У понеділок, 16 липня, в Гельсінкі відбудеться зустріч президента США Дональда Трампа і глави РФ Володимира Путіна. Для України плюс від зустрічі буде в тому, якщо Трамп і Путін позначать свої позиції, не досягнувши великих домовленостей. Таку думку висловив "Апострофу" експерт програми міжнародної та внутрішньої політики "Українського інституту майбутнього" Ігар Тишкевич, назвавши три головних сценарії гельсінського саміту.
Є ціла лінія основних криз, в яких Росія і США в більшій чи меншій мірі зацікавлені.
КНДР - тут переплітаються інтереси Росії, Китаю, США і так далі. Тобто Росія і США згодні, що КНДР не повинна бути ядерною державою. Для Трампа ключовим питанням є, щоб відкрився ринок КНДР, і ця країна стала відкритою. Таким чином, він урівнює свої можливості з Китаєм, який поки що переважає в економіці КНДР. Трамп частково вириває це з орбіти Китаю, показує свій зовнішньополітичний успіх. При цьому за рахунок контакту з КНДР він тим самим тримає в тонусі своїх союзників (Південну Корею, Японію, Австралію та інші держави) і для нього це одна з ключових криз, тим більше що він таким чином може показати успішність своєї зовнішньої політики на відміну від попередників.
Для Росії точно так само важливо, щоб КНДР не була ядерною державою, і був відкритий ринок озброєння та техніки. Тому що росіяни туди зможуть зайти, а США не проти, тому що таким чином Росія врівноважить вплив Китаю. Але в кризі КНДР найбільш зацікавлені Сполучені Штати.
Друга криза, в якій зацікавлені США - це Іран. Тобто зменшення впливу Ірану на цілий регіон. Там і Середня Азія, і Левант, і якщо дивитися ширше, то Індія, Пакистан і так далі. Це також ключової криза для Трампа, тоді як для Росії іранська криза і іранські протиріччя зі США не є ключовими. Причому тут Путін має певні важелі, тому що з Іраном він співпрацює в Сирії, у військовій сфері. Інтереси Трампа будуть певним чином у тому, щоб відірвати Росію від цієї співпраці, або ж щоб Кремль вийшов з ядерної угоди з Іраном в пику Європейському Союзу, як це зробили США.
Читайте також: У Трампа є "товар" для Путіна: чим це закінчиться для України
Тепер переходимо до так званих спільних інтересів.
Енергетичний ринок - інтерес обох країн, це досить високі, але передбачувані ціни на вуглеводні. Наприклад, бомбардування Сирії американськими силами приводили до дуже важливої і корисної речі - це зростання цін на нафту, причому стрибкоподібне. Тут обидві держави більш-менш погодяться.
"Північний потік-2" - стратегічний інтерес США - замінити можливий прихід російського газу на ринок Європи, що розширяється, своїм. Але поки у США немає потужностей, щоб провести повну заміну, то в їх інтересах - уповільнити реалізацію "Північного потоку-2". При цьому, США не виступають різко проти цієї труби. Так, Трамп критикує, але він не говорить, що кістьми ляжемо, щоб цієї труби не було. Це інтерес США і тут вже Росія більше зацікавлена.
Україна - тут Росія зацікавлена в тому, щоб вийти переможцем з цієї ситуації. Умовно кажучи досягти якогось компромісу щодо Донбасу, який дозволить через ці території або безпосередньо впливати на українську політику, і залишити за собою Крим.
Сирія - з одного боку, Росія хоче посилити свій вплив у даному регіоні, з іншого боку, США хочуть вийти з Сирії теж переможцями, залишаючи за собою можливість впливу на регіон через Саудівську Аравію, ОАЕ та Ізраїль.
Також не будемо скидати з рахунків питання санкцій. Якщо вести мову по санкціям за втручання в американські вибори і кібератаки, то обидві сторони не зацікавлені, щоб зняти це питання з порядку денного. Для Трампа - це іміджеві втрати сьогодні, тому що це все пов'язано з ним.
Якщо говорити про санкції з українського, іранського і корейського питань, тут є певний інтерес Росії.
Три сценарії
Виходить баланс інтересів, який підштовхує обидві сторони до однієї великої угоди. Тобто люди будуть намагатися домовитися. І тут є кілька варіантів для України.
Читайте також: Трампу запропонували велику угоду з Росією: яка роль України
Мінімальний варіант, найкращий для нас - домовленість у питаннях вуглеводнів, "Північному потоку-2", а решта питання не вирішені. І сторони роблять спільну заяву по Україні, що вони за якихось там миротворців на Донбасі.
Середній варіант - домовленість щодо Сирії, КНДР, Ірану і більш-менш окреслений формат миротворців, але з розмитим мандатом (без конкретного політичного рішення). Це трохи гірше для нас, але далеко не найгірший варіант.
Чому для нас питання миротворців погане в такому форматі? Для нас воно важливе як питання, що розглядається окремо. А як тільки наше питання йде в пакеті, де одна криза змінюється іншою, тоді ми в програшній ситуації.
Максимальний варіант, один з найгірших для України - великий договірняк, коли кризи змінюються на кризи. Тобто США отримують російські поступки по КНДР, Ірану, можливо, "Північному потоку-2" і Сирії, а Росія отримує поступки щодо санкцій, по Україні. Причому найгірший варіант, коли США де-факто визнають контроль над Кримом і в пакеті з цим йде якийсь формат миротворців, Для нас це просто небезпечно з точки зору вибуху внутрішньополітичної ситуації.
Чим небезпечний третій сценарій? Влада змушена буде заявити, що вона в тому чи іншому форматі підтримує ці домовленості. А як відреагують кримські татари на заяви влади, що ми визнаємо, що найближчу енну кількість років Крим буде під контролем Росії, а ми не будемо робити різких рухів? А ще позиція кримських переселенців, частини патріотичних правих сил. Тим більше, що перед виборами Опоблок і хто завгодно критикуватиме владу. А далі це просто накручується до межі. Тому для нас такий варіант найнеприємніший.
Для України плюс від зустрічі Трампа і Путіна буде в тому, якщо вони позначать свої позиції, не досягнувши великих домовленостей, а кожна криза буде опрацьовуватися робочими групами. Тобто це найбільш ідеальний для нас варіант, коли кожен з напрямків опрацьовується окремо.
