипломатії Віткоффа і Кушнера, які були, мені здається, головними вигодонабувачами цих трьохденних перемовин [в Абу-Дабі], тому що, як дехто вже з наших західних партнерів шуткує, вони отримали російські пуховики з російською свастикою. Мені здається, що для дипломата це була дуже велика помилка.

Саме це ще раз показує, що це не справжня дипломатія. Якби цим займалися справжні дипломати, вони ніколи не погодилися б узяти з собою такі російські подарунки. Це був спеціально зроблений Росією акт, щоб продемонструвати, хто в домі хазяїн. На жаль, Віткофф і Кушнер піддалися на цю провокацію. Це дуже погано. 

Як зупинити коло російських ультиматумів 

– Ви, можливо, читали вже статтю в BILD, де прописуються всі побажання Росії. Там вже і Молдова, і вихід Фінляндії з НАТО, і інші речі, які, в принципі, неприйнятні для Європи. Чи не здається вам, що це принцип російської матрьошки? Кожного разу, коли Росію не зупиняють, вона виставляє все більше і більше умов, аби ситуацію в Україні не вирішувати, а відкривати все нові і нові фронти і все більше збуджувати ту саму Європу до якихось перемовин.

– Ви праві, що Росія дуже добре відчуває слабкість і нерішучість наших партнерів. Сьогодні у наших передусім європейських партнерів немає дефіциту проведення самітів, зустрічей, засідань Коаліції охочих і так далі. Чого бракує — це рішучості і дієвості. Це Росія прекрасно відчуває. Це заохочує Росію висувати нові й нові вимоги.

Мені здається, це нескінченне коло російських ультиматумів потрібно нарешті зупинити. Правильна відповідь на нього — не нові поступки Москві, а посилена допомога Україні, допомога без обмежень щодо видів та якості озброєнь, які необхідні не лише для захисту нашої держави, але й для відсічі й звільнення окупованих територій.

Чим більше Росія відчуває, що може диктувати умови, формувати порядок денний перемовин, тим більше нових вимог ми будемо чути. Настав час змінити саму логіку цього процесу: не дозволяти Росії формувати порядок денний, а самим почати його формувати разом з нашими партнерами. 

Щодо публікації, на яку ви посилаєтеся. У такому випадку я пропоную всім користуватися логікою, якою я користуюсь вже багато років як дипломат. Щойно щось з'являється в засобах масової інформації, навіть у західних, це означає, що цей сценарій апріорі обнуляється. Цього не відбудеться.

Хто має представляти Європу на переговорах 

– Зараз дуже багато точиться розмов про те, що Європа має визначитися із єдиним представником, який може відстоювати і репрезентувати позицію Європи. Ви таку особу знаєте серед тих лідерів, які зараз є в наявності?

– Я вважаю, що тут принципова не кандидатура, а принципово, щоб був єдиний мандат і єдина позиція, яку б відстоювала та чи інша кандидатура.

Мені здається, що є багато достойних кандидатів, але проблема не в прізвищі. Проблема в єдиній позиції всієї Європи. Це, мені здається, найбільш важливе питання. 

Те, що на сьогодні багато в пресі пишуть і обговорюють кандидатів, мені здається, це просто димова завіса. Воно займає багато часу, зусиль і відволікає увагу від ключового: чи є у сьогодні у Європи єдина позиція щодо того, що робити далі із завершенням війни в Україні? Наприклад, висока представниця з питань зовнішньої безпеки і політики Кая Калас абсолютно правильно сказала. Ми маємо починати говорити, по-перше, з того, щоб припинити вогонь. Чи дійсно підтримують цю позицію інші країни Європи, яка хоче бути представлена за столом перемовин? Є велике питання. 

Тому ключове — не прізвище, а єдиний мандат для участі у цих перемовинах. Це має бути ключовою проблемою, яка повинна обговорюватися на самітах Європейської Ради, Європейського Союзу, інших заходах.

Відбувся неформальний саміт Європейської Ради у Дубліні. Одне з ключових питань — хто має представляти Європу за столом перемовин. Замість того, щоб говорити про прізвище і посади, я говорив би про те, чи є у Європи план припинення війни в Україні. Це велике питання.

Мені здається, станом на сьогодні чіткого єдиного узгодженого плану Європи щодо припинення війни в Україні немає. 

Що має змінити Європа, щоб зупинити Путіна

– Що має статися, щоб такий план з'явився?

– Усе більше і більше країн це розуміють, але всі лідери Європи мають зрозуміти, що вони здатні прожити сьогодні без російських енергоносіїв, без російської економіки.

Станом на сьогодні низка країн Європи, в тому числі ЄС, досі у своїх стратегіях, економічних всяких розробках, покладається навіть у перспективному плані на можливість співпраці з Росією з отримання російських енергоносіїв, певних дивідендів від ведення бізнесу з Росією і так далі. Вони мають зрозуміти, що більше не повинно бути business as usual з Росією. Як тільки вони це зрозуміють, тоді вони змінять своє ставлення.

Друге, вони мають зрозуміти, що Путін має бути зупинений в Україні. Якщо він не буде зупинений в Україні, то тоді завтра він буде, вибачте за слово, навіть у Мадриді. Навіть Іспанія або Португалія, які кажуть, що вони далеко від Росії, можуть стати об'єктом російського нападу в тій чи іншій мірі. Усі ми знаємо, що технології такі, що сьогодні навіть з точки зору кібербезпеки ці країни є під загрозою.

Наші партнери все більше і більше це усвідомлюють, але це займає дуже багато часу. Усвідомлюють, що нарешті вони мають змінити свою логіку відмови від нанесення військово-політичної поразки Путіну. Вони намагаються поки що з ним загравати. Вони намагаються ввести якусь нібито дипломатію. Це має бути припинено.