"Це як кіт, тільки улибається": триває виставка про присутність невидимого господаря дому

У просторі Українсько-данського молодіжного дому в Києві відкрилась мультимедійна виставка "Хазяїн" Аліси Нори та Ендрю Подкови. Повідомляє Апостроф. 

Чи можна "переселити" домовика в нову квартиру, хто насправді є хазяїном дому – людина чи невидимий мешканець? Він допомагає або шкодить? За якими дрібними побутовими ознаками взагалі можна відчути його присутність?

Експозиція досліджує образ домашнього духа не як казкового персонажа, а як відчуття присутності, знайоме багатьом навіть у сучасному міському просторі. Виставка поєднує живопис, інсталяцію та відеороботу й побудована навколо особистого досвіду митців, пов'язаного з квартирою, де вони жили.

Читайте також: Великий міф створення Волині за Пако: вистава "Озерний вітер" вирушає у всеукраїнський тур.

Проєкт, за словами художників, виріс із реальних подій, які вони не могли раціонально пояснити. Саме з цього досвіду і почалося дослідження теми "хазяїна" дому – того, хто ніби не з'являється напряму, але постійно відчувається у просторі.

Ендрю Подкова (Іван), розповідає, що все почалося восени під час блекаутів. Одного вечора він повертався додому, після того як там нікого не було впродовж трьох днів, і вирішив зняти процес підйому на відео:

Я повертався додому і захотів задокументувати процес повернення туди. Це був якраз блекаут, я взяв ліхтарик, камеру і став підніматися.

Під час підйому він випадково переплутав поверх і не зміг відкрити двері квартири, яку спершу впевнено прийняв за свою. Уже за мить, коли він зайшов до потрібної квартири, ситуація стала ще дивнішою:

Я відкриваю двері і чую шум. Відкриваю вбиральню, а там тече вода з раковини. Я починаю закривати крани, а вони не закриваються. Для мене це була якась містика.

Після цього, за словами Івана, у квартирі з'явилося стійке відчуття чужої присутності.

Я відчув присутність не свого дому, а якоїсь сутності – що там хтось є.

Він зізнається, що спершу навіть соромився про це розповідати. Пізніше він показав відео Алісі Норі, і саме воно стало основою подальшої художньої роботи.

Аліса пояснює, що її живописні роботи фактично є відтворенням окремих кадрів із цих відео. Її цікавило не лише саме відео, а стан тривоги й присутності, який у ньому виникав.

Водночас саме Аліса почала активно досліджувати тему домовиків та домашніх духів. Вона згадує, що слухала подкасти про український фольклор, читала книжки про демонологію та міфологію.

Я починала розказувати людям про цей проєкт, і вони одразу починали ділитися своїми історіями.

Аліса також розпитувала знайомих і родичів про подібний досвід. З цих історій митці створили зін з ілюстраціями, який став своєрідним візуально-текстовим щоденником досвіду присутності й задав відповідну атмосферу експозиції.

В одній з таких розповідей, з дитинства самої Аліси Нори, йдеться:

Ще маленька була, дід приїхав і вони з батьком замок змінювали.

Продовження після реклами

РЕКЛАМА

Поклали його в коридорі на полицю і пішли їсти, приходять – замка ніде немає. А я в колясці лежала в коридорі.

Всюди шукали і не знайшли. Мама каже домовик забрав, налили йому молока і дали хлібу, кричали:

"Погрався, віддавай".

І пішли далі їсти. Повертаються шукати, а замок у колясці лежить поруч зі мною. 

На виставці також є інсталяція з корзинкою для підношень. Відвідувачі залишали там "дари" домовику – солодощі або дрібні речі. Це частина ідеї про взаємодію з невидимим "хазяїном" дому, про яку говорять митці у своїх розповідях.

Особливо Алісу Нору зацікавило те, що образ домовика у різних людей виглядає по-різному. Найчастіше, каже вона, його описують як маленького волохатого діда, але є й інші варіанти.

Деякі люди кажуть, що це кіт.

Мисткиня Sinopа для проєкту розповіла, що тітка Зоя, подруга її батьків, на питання "який вигляд має домовик" відповіла:

Ну це як кіт, тільки улибається.

Нагадаємо, у Flowerbed триває групова виставка абстракції.

