У київському Музеї шістдесятництва відкрилася виставка "Розмови на кухні", присвячена порцеляні 1960-х років. Про це Апострофу повідомила команда музею.

Експозиція пропонує поглянути на епоху шістдесятників через предмети повсякденного вжитку, які можуть розповісти не менше за архівні документи чи мистецькі твори.

Окрім знаменитих порцелянових рибок, які свого часу стояли чи не в кожній оселі, на виставці можна побачити чимало інших цікавих експонатів.

Читайте також: У Львові відкрилася нова галерея сучасного мистецтва Strilciv5 з виставкою "Дотики".

Виставка "Розмови на кухні" в київському Музеї шістдесятництва

Фото: Музей шістдесятництва

Історія столового посуду в радянській Україні тісно переплітається з індустріалізацією, ідеологією та побутом. Від дефіцитного товару він поступово перетворився на символ достатку й соціального статусу.

Продовження після реклами

Масове виробництво недорогого фаянсового посуду для їдалень і житлових кооперативів розпочалося ще у 1920 – 1930-х роках. Водночас для партійної номенклатури виготовляли столові та чайні сервізи, які в спрощеному вигляді наслідували розкішний посуд із дворянських та професорських осель, знищених більшовицьким режимом.

Продовження після реклами

У повоєнний період виробництво вишуканіших порцелянових сервізів відновилося, а вже у 1950-х роках вони стали одним із показників добробуту населення.

Період "хрущовської відлиги" приніс надію на подолання наслідків сталінського терору. Для культури це став своєрідний ковток повітря: послабився ідеологічний тиск, розширилися межі дозволеного, з'явився простір для обережного експерименту та індивідуального висловлювання. Нові художні тенденції формувалися під впливом часткового відкриття західного мистецтва, знайомства з модернізмом і переосмислення власної національної традиції.

Ці процеси знайшли відображення і в мистецтві створення посуду. У моду входять лаконічні форми, узагальнення силуетів та відмова від надмірної декоративності. Орнамент більше не прагне буквально пояснювати зміст виробу, а працює з його ритмом і формою, іноді лише натякаючи на певні образи. У стилізованих рослинних мотивах та легких графічних рішеннях відчувається звернення до української традиції не як до прямої цитати, а як до внутрішньо пережитого культурного досвіду.

Порцеляна цього періоду дає змогу відчути атмосферу доби шістдесятників – часу, коли навіть у досить вузьких межах дозволеного народжувалося прагнення до правди, простоти та свободи.

Водночас розмова про посуд неминуче стає розмовою про харчування. Рецепти, які друкували в газетах і журналах або переписували у власні записники, демонструють доволі скромний споживчий кошик того часу.

Однак кухня була не лише місцем для їжі. Саме тут за чашкою чаю в колі друзів говорили про найсокровенніше, ділилися мріями про майбутнє України, слухали заборонене західне радіо та вели відверті розмови. Від таких кухонних зустрічей до табірного, майже ритуального, чаювання за колючим дротом іноді був лише один крок.