Головна редакторка газети "День" Лариса Івшина в інтерв'ю "Апострофу" прокоментувала нещодавнє інтерв’ю Леоніда Кучми виданню BBC. На її думку, воно виглядає як спроба випереджувального переписування власної історії, тоді як ключові кримінальні справи епохи його правління досі не розслідувані.
Івшина вважає, що інтерв'ю Кучми могло би бути предметом багатьох серйозних розмов у всіх студіях країни, оскільки всі чекали, що Кучма буде мовчати ще дуже довго.
"Ця поява інтерв'ю стала для багатьох новиною, тому що, по-перше, BBC дозволило собі писану статтю. Чи писав це особисто Леонід Кучма, в мене великі сумніви. Судячи з мого знання його, це не його стиль. Друге, заради чого було це все написано? Там дуже багато є питань, які саме треба з'ясувати. Заради чого? Якщо пройтися по всіх тих моментах, це виглядає, як кроки на випередження заради якоїсь інформації, якою ми не володіємо", – каже вона.
Continue after commercialADVERTISING
За її словами, це інтерв'ю – спроба написати свою історію президентства, це здійснюється постійно, оскільки президентство Кучми було скандальне і досі має "повну скриню скелетів у шафі".
"Ще досі не розслідувані ті справи, де мають бути замовники, а не виконавці. Тому ми розуміємо, що це справа така, яку треба суспільству, якщо воно в нас реально є", – зазначила головна редакторка газети День.
Вона зазначила, що має на увазі вбивство журналіста Георгія Гонгадзе у 2000 році та вбивство колишнього міністра внутрішніх справ України Юрія Кравченка у 2005.
"Всі, хто говорить про цю справу, завжди говорять тільки про Гонгадзе. Навколо цієї справи гора трупів. Ми всі, хто тоді жив в той час, розуміємо, що це справа без терміну давності, – це є виклик для суспільства. Якщо ми живемо, закриваючи очі і вуха, ще закриваючи й ніс, для того, щоб погано не пахло, то ми обов'язково потрапимо в ці вовчі ями, які вирив нам ворог", – вважає Івшина.
Читайте повне інтерв'ю Лариси Івшиної "Апострофу", де вона розповіла про роль російських агентів, помилки українських політиків, відповідальність українських медіа та про те, чому Україна не подолала постгеноцидний синдром.