Аліса також розповідає, що між нею та Іваном виникла дискусія про те, хто насправді є "хазяїном" дому. Іван спочатку вважав, що домовик радше співмешканець або квартирант, тоді як Аліса була переконана, що саме він встановлює правила простору.

Він слідкує за порядком. Він хоче, щоб у домі була злагода. Якщо хтось йому не подобається, він може, дуже легко їх вигнати.

Поступово, каже Іван, він і сам почав помічати дивні речі у квартирі – шуми, відчуття присутності, предмети, які ніби зникали або переміщувалися.

Коли я засинав, я чув, що десь щось шарудить. Іноді було враження, ніби хтось ходить по квартирі або щось переставляє.

Він також пригадує сон, який став одним із найтривожніших моментів цього досвіду.

Я почув кота [хоча пара не мала кота в квартирі]. Потім почув, що щось шарудить у шафі. Далі наче хтось почав грюкати чашками чи тарілками. Я прокинувся і зрозумів, що мені реально страшно.

Згодом вони почали залишати домовикові підношення – печиво, солодощі або інші дрібнички.

Ми прийшли до висновку, що треба дружити.

Окремою частиною дослідження стали родинні історії. Аліса згадує, що її мама вірила у домовика та навіть переносила його під час переїздів.

За її словами, існує старий обряд, коли домовика кличуть переїхати разом із родиною. Для цього використовують домашні капці, які кладуть у місце, де нібито живе дух, а потім переносять у нову квартиру, закликаючи:

Хазяїне, ходімо з нами на нове місце жити.

Також художниця пригадує сон із дитинства, в якому домовик назвався Федею та поскаржився, що він голодний та йому холодно. Після цього вона пошила йому маленькі зелені штанці зі старих штор, залишила печиво та ряжанку:

Наступного разу він мені наснився вже в цьому одязі й подякував.

У своїх дослідженнях Аліса звертала увагу й на те, як ці вірування трансформуються у міському середовищі. Вона зазначає, що раніше ці уявлення були тісно пов'язані з сільським житлом, де була піч як центральний елемент дому і простору "життя" господарства. Саме довкола печі вибудовувалися багато уявлень і ритуалів, пов'язаних із домашнім духом, зокрема "перенесення" в новий дім.

Це здебільшого роблять в селі: переносять його коробку, насипаючи з пічки пил.

У сучасному міському житлі цього елементу вже немає, як і багатьох побутових умов, у яких ці практики виникали. Попри це, за її словами, самі уявлення і відчуття не зникають, а просто переходять у нові форми.

Її також цікавить, чому у фольклорі домовик майже завжди постає саме чоловічою фігурою – "дідом", а не жіночим образом. На її думку, це може бути пов'язано з патріархальним устроєм традиційного суспільства.

Роль домовика та як зрозуміти, що він є в домі

Окремо митці говорять і про подвійність цього образу. З одного боку, домовик викликає тривогу та страх, а з іншого – відчуття захищеності:

З одного боку – тривожність, а з іншого – ти знаєш, що за твоїм домом піклуються.

Домовик може бути охоронцем дому, який "стежить за порядком" і підтримує гармонію, але водночас реагує на порушення балансу – часта відсутність в домі, хаос або конфлікти.

Аліса зазначає, що немає доведених ознак за якими можна визначити наявність домовика в домі. Це завше суб'єктивний досвід присутності, який люди описують подібно: дивні побутові звуки, відчуття "когось у квартирі", несподівані дрібні зсуви звичного порядку, речей або загальне відчуття, що простір поводиться інакше.

Вона підкреслює, що ці історії з'являються майже у кожного, щойно починається розмова про домовиків, і саме це її найбільше зацікавило – повторюваність досвіду, який складно пояснити раціонально.

Виставка "Хазяїн" проходить у просторі Українсько-данського молодіжного дому в Києві за кураторства Flowerbed Gallery.

Відвідати проєкт можна до 24 травня за адресою Володимирська 5Б. Вхід – вільний.

Раніше ми розповідали, що арт-простір Tloom презентував експозицію Сіяни Лу про спробу зібрати себе після початку повномасштабки.

Новини для вас:

• День Домовика і ворожінь: що раніше відзначали у "День Тетяни".
• "Весняна сотня картин": у Flowerbed Gallery відкрились нові Вільні Стіни.
• PinchukArtCentre представив проєкт "Тиха тривка радість" на Венеційській бієнале.